РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Чистякової Т.І.
Суддів: Любобратцевої Н.І.
Філатової Є.В.
При секретарі: Савенко М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, процентів і пені, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики не укладеним,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики, мотивуючи позовні вимоги тим, що 20.11.2009 року він на прохання відповідачки передав їй у борг 20000 доларів США, що підтверджується розпискою від 20.11.2009 року. Відповідачка зобов'язувалася повернути борг до 01.10.2010 року, проте, своє зобов'язання не виконала. В ході розгляду справи ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь суму боргу, 3% від суми боргу за користування грошовими коштами та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання, а також понесені ним судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору позики не укладеним, мотивуючи свої вимоги тим, що договір позики, існування якого підтверджується розпискою від 20.11.2009 року фактично укладений не був та носив безгрошовий характер. Грошові кошти у розмірі 20000 доларів США насправді не були їй передані ОСОБА_2 Написана нею розписка про отримання від ОСОБА_2 зазначеної суми була гарантією того, що вона не буде ухилятися від правочину та передасть всі грошові кошти за договором купівлі-продажу торгового павільйону, який був укладений між ними 20.11.2009 року. Під час укладання зазначеного договору купівлі-продажу торгового павільйону ОСОБА_2 повинен був повернути надану нею розписку, проте, він цього не зробив, а пізніше повідомив, що дану розписку він знищів. Про той факт, що розписка не була знищена вона дізналася з позовної заяви ОСОБА_2
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено. Договір позики від 20.11.2009 року, у вигляді розписки, виданої ОСОБА_3 про отримання 20000 доларів США від ОСОБА_2, визнано не укладеним. З ОСОБА_2 стягнено на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 17 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Алуштинського міського суду від 27 січня 2011 року скасовані, знято арешт з торгівельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який на підставі договору купівлі продажу від 20.11.2009 року, реєстр №2198, ____________________________________________________________________________
Справа №22-ц/0190/4194/11 Головуючий у першій
інстанції, суддя – Хотянова В.В.
Доповідач, суддя – Чистякова Т.І.
-2-
належить ОСОБА_3, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2.
На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення його позову і про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 Апелянт вважає, що оскільки розписку, яка є доказом передачі грошей, судом не було визнано недійсною, то зобов’язання по ній підлягають виконанню. На думку апелянта, суд безпідставно прийшов до висновку про безгрошовість угоди, оскільки будь-яких доказів цього ОСОБА_3 надано не було.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що реальної передачі грошей між сторонами не відбулося. Задовольняючи зустрічний позов, суд вказав на його обґрунтованість. Однак, з такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають обставинам справи та законодавству.
Стаття 11 ЦПК України зобов’язує суд розглянути справу в межах заявлених вимог, а стаття 214 ЦПК України – визначитись у наявності обставин, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.
Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Із матеріалів справи вбачається, що первісно між сторонами виникли правовідносини із договору купівлі - продажу торгового павільйону. Внаслідок вказаних правовідносин у відповідачки виникло перед позивачем грошове зобов’язання, про що вона видала позивачу боргову розписку на суму 20000 доларів США ( а.с.30, 64)
Вказані обставини підтверджуються також поясненнями позивача від 08.11.2010 року, які містяться у матеріалах перевірки №4942-10 від 05 - 11.11.2010року за його зверненням, в яких він зазначив, що 20.11.2009 року він продав торговий павільйон своїй колишній дружині ОСОБА_3 за 60000 доларів США, вона йому виплатила 40000 і на інші 20000 написала розписку.
Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням.
Заміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України передбачено укладення договору позики у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Із договору позики, який сторони уклали з дотриманням правил новації, і який підтверджується власноручною розпискою відповідачки, вбачається, що борг відповідачки перед позивачем складає 20000 доларів США. Наявність зазначеної розписки у позивача свідчить про існування договірних відносин між ним та відповідачкою.
-3-
Оскільки відповідачка ухиляється від виконання зобов’язань , взятих за договором позики, сума боргу підлягає стягненню з неї на користь позивача.
Довідкою відділення №22 ПАТ ЧБРР підтверджується офіційний курс долара США по відношенню до української гривні по курсу НБУ на день розгляду справи: 797,33 гривні за 100 доларів США.( а.с.111) Отже, сума боргового зобов’язання відповідачки перед позивачем складає 159466грн ( 20000 х 7,9733).
Вимоги позивача про стягнення з відповідачки трьох процентів річних обґрунтовані і передбачені ст. 625 ЦК України. Сума трьох відсотків річних складає 3159грн 23 коп за вісім місяців з 01.10.2010року по 01.06.2011року ( 159466 грн х 100 % х 3% =4783грн 98коп; 4783грн 98 коп : 12 х 8 =3159грн 23 коп).
Вказані суми підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язань не підлягають задоволенню, оскільки не засновані на законі і не передбачені договором позики, укладеним між сторонами.
Що стосується зустрічного позову, то він, на думку колегії суддів, не підлягає задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_3 просить визнати договір позики від 20.11.2009року між нею та ОСОБА_2 не укладеним та таким, що не створює для сторін жодних юридичних наслідків.
Згідно з правовою позицією, висловленою у ч.6 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п’ятої ЦК.
Крім того, загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК України.
Згідно з правилом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорювані правочини).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин), а не таким, що є неукладеним.
Згідно положень ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
При цьому, за змістом частини другої вказаної статті при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).
В позовній заяві та в письмових поясненнях по справі, наполягаючи на безгрошовості розписки ( а.с.26-28, 99, 100) ОСОБА_3 вказує на те, що договір позики виник із договору купівлі - продажу торгового павільйону, тобто підтверджує пояснення ОСОБА_2 про те, що договір позики укладений між ними з дотриманням правил новації, передбачених ст.1053 ЦК України.
Доводи позивачки за зустрічним позовом про безгрошовість договору позики спростовуються її поясненнями, її позовною заявою та іншими матеріалами справи. Вказуючи на безгрошовість розписки, вона не надала жодного письмового доказу, підтверджуючого цей факт.
За таких обставин, правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.
Відповідно до п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність
-4-
висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Оскільки рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, то вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.
У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1626грн, та на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 квітня 2011 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2: суму боргу 159466 (сто п’ятдесят дев’ять тисяч чотириста шістдесят шість) грн., 3% річних – 3159 (три тисячі сто п’ятдесят дев’ять) грн. 23 коп., судові витрати – 120 (сто двадцять) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір 1626 ( одну тисячу шістсот двадцять шість) грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Чистякова Т.І. Любобратцева Н.І. Філатова Є.В.