Судове рішення #1689655
Справа № 2-345/2007 p

Справа № 2-345/2007 p

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2007 року Новопсковський районний суд Луганської області

в складі: головуючого- судді Тарасова Д.С.

при секретарі- Солдатковій О.А.

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, третьої особи

ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Новопсков

позовну  заяву  ОСОБА_1 до   Білолуцького   заводу  з   виробництва

м'ясокісткового борошна про поновлення трудових прав

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Новопсковського районного суду з позовом до відповідача в якому просить суд оформити належним чином трудову книжку (зокрема зазначити дату її звільнення), стягнути з відповідача 1730 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи позивач уточнила свої позовні вимоги і просить суд скасувати наказ №26 від 26 жовтня 2006 року в частині її звільнення, в трудовій книжці зазначити причину її звільнення ст.38 КЗзП України за власним бажанням, стягнути з відповідача 2399 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнути з відповідача 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнала та пояснила, що позивачка звільнена була у зв'язку з закінченням трудового договору 10 грудня 2006 року. Згідно договору вона повинна була бути звільнена, ще з 1 жовтня 2006 року, але у зв'язку з відсутністю на той час охоронців вона продовжувала виконувати роботу охоронця. У зв'язку з тим, що Біловодська працювала на заводі більше року їй була надана відпустка і проведені всі необхідні виплати у зв'язку зі звільненням. До закінчення відпустки позивачку викликали на роботу бо нікому було здійснювати охорону1 заводу. 10 грудня 2006 року директор заводу повідомив позивачку, що вона звільнена у зв'язку з закінченням трудового договору. Трудову книжку вона не має права оформляти, тому для внесення необхідних записів до трудової книжки вона направила ОСОБА_1. до директора заводу.

Третя особа ОСОБА_3 позов не визнав та пояснив, що позивачка була прийнята охоронцем на очолюване ним підприємство у жовтні 2005 року. Згідно умов договору позивачка повинна була працювати до 25.02.2006 року. З 26.02.2006 року по 30.06.2006 року позивачка працювала без укладення письмового договору. 1.07.2006 року з нею був укладений письмовий договір №5 який діяв по 1.10.2006 року. У зв'язку з відсутністю інших працівників, які б замінили позивачку, вона продовжила працювати на підприємстві і після 1.10.2006 року. 26 жовтня 2006 року ним був виданий наказ про надання позивачці відпустки та наступним звільненням у зв'язку з закінченням строку договіру №5. Але до закінчення відпустки Біловодську декілька разів викликали на роботу бо не було інших охоронців.

Судом встановлено, що згідно договіру №5 від 01.07.2006 року позивачка

зобов'язувалася виконувати роботу охоронця, а відповідач зобов'язувався виплачувати

позивачу винагороду у розмірі 375 грн. Даний договір набирав чинності з 01.07.2006 року і

діяв до 1.10.2006 року.                          

26 жовтня 2006 року наказом №26 позивачці з 27 жовтня 2006 року надано відпустку, з наступним звільненням у зв'язку з закінченням строку договору №5 від 01.07.2006 р.

Згідно пояснень сторін, після закінчення дії договору №5 від 1.07.2006 року тобто після 1.10.2006 року позивачка продовжила працювати у відповідача. З наказом про звільнення позивачку не ознайомлювали, запис в трудовій книжці про звільнення проведений не був. З наказом про звільнення позивачка ознайомилася тільки під час розгляду справи.

 

Згідно ч.І ст. З 9-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Таким чином, вимоги позивачки про скасування наказу №26 від 26.10.2006 року в частині її звільнення у зв'язку з закінченням трудового договору №5 від.01.07.2006 року підлягають задоволенню, оскільки трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення, і у чинність ч.І ст.39-1 КЗпП України договір укладений між позивачкою і відповідачем вважається укладеним на невизначений строк.

Відповідно до ч.І ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. І у чинність ч.2 цієї ж статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, позивачка повинна бути поновлена на посаді і їй виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. Але суд, керуючись ст.11 ЦПК України, приймає рішення про стягнення з відповідача тільки середнього заробітку, оскільки не може вийти за межі позовних вимог.

Позовні вимоги про зобов'язання відповідача зазначити причину звільнення за ст.38

КЗпП України за власним бажанням з 5.06.2007 року також підлягають задоволенню,

оскільки її звільнення з 10.12.2007 року є незаконним і наказ №26 від 26.10.2006 року в

частині звільнення позивачки з зв'язку з закінченням строку дії трудового договору підлягає

скасуванню.                                                     

Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням законних прав позивачці заподіяна моральна шкода, що виразилася в моральних стражданнях, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що у відповідності до ст.237-1 КЗпП України є підставою для відшкодуванню моральної шкоди за рахунок відповідача, однак суд при визначенні суми, що підлягає стягненню на користь позивачки в рахунок відшкодування моральної шкоди, з огляду на характер правопорушення, глибину душевних страждань, з урахуванням вимог розумності й справедливості вважає за необхідне позовні вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 200 грн.

Відповідно до ч.З п.2, п.8 Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року з наступними змінами й доповненнями середньоденний заробіток працівника визначається шляхом поділу заробітної плати за фактично відпрацьовані робочі (календарні) дні на кількість цих робочих днів. Середня заробітна плата позивачки за період роботи з 1.09.2006 року по 01.11.2006 року склала 425 грн., у вересні 2006 року кількість робочих днів, відпрацьованих позивачкою, становить 21, у жовтні -22. Таким чином, середньоденний заробіток позивачки склав 19,76 грн. ( 850:(21+22)=19,76 грн.)

Заробітна плата позивачки за час вимушеного прогулу склала 19,76 грн * 118 (кількість днів вимушеного прогулу) = 2331,68 гривень.

На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України,

ст.ст.23 ч.1 та ч.2, 36, 39-1, 235, 237-1 КЗпП Україна, ч.З п.2, п.8 Порядку розрахунку

середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, п.9

Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року "Про практику

розгляду судами трудових спорів," суд     

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Білолуцького заводу з виробництва м'ясокісткового борошна про поновлення трудових прав задовольнити частково.

Скасувати наказ №526 від 26.10.2006 року в частині звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору.

Стягнути з Білолуцького заводу з виробництва м'ясокісткового борошна на користь ОСОБА_1 2331 грн. 68 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу та 200 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Зобов'язати Білолуцький завод з виробництва м'ясокісткового борошна зазначити причину звільнення ОСОБА_1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 05.06.2007

 

року.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1. відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційному суду Луганської області через Новопсковський районний суд. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано апеляційному суду Луганської області через Новопсковський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація