РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді: – М’ясоєдової Т.М.,
суддів: – Сінані О.М.,
– Даніла Н.М.,
при секретарі: – Горкун М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте-Банк», треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте-Банк» на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 29 квітня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ПАТ «Ерсте-Банк», треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей про визнання договору іпотеки недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_7 та Банком 15.05.2008 року укладений кредитний договір №014/1720/4/15251, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_7 невідновлювальну кредитну лінію у сумі 180 000 доларів США строком до 14.05.2015 року, а ОСОБА_7 зобов’язався щомісячно погашати кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,5% річних. 15.05.2008 року між Банком і позивачкою укладений договір іпотеки, згідно якого вона передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1. Позивач вважає, що вказаний договір є незаконним, оскільки не був погоджений в органах опіки та піклування Євпаторійської міської ради, незважаючи на те, що у квартирі, переданій в іпотеку, проживала та була зареєстрована її малолітня дочка ОСОБА_6 – ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв’язку з тим, що договір іпотеки суперечить Законам України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про охорону дитинства», «Про іпотеку» позивач просить визнати його недійсним, оскільки цей договір порушує права малолітньої дитини.
Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 29 квітня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 15.05.2008 року між Банком і ОСОБА_5 про передачу у іпотеку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №797 від 15.05.2008 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з вказаним рішення суду відповідач ПАТ «Ерсте-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне і неправильне дослідження доказів у справі, вважає, що на момент укладення договору дитина не мала права на користування спірним житлом, надана позивачем довідка про склад сім’ї є недопустимим доказом, оскільки містить неправдиві відомості, тому, що на момент укладення договору аналогічна довідка КП «Житловик-2» не містила відомостей про реєстрацію неповнолітньої дитини в квартирі.
Заслухавши пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення договору іпотеки від 15 травня 2008 року, укладеного між Банком та ОСОБА_5 були порушені права малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв’язку з чим оспорюваний договір є недійсним.
Проте з такими висновками міського суду колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека (частина перша статті 575 ЦК України).
У разі невиконання боржником основного зобов’язання, іпотекодержатель, як зазначено у частині першій статті 33 Закону України «Про іпотеку», вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на передані в іпотеку будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, які проживають у цьому будинку чи житловому приміщенні на підставі статті 109 ЖК України.
Установлено, що 15 травня 2008 року між ПАТ «Ерсте-Банк» та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 180 000 доларів США строком користування до 14.05.2015 року . У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 15 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 (а.с. 14-21).
Спірна квартира належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2000 року, тобто є її особистою власністю (а.с. 38).
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Вирішуючи спір місцевий суд не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_5 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 і мала право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Із рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 4 жовтня 2007 року слідує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 усиновили дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині шостій статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.
Власником спірної квартири є лише ОСОБА_5, майнові права малолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на це житло відсутні.
Крім того, у п. 2.1.5. нотаріально посвідченого договору іпотеки зазначено, що на предмет іпотеки від 15.05.2008 року не мають право власності (часткової власності) або право користування неповнолітні діти (особи, віком до 18 років).
У виданій ОСОБА_5 КП «Житловик-2» довідці вказано, що у зазначеній квартирі неповнолітні діти не зареєстровані (а.с. 15, 39).
Усупереч вимогам ст. 212 ЦПК України зазначеним доказам судом першої інстанції не дано належної оцінки.
Проте, ці обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору оскільки свідчать про те, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки нерухомого майна, неповнолітня дочка ОСОБА_5 не була власником зазначеного майна, тому її батьки, зокрема, мати, мали право без згоди органів опіки та піклування на свій розсуд розпоряджатися належною їм власністю.
Отже, із наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що права неповнолітньої дитини були порушені. І в подальшому навіть при проживанні дитини у заставній нерухомості, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на це житло.
Однак, в даному випадку такої необхідності у Іпотекодержателя не виникає, оскільки на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції боржник за кредитним договором ОСОБА_7 повністю розрахувався з Банком, що підтвердили сторони у судовому засіданні.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції не може залишитись у силі і підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що за таких обставин позовні вимоги ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задоволенню не підлягають, оскільки визначених законом підстав, за яких можливе визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним при розгляді справи не встановлено у зв’язку з чим рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 29 квітня 2011 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей про визнання договору іпотеки від 15 травня 2008 року недійсним.
На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 4 частини 1 статті 309, пунктом 2 частини 1 статті 307, статтями 313, 316, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте-Банк» задовольнити.
Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 29 квітня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей про визнання договору іпотеки від 15 травня 2008 року недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ.
Судді: