СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
04 жовтня 2006 року | Справа № 2-21/10959-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Плута В.М.,
суддів Горошко Н.П.,
Борисової Ю.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Люсого Віктора Юрійовича, довіреність № 15 від 03.10.06;
відповідача: Дем'яновича Костянтина Сергійовича, довіреність № 83 від 24.01.06;
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чонгова С.І.) від 06.07.2006 у справі № 2-21/10959-2006
за позовом малого приватного підприємства "СМК" (вул. Катерна, 5,Керч, Автономна Республіка Крим,98307)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" (вул. Бородіна, 16,Сімферополь,95000)
про стягнення 4951,57 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.07.2006 у справі № 2-21/10959-2006 позов малого приватного підприємства "СМК" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" про стягнення 4951,57 грн. задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" на користь малого приватного підприємства "СМК" суму індексу інфляції в розмірі 3419,30 грн., 910,37 грн. 3% річних, 88,74 грн. державного мита, 102,66 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.
У частині вимог про стягнення витрат в розмірі 621,90 грн. відмовлено.
В основу рішення покладено головний висновок суду про те, що здіснення виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2005 у справі №2-1/9544-2005, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2005 у даній справі, не позбавляє відповідача від відповідальності за безпідставне користування грошовими коштами малого приватного підприємства "СМК". При цьому, суд першої інстанції послався на вимоги статей 599 та 625 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що господарський суд неправомірно застосував у спірних правовідносинах у даній справі норми Цивільного кодексу України, тоді як, на думку відповідача, підлягають застосуванню тільки норми Господарського кодексу України.
Так, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" посилається на пункт 1 статті 4 Господарського кодексу України, відповідно до якого майнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України не є предметом регулювання цього Кодексу.
При цьому, відповідач посилається на те, що статтею 22 Цивільного кодексу України та статтею 224 Господарського кодексу України по різному визначено поняття „збитків” і, таким чином, необхідно враховувати тільки ті збитки, поняття яким надано у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України.
Представник відповідача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає рішення господарського суду Автономної Республіки Крим законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.
Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 суддю Гонтаря В.І. замінено на суддю Горошко Н.П.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2005 у справі № 2-1/9544-2005 були задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 29244,80 грн., яка виникла у результаті невиконання відповідачем оплати вартості виконаних робіт та відмови у задоволенні претензії від 31.01.2005.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2005 зазначене рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишено без змін.
Сума боргу у розмірі 29635,05 грн. була стягнута з відповідача на користь позивача державною виконавчою службою 05 квітня 2006 року, що підтверджено платіжним дорученням № 8354 (а.с. 11).
Апеляційна інстанція зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі необґрунтованого отримання чи збереження грошей нараховуються відсотки за користування ними.
З аналізу норм Цивільного кодексу України вбачається, що отримання чи збереження грошей є необґрунтованими лише за умови, що набувач майна (грошових коштів) знав чи повинен був знати про безпідставність його придбання. Тому, безпідставно отримане майно чи грошові кошти мають бути відшкодовані з того часу, коли збагачена особа взнала чи повинна булла взнати про безпідставне збагачення.
На думку судової колегії, з набуттям чинності рішення господарського суду від 05.07.2005 у справі № 2-1/9544-2005 про стягнення 29224,80 грн., відповідач позбавляється права користування грошовими коштами у зазначеному розмірі, позивач, відповідно, таке право набуває. При цьому, відповідач з цього часу вважається таким, що користується саме цими грошовими коштами безпідставно.
Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що Законом України “Про виконавче провадження” передбачено примусове стягнення того майна, яке вже визнано у судовому порядку власністю позивача та яке боржник відмовляється передати добровільно, що підтверджує безпідставність його збереження та користування без належних підстав.
За таких обставин, перерахування суми у порядку виконавчого провадження не може бути прийнято до уваги, оскільки закриття виконавчого провадження у зв’язку з його повним виконанням є лише кінцевою датою безпідставного збереження грошових коштів та користування ними без належних підстав, та не звільнює особу від сплати штрафних санкцій.
Згідно статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до пункту 1 статті 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Таким чином, апеляційна інстанція вважає необхідним відзначити, що розбіжність поняття „збитків” у Господарському та Цивільному кодексах України, на яку посилається відповідач, у даному випадку не має значення, тому що оскаржуваним рішення по суті правомірно стягнуто саме суму індексу інфляції та 3 % річних, при цьому ці дії передбачені як Цивільним, так і Господарським кодексом України, з відсутністю будь-яких значних розбіжностей.
Крім того, судова колегія звертає увагу на положення статті 175 Господарського кодексу України, якими передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 3 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Факт належності позивачеві грошових коштів у сумі 29244,80 грн. є встановленим, визначені у статті 536 Цивільного кодексу України проценти є для відповідача платою за користування чужими грошовими коштами, їх неповернення у визначений час є результатом дій самого боржника. При цьому, наслідком його дій з’явилось примусове розмежування у часі між моментом набуття позивачем права на грошові кошти та реальної можливості користування ними, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основних свобод (яке, на думку судової колегії, можливо до застосування і до правовідносин між юридичними особами), є порушенням права на мирне володіння своїм майном.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.07.2006 у справі № 2-21/10959-2006 залишити без змін.
Головуючий суддя В.М. Плут
Судді Н.П. Горошко
Ю.В. Борисова