УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду  Автономної Республіки  Крим  у складі:                  

                                     Головуючого, судді:                     Чистякової Т.І.

                                     Суддів:                                             Любобратцевої Н.І.

                                                                                               Філатової Є.В.                                          

                                    При секретарі:                                  Савенко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 04 лютого 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, застосування наслідків недійсності правочинів,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - Банк) про визнання недійсними кредитного договору та договору застави, застосування наслідків недійсності правочинів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.11.2006 року  сторони  уклали кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит на суму 40000 доларів США, а позичальник зобов’язався повернути надану суму у строк до 19.11.2013 року зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позивачем переданий банку у заставу автомобіль марки HYNDAI  SANTAFE, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Позивач вважає, що договір був укладений  з порушенням норм діючого законодавства України, оскільки на території України всі розрахунки повинні  здійснюватись тільки в національній валюті України, крім того, на день укладення договору курс долару США по відношенню до гривні був значно нижчий, ніж тепер, що є суттєвою зміною стану.

Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що право на здійснення валютних операцій Банку надано Національним банком України 11.10.2001 року, що підтверджується банківською ліценцією №38 та письмовим дозволом №38-2 від 25.07.2005 року. Вважає, що позивач, укладаючи угоду в іноземній валюті, достовірно знав про наявність ризику підвищення курсу долару США. Твердження позивача про несправедливість умов договору відповідач вважає безпідставними, оскільки він при укладанні угоди був ознайомлений з усіма її умовами і погодився з ними, про що свідчить його підпис.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 04 лютого 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, поданій його представником ОСОБА_3, ставиться питання про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову. У скарзі апелянт посилається на те, що суд безпідставно не прийняв до уваги те, що відповідачем не було надано доказів про отримання Банком індивідуальної ліцензії і письмового дозволу на здійснення валютної операції з ОСОБА_2  Посилання суду на генеральну довіреність, видану Національним банком України, апелянт вважає необґрунтованим.

_________________________________________________________________________________

        Справа №22-ц/0190/3639/11                               Головуючий у першій  

                                                                                       інстанції, суддя –  Гуріна О.В.

                                                                                       Доповідач, суддя –  Чистякова Т.І.

В судове засідання Апеляційного суду АР Крим позивач та його представник не з’явились. Позивач надіслав заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням. До заяви доданий наказ Споживчого товариства «Еліт Інвест», згідно якого позивач направлений у відрядження до м. Київ строком  з 17 по 22 травня 2011року. ( а.с.153) Отже, на день розгляду справи  строк відрядження вже сплинув. Інших причин для відкладення розгляду справи позивач не вказав, причин неявки в судове засідання його представника не повідомив всупереч ч.2 ст.77 ЦПК України. Колегія суддів повідомлені  позивачем причини неявки в судове засідання не визнає поважними і вважає можливим розгляд справи у відсутності позивача та його представника у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із його необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та законодавству.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова  установа надає грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,  встановлених договором, а позичальник  зобов’язується  повернути кредит та сплатити проценти.

Із матеріалів справи вбачається, що 20.11.2006року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №1101\1106\64\725. На виконання умов договору банк надав позивачу кредит в сумі 40 000 доларів США для придбання автомобілю, а останній  зобов’язувався повернути кредит і сплатити  14,5 % річних за користування кредитом в строк до 19.11.2013року. Виконання у повному обсязі усіх грошових зобов’язань позичальника забезпечено заставою майна – транспортним засобом: автомобіль марки HYNDAI  SANTAFE, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 05.06.2008року стягнуто з ОСОБА_2 на користь  ВАТ «Сведбанк» заборгованість за вищевказаним кредитним договором в сумі 199878,50грн.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.    

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.    

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»  (далі – Декрет КМУ).  

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.  

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.  

З аналізу наведених норм права виходить, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають  право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.  

Щодо посилання на пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.  

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).  

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому  порядку.  

Із матеріалів справи вбачається, що 11.10.2001року Національним банком України видано АКБ  «ТАС –Комерцбанк», правонаступником якого є відповідач банківську ліцензію №38 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також письмовий Дозвіл №38-2 від 25.07.2005року на право здійснювати операції з валютними цінностями

 Оскільки у банка наявна відповідна генеральна ліцензія і дозвіл НБУ, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.  

Доводи апелянта, що банк повинен був також отримати  індивідуальну ліцензію для здійснення валютних операцій є помилковими і не засновані на законі.  

Що стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що сплата кредиту в доларах США спричиняє суттєвий дисбаланс договірних прав та обов’язків позивача не на його користь, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи не засновані на законі.

Зміна курсу долару США відносно до гривні не може змінювати прав та обов’язків сторін за договором. Позичальник, укладаючи кредитний договір, був в повному обсязі ознайомлений з усіма умовами цього договору і погодився з ними.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Із сенсу вказаної норми закону випливає, що законодавець визначив, що зміна курсу національної валюти відносно до іноземної не тягне за собою зміну об’єму прав та обов’язків сторін договору.

Позивач своїм підписом у договорі засвідчив факт та згоду з умовами цього договору, підтвердив свої права та обов’язки за цим договором і погодився з ними, підтвердив своє бажання та здатність виконувати умови  договору, також підтвердив те, що умови договору йому цілком зрозумілі, що він вважає їх справедливими, а також що перед укладенням цього договору він ознайомився з умовами  кредитування.

       Відповідно  до  ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем не надано допустимих доказів, підтверджуючих його позовні вимоги. За таких обставин, суд дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до  ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального  і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.  Підстави  до скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги відсутні.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 303, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 04 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді:  Чистякова Т.І.          Любобратцева Н.І.              Філатова Є.В.