УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 року листопада місяця 15 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді: Яковенко Л.Г.
суддів: Синельщікової Л.Г., Бондарева Р. В.
при секретарі: Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, про визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя, про визнання права власності на подружню частку в цьому майні, про поділ його в натурі, про здійснення його правової реєстрації, про визнання порядку користування земельною ділянкою, про стягнення судових витрат у справі, з участю третьої особи – Кримське Республіканське підприємство «Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії», за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 травня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1988 р. по 27.07.1990 р., про визнання нерухомого майна спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на подружню частку в цьому майні, поділ його в натурі, здійснення його правової реєстрації, визнання порядку користування земельною ділянкою, стягнення судових витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1988 року вони з відповідачкою підтримували фактичні шлюбні відносини і проживали у гуртожитку по вул. Сердюкові у смт. Новофедорівка Сакського району. 04 липня 1989 року вони купили на спільні кошти 2/3 частки жилого будинку АДРЕСА_1, яка була оформлена на ім’я відповідачки. В будинку продовжували проживати однією сім’єю. 15 березня 1990 року вони купили 1/3 частку цього будинку, яку також оформили на ім’я відповідачки. 27 липня 1990 року вони зареєстрували шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7. В 1990 року вони здійснили реконструкцію жилого будинку, перекрили кришу, побудували гараж, провели комунікації, на які було витрачено значні спільні кошти, а тому цей будинок значно збільшився в своїй ціні, а також двічі робили ремонти після пожежі. У 2008 р. шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано. Але відповідачка не визнає права ОСОБА_5 на жилий будинок, тому він змушений проживати за іншою адресою.
Рішенням Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 травня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
На вказане рішення ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом було постановлено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не врахував його вкладень у спільне майно, оскільки він також давав гроші на придбання будинку, робив в ньому ремонт, а тому спільне майно збільшилося у вартості.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та її представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.1989 р. відповідачка ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_8 2/3 частки будинку АДРЕСА_1, а на підставі договору від 15.03.1990 р. придбала ще 1/3 частку спірного будинку. Договори купівлі-продажу посвідчені секретарем виконкому Оріхівської сільської ради, що відповідало вимогам діючого на той час цивільного законодавства.
Шлюб між сторонами укладено 27.07.1990 р.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно з відомостями технічного паспорту будинок складається з літ. «А» житловою площею 24,3 кв. м., загальною площею 57,7 кв. м., а також надвірних споруд та будівель.
Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку від 07.04.2008 р. ОСОБА_6 на праві власності належить ділянка площею 0,0996 га, розташована в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Шлюб між сторонами розірвано 27.11.2007 р., свідоцтво про розірвання шлюбу видано 25.02.2008 р.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що Кодексом про шлюб та сім’ю УРСР, який діяв під час дій вказаних правовідносин, не було передбачено виникнення прав та обов’язків подружжя з інших підстав, окрім зареєстрованого шлюбу. Крім того, посилання позивача на норми СК України є необґрунтованими, оскільки в той час діяв КпШС УРСР.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Пунктом 5 частини 1 статті 256 ЦПК України, який діяв в редакції 2005 р., передбачено встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
З аналізу зазначеної норми закону слідує, що встановлення цього факту судом можливе у випадку, коли потрібно вирішити питання про розподіл спільно набутого майна (ст. 74 СК України), або для вирішення питання про спадкування за законом у четвертій черзі (ст. 1274 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС УРСР (який діяв на час придбання будинку) майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 13 КпШС УРСР визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Аналогічно про застосування вказаних норм КпШС УРСР роз’яснено в Постанові Пленуму Верховного суду України від 15.06.1973 р. «Про деякі питання, що виникли в судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім’ю України», яка діяла на той час.
Таким чином, права та обов’язки подружжя на час придбання спірного майна, породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.
Інших підстав для виникнення прав та обов’язків подружжя діюче на той час законодавство не передбачало.
Крім того, факт придбання спірного будинку відповідачкою за свої гроші та гроші своїх родичів підтверджується договором купівлі-продажу будинку АДРЕСА_2.
Норми ст. 74 СК України, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, не поширюються на вказані правовідносини, оскільки на час придбання спірного майна вказаного Кодексу не існувало.
ОСОБА_5 вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив йому у позові про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю, оскільки майно істотно збільшилося в ціні внаслідок його внесків у будинок.
Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 25 КпШС УРСР, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
Судом першої інстанції встановлено, що капітальний ремонт в спірному будинку відсутній, а самочинні споруди, які побудовані на території ділянки відповідачки, не можуть бути доказом збільшення ціни будинку, оскільки згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває право власності на нього.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – відхилити.
Рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 18 травня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Судді: