Справа №2-2321/06,

2-545/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

03 липня 2007 року Центрально-Міський районний суд м.  Кривого Рогу у складі: головуючого - судді Затолочного B.C.,  при секретарі Морозовій Н.М. ,  за участю:

позивача за первісним позовом,  відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1  та його представників ОСОБА_15,  ОСОБА_16

відповідачів за первісним позовом,  позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_17.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  треті особи Житлово-комунальна контора № 2,  Відділ громадянства,  реєстрації та імміграції фізичних осіб Центрально-Міського РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області про визнання осіб такими,  що втратили право на користування жилим приміщенням,  зустрічним позовом ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 до ОСОБА_1про вселення,  -

 

ВСТАНОВИВ:

 

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 про визнання осіб такими,  що втратили право користування жилим приміщенням.

З врахуванням прийнятих судом уточнень,  позов обгрунтований тим,  що позивач та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. їм,  а також їх дітям - відповідачам у справі ОСОБА_3,  ОСОБА_4 було виділено квартиру,  в якій вони разом проживали. У 1991 році відповідач ОСОБА_2,  забравши дітей,  які на той час були неповнолітні,  а також всі речі,  виїхали із квартири до м.  Запоріжжя,  де стали постійно проживати. Там вони працевлаштувалися,  до попереднього місця проживання ніколи не поверталися. А тому відповідачі втратили право користування жилим приміщенням.  Позивач просить суд визнати їх такими,  що втратили право користування житловою площею та зобов'язати третю особу Відділ громадянства,  реєстрації та імміграції фізичних осіб Центрально-Міського РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області (далі ВПРФО) зняти відповідачів з реєстрації у спірній квартирі.

Відповідачі пред'явили до ОСОБА_1  зустрічний позов про вселення.

Зустрічний позов було прийнято судом та об'єднано в одне провадження з первісним.

Зустрічний позов обґрунтований тим,  що ОСОБА_2 через неможливість спільного проживання разом з колишнім чоловіком в одній квартирі тимчасово виїхала разом з дітьми до м.  Запоріжжя,  де проживає її мати. Виїзд також пов'язаний з необхідністю догляду за хворою матір'ю. З часу виїзду ОСОБА_2 намагалася розділити спірну квартиру. Вона,  а також її та ОСОБА_1  діти періодично приїжджали до м.  Кривого Рогу і проживали в спірній квартирі. ОСОБА_3 навчалася в м.  Кривому Розі. З 2006 року ОСОБА_1 став перешкоджав їм проживати в квартирі звертався до суду із заявою про визнання їх безвісно відсутніми,  змінив вхідні двері та замки. Тому вони просять відмовити ОСОБА_1  в його позові та зобов'язати ОСОБА_1  не перешкоджати користуватися квартирою,  видавши дублікати ключів від неї.

8       судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на своєму позові,  зустрічний позов не визнав.

ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 в судовому засіданні позов,  пред'явлений до них,  не визнали,  на зустрічному позові наполягали.

Представник третьої особи Житлово-комунальної контори № 2 в судовому засіданні позов ОСОБА_1  вважала обґрунтованим,  тому що відповідачі дійсно з 1991 року в спірній квартирі не проживали.

Третя особа ВПРФО правом на участь у судовому розгляді справи не скористався.

Вислухавши осіб,  які беруть участь у справі,  дослідивши надані ними докази,  суд вважає позов ОСОБА_1  таким,  що не підляже задоволенню,  зустрічний позов таким,  що має бути задоволений.

Як встановлено в судовому засіданні,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11.07.1980 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є їх дітьми.

09      жовтня 1987 року на сім'ю ОСОБА_1у складі 4 осіб було видано ордер на заселення 3-кімнатної

квартири за адресою: АДРЕСА_1

З цього часу сторони вселилися та проживали в зазначеній квартирі і на даний час в ній зареєстровані.

В грудні 1990 року ОСОБА_2 разом з дітьми,  забравши частину речей із квартири,  виїхали до м.  Запоріжжя,  де стали проживати у матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 за адресою:АДРЕСА_2

 

01 березня 1993 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1  було розірвано.

Зазначені фактичні обставини справи підтверджуються,  крім пояснень сторін,  допитаних в судовому засіданні як свідків,  також документами - ордером від 09 жовтня 1987 року,  фінансовим особовим рахунком,  свідоцтвом про розірвання шлюбу,  актом від 15 березня 1991 року,  рішенням Центрально-Міського районного суду від 16 серпня 1991 року,  трудовими книжками ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  довідками підприємства «Нова-Ком».

Вимагаючи визнання відповідачів такими,  що втратили право на житло,  ОСОБА_1 стверджує,  що вони переїхали на постійне проживання до іншого населеного пункту.

Але з такими твердженнями суд не погоджується.

В судовому засіданні встановлено,  що причинами виїзду ОСОБА_2 з дітьми до м.  Запоріжжя стала неможливість сумісного сімейного життя в одному приміщенні з ОСОБА_1 ,  а також необхідність догляду за хворою матір'ю.

Це не заперечувалося в судовому засіданні сторонами і,  крім того,  підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м.  Кривого Рогу від 15 серпня 1991 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,  витягами із історій хвороб ОСОБА_5,  лікарським висновком про необхідність стороннього догляду за ОСОБА_5

ОСОБА_2 не мала наміру обрати своїм постійним місцем проживання м.  Запоріжжя,  що підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м.  Кривого Рогу від. 26 грудня 1991 року у справі за позовом ОСОБА_1  про визнання особи такою,  що втратила право користування жилим приміщенням.

Цим рішенням,  зокрема,  встановлено,  що сторони не могли проживати в одній квартирі і ОСОБА_2 вживала заходів щодо розміну квартири,  від чого ухилявся ОСОБА_1

Крім того,  ОСОБА_1 не довів,  що з 1991 року,  як він зазначає в позові,  відповідачі не проживали в спірній квартирі.

Ці твердження спростовуються показаннями свідків ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  які підтвердили,  що ОСОБА_2,  ОСОБА_3та ОСОБА_4 періодично приїжджали до спірної квартири. При цьому ОСОБА_2 здійснила заміну електролічильника,  який було викрадено. Цими ж свідками підтверджено,  що ОСОБА_1 ніколи до осені 2006 року не перешкоджав своїй колишній дружині

та дітям проживати в цій квартирі,  тому що сам в ній не мешкав.   с

Посилання позивача на показання інших свідків - ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11,  ОСОБА_12,  ОСОБА_13,  які не підтвердили факт періодичного проживання в спірній квартирі ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  суд не бере до уваги,  тому що ці свідки могли і не бачити періодичних приїздів відповідачів,  оскільки не проживають безпосередньо по сусідству із зазначеною квартирою.

В даному випадку не можуть бути підтвердженням виїзду відповідачів до іншого постійного місця проживання вивезення ними частини речей із квартири,  сплата аліментів позивачем за адресою проживання відповідачів у м.  Запоріжжі,  працевлаштування за межами м.  Кривого Рогу,  акти КЖП про не проживання відповідачів в м.  Кривому Розі,  а також рішення Центрально-Міського районного суду м.  Кривого Рогу від 20.06.2006 року про визнання відповідачів безвісно відсутніми.

Суд виходить з того,  що відповідач ОСОБА_2,  яка залишилася з двома малолітніми дітьми повинна була їх забезпечувати,  а тому і працевлаштувалася.

Це ж є причиною вивезення нею частини речей зі спірної квартири.

Не маючи іншого житла в м.  Кривому Розі та через необхідність здійснювати догляд за хворою похилого віку матір'ю,  вона вимушено мешкала в м.  Запоріжжі,  куди і здійснювалася оплата аліментів.

До того ж відповідачі періодично поверталися до м.  Кривого Рогу.

Факт того,  що відповідачі періодично приїжджали до спірної квартири,  підтверджується,  крім показань зазначених вище свідків,  також листом Криворізького державного педагогічного університету,  в якому зазначено,  що студентка ОСОБА_3 з 2002 по 2006 роки перебувала на заняттях в цьому університеті.

Непрямими доказами цього факту є також отримання відповідачами в 1999 та 2000 роках паспортів в м.  Кривому розі,  а відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 картки фізичної особи - платника податків.

Рішення від 20.06.2006 року,  на яке посилається ОСОБА_1,  скасоване рішенням від 26 жовтня 2006 року Центрально-Міського районного суду м.  Кривого Рогу.

Акти про непроживання відповідачів спростовуються показаннями допитаних свідків ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9

Суд також враховує наявність квитанції про сплату комунальних платежів від 07 жовтня 2002 року,  яка підтверджує появу відповідачів в м.  Кривому Розі і їх намір проживати в спірній квартирі.

Позивач ОСОБА_1 стверджує,  що у матері ОСОБА_2 є інші повнолітні діти,  які могли б за нею доглядати,  а тому не слід враховувати як поважну причину виїзду ОСОБА_2 до м.  Запоріжжя необхідність догляду за матір'ю.

Однак,  на думку суду,  це не знімало з ОСОБА_2 обов'язку доглядати за хворою матір'ю,  а сам такий догляд не може оцінюватися інакше як поважна причина виїзду з м.  Кривого Рогу.

Таким чином,  на підставі досліджених доказів суд вважає,  що позивач ОСОБА_1 не довів того,  що відповідачі втратили право на користування жилим приміщенням внаслідок виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.

 

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те,  що уточнивши свої позовні вимоги,  вимагаючи визнання відповідачів такими,  що втратили право на користування жилим приміщенням внаслідок виїзду до іншого населеного пункту,  позивач посилається на статтю 71 ЖК України,  яка передбачає зовсім інші правові підстави для визнання осіб такими,  що втратили право користування житлом.

Крім того,  зважаючи на те,  що з 1991 року,  як зазначає позивач ОСОБА_1 ,  відповідачі не проживали в спірній квартирі,  він не вживав ніяких заходів для захисту свого порушеного права,  пропустивши тим самим строк позовної давності.

Вирішуючи зустрічні вимоги,  суд виходить з того,  що відповідачем ОСОБА_1  не заперечувалося того,  що він перешкоджає позивачам проживати в спірній квартирі,  оскільки,  на його думку,  вони втратили право на проживання в ній.

Показаннями свідків ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_14 та матеріалом за зверненням ОСОБА_3 до міліції також підтверджується те,  що ОСОБА_1 встановивши нові двері,  замінивши замки на них,  не дає можливості позивачам за зустрічним позовом проживати в квартирі.

Як встановлено при розгляді даної справи,  позивачі за зустрічним позовом право на проживання в спірній квартирі не втратили.

їх тимчасова відсутність була пов'язана поважними причинами - неможливістю сумісного проживання разом з відповідачем,  необхідністю поділу квартири,  догляду за хворою матір'ю позивачки ОСОБА_2,  а тому строк збереження за позивачами жилого приміщення,  згідно з частиною 2 статті 71 ЖК України,  підлягає продовженню.

При цьому суд також враховує,  що позивачі періодично,  не менше двох разів на рік проживали в спірній квартирі,  що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  довідкою навчального закладу,  в якому навчалася ОСОБА_3

Отже право на проживання в квартирі позивачів за зустрічним позовом підлягає захисту.

Способом захисту порушеного права суд вважає можливим обрати той,  який вказали позивачі в позові,  - зобов'язати відповідача не перешкоджати позивачам у користуванні квартирою,  видавши дублікати ключів від вхідних дверей.

Керуючись  ст. .  ст. . 10,  11,  60,  212-215 ЦПК України,   ст. .  ст. . 9,  64,  71,  72,  107 ЖК України,  суд -

 

ВИРІШИВ:

 

В позові ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 про визнання осіб такими,  що втратили право на користування жилим приміщенням,  відмовити за недоведеністю.

Позов ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 до ОСОБА_1про вселення задовольнити повністю.

Зобов'язати відповідача у зустрічному позові,  ОСОБА_1не перешкоджати позивачам у зустрічному позові,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4не перешкоджати у користуванні квартирою,  розташованою за адресою: АДРЕСА_3,  видавши дублікати ключів від вхідних дверей.

Стягнути з відповідача у зустрічному позові,  ОСОБА_1на користь позивачів у зустрічному позові,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 солідарно державне мито в розмірі 8 (вісім) грн.. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 (сім) грн.. 50 коп.,  а всього 16 (шістнадцять) грн..

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через районний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою,  яка її подає,  до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справді апеляційним судом.