РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2011 року травня місяця „10” дня колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді

Суддів: Філатової Є.В.

Чистякової Т.І.              

  Любобратцевої Н.І.

При секретарі Савенко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну  справу за позовом ОСОБА_5, діючого в інтересах малолітнього ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Кліринговий дім», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сезони-2000», ОСОБА_7, 3-ті особи: відділ у справах дітей виконавчого комітету Ялтинської міської ради, приватний нотаріус Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Кліринговий дім» на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 грудня 2010 року,  

                                                            ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5, діючи в інтересах малолітнього ОСОБА_6,  звернувся з позовом до ПАТ «Банк «Кліринговий дім» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.09.2007р., укладеного між ПАТ «Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_7

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачка ОСОБА_7 є дружиною позивача та матір’ю малолітнього ОСОБА_6. 12.09.2007р вона уклала з банком іпотечний договір про забезпечення зобов’язання за кредитним договором між банком та ТОВ «Сезони-2000». Предметом іпотеки є квартира, в якої сім’я проживає разом з малолітньою дитиною. Договір укладено без  згоди батька та органів опіки та піклування у порушення інтересів дитини, тобто з порушенням  закону.

Відповідачка ОСОБА_7, представник  ТОВ «Сезони-2000» та представник служби у справах  дітей позов визнали, вважають договір таким, що суперечить закону та порушує права дитини. Представник банку та приватного нотаріуса заперечували проти позову, посилаючись на те, що угода не потребувала згоди сторонніх осіб, оскільки квартира є особистою власністю іпотекодавця. На час підписання договору дитина в неї не проживала, була  зареєстрована за місцям проживання батька.

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 9 грудня  2010 року позов задоволено, договір  іпотеки від 12.09.2007р., укладений між ПАТ Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_7, визнаний недійсним.

В апеляційній скарзі ПАТ Банк «Кліринговий дім» просить рішення суду скасувати, в позові відмовити, посилаючись на те, що суд першої  інстанції у порушення ст.212 ЦПК України не надав всебічної та об’єктивної оцінки доказів  по справі, безпідставно не взяв до уваги підтверджені  данні про те, що спірна квартира є особистою власністю іпотекодателя. Перевіркою нотаріуса встановлено, що дитина проживала не з матір’ю у спірній квартирі, а з батьком за іншою адресою. Тому  підстав для звернення до  органу опіки та піклування стосовно згоди на укладання  договору не було. Таким чином, висновок суду першої  інстанції, що угода не відповідає п.1-3,5,6 ст. 203, ст.215 ЦК України є хибним.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_7, належить їй на підставі договорів дарування від 14.05.2001р. та 30.05.1995р.

12.09.2007р. між нею та ПАТ Банк «Кліринговий дім» у забезпечення зобов’язань за кредитним договором банку з ТОВ «Сезони-2000», у якому ОСОБА_7 є співзасновником, був укладений договір іпотеки, предметом якого була зазначена квартира.

Відповідно до ч.1,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчинюється  батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних  дітей.

Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» у редакції від 02.06.2005р., яка діяла на час укладання угоди, держава взяла на  себе обов’язок охороняти і захищати права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Ст. 12 Закону встановлено, що неприпустимо зменшення або  обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти членів сім’ї наймача або  власника житлового приміщення мають право користуватися займаними приміщеннями нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування  зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх  замінюють, майнових та  житлових прав дітей при відчуженні жилих  приміщень та  купівлі нового житла. Форма такого контролю  редакцією Закону 2005р. не була  визначена. Але з аналізу наведених норм закону випливає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. При цьому посадові особи   органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей і не повинні давати згоду на укладання угоди без  забезпечення дитини житлом.

Виходячи з цих положень, суд першої  інстанції безпідставно  дійшов  висновку про те, що спірна угода  не відповідає зазначеним нормам закону і інтересів дитини та її права на  проживання у цієї квартирі. Колегія не може погодитися з  таким висновком, оскільки він не відповідає фактичним обставинам та  суперечить  зібраним по справі доказам.

Вирішуючи питання, суд першої  інстанції виходив з того, що договір іпотеки створює загрозу інтересів дитини, яка за вимогами іпотекодержателя може бути позбавлена житла, у якому вона  має право на проживання. При цьому суд вважав доведеним, що дитина проживала разом з матір’ю у спірній квартирі та набула права  користування цим жилим приміщенням.

Але такий  висновок  не ґрунтується  на об’єктивних  даних  та спростовується матеріалами справи.

Зі справи вбачається, що  подружжя  мають право на окремі жилі приміщення, зареєстровані за різними адресами. Батько дитини був прописаний  по АДРЕСА_1. Мати – за адресою спірної  квартири, яка належить їй особисто на праві власності.

Згідно ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не  досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. За правилами ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається  за згодою батьків.

За даними матеріалів справи перед підписанням  іпотечного договору ОСОБА_7 письмово заявила, що дитина забезпечена  житлом за адресою АДРЕСА_2. На підтвердження надала  довідку КП ЖЕО-2 про  склад сім’ї, якої суд першої  інстанції дав критичну оцінку, але зазначив, що за цією адресою сім’я мешкала тимчасово, жила площа належить їх родичам, втім вони самі  прав на неї не мають.  Місця реєстрації дитини на час укладання угоди не встановлено, проте по справі не  здобуто ніяких  даних  щодо проживання дитини на спірній жилої площі та набуття права на неї. Як вбачається з домової книги, у спірній квартирі дитина була  вперше зареєстрована лише з 17.09.2010р., тобто після  укладання іпотечного договору.

За змістом  ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» згода органів опіки та піклування під час укладання угод  щодо нерухомого майна потрібна у разі, коли дитина має право  власності або користування на це майно.

Оскільки судом встановлено, що на час  укладання договору дитина не проживала у спірній квартирі та не  була там  зареєстрована, вона не  набула права користування цим  жилим приміщенням, в наслідок чого її права не порушувалися укладанням іпотечного договору.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що дитина не має прав на спірну квартиру і згода органів опіки та піклування на укладання спірної угоди не потрібна, є обґрунтованими. У  суду першої  інстанції не  було правових підстав для  визнання угоди такої, що  не  відповідає  вимогам закону. Суд помилився у встановленні місця проживання дитини, в наслідок чого неправильно посилався на порушення норм матеріального права та помилково задовольнив позов.

Виходячи з наведеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст. 303,304,.п.2,3,4ст.309,316, Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Кліринговий дім» задовольнити, рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 грудня 2010 року скасувати.

Відмовити в позові ОСОБА_5, діючому в інтересах малолітнього ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки від 12.09.2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Кліринговий дім» та ОСОБА_7

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів зі дня проголошення.

Судді: