ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"22" червня 2006 р. | Справа № 1/78/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Туренко В.Б.
суддів Бандури Л.І., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача –Яніцька І.А.
від відповідача –Смирнова С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва
на постанову господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р.
у справі № 1/78/06
за позовом Одеської залізниці
до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва
про визнання нечинними вимоги та рішень
встановив:
Управлінням Пенсійного фонду України в Заводському районі
м. Миколаєва здійснена планова перевірка структурного підрозділу Одеської залізниці –Локомотивного депо м. Миколаїв з питання правильності, повноти нарахування сум страхових внесків на обов’язкове державне пенсійне страхування за період з 01.09.2003р. по 30.11.2005р. За результатами перевірки складено акт № 214 від 02.12.2005р., де зазначено про донарахування страхових внесків: за жовтень 2003 року в сумі 140.03грн. внаслідок арифметичної помилки, що призвело до заниження фонду оплати праці, на який нараховуються внески; за 2004-2005р.р. в сумах відповідно 2784.43грн. і 15761.11грн. внаслідок не включення до фонду оплати праці витрат, що пов’язані із наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту (а.с.9-16). На підставі акту перевірки УПФ в Заводському р-ні була сформована та надіслана на адресу платника вимога про сплату боргу від 16.12.2005р. № Ю-14538/04 (а.с.21), в якій вказано про необхідність сплатити недоїмку по страховим внескам в загальній сумі 18685.57грн. (140.03 + 2784.43 + 15761.11), а також 26.12.2005р. прийняті слідуючі рішення:
- № 14891/04 про застосування фінансових санкцій в сумі 170.00грн., нарахованих на недоїмку у розмірі 140.03грн. (а.с. 33);
- № 14892/04 про застосування фінансових санкцій в сумі 10516.20грн., нарахованих на недоїмку у розмірі 22614.82грн. (а.с.34).
22.12.2005р. платником на адресу начальника УПФ в Заводському р-ні були направлені заперечення на акт перевірки, які залишені без задоволення згідно рішення останнього від 26.12.2005р. № 14838/04 (а.с.17-20).
Одеська залізниця в січні 2006 року звернулась до господарського суду з адміністративним позовом про визнання нечинними вищевказаних рішень та вимоги про сплату боргу з тих мотивів, що донарахування страхових внесків в сумі 18685.57грн. здійснено пенсійним органом безпідставно, так як витрати з надання безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту не є витратами на оплату праці, а є додатковим благом і такі витрати не можуть бути базою для нарахування внесків до Фондів обов’язкового державного страхування. В обґрунтування чого позивач послався на ст.19 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” п.п.4.4. ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, ст.1, 2 Закону України „Про оплату праці”, ст.16 Закону України „Про залізничний транспорт”, на Тимчасовий порядок обліку виданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб, затверджений наказом Укрзалізниці від 13.04.2004р. № 86-Ц (а.с.2-5).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту включаються до Фонду додаткової заробітної плати, відповідно із п.п.2.2.10 пункту 2.2. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Держкомстатом України від 13.01.2004р. № 5, зареєстрованої Мінюстом України 27.01.2004р. за № 114/8713, розроблена відповідно до Закону України „Про оплату праці”. Тому, на думку пенсійного органу, зазначені витрати включаються до бази оподаткування збору до Пенсійного фонду, згідно із п.п.4.4. ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” (а.с.74-77).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р.(суддя Васильєва Л.І.), позов задоволено частково, з урахуванням ухвали від 04.05.2006р. про виправлення описок допущених у зазначеній постанові, визнані нечинними: вимога про сплату боргу від 16.12.2005р. № Ю-14538/04 в частині недоїмки в сумі 17681.66грн. та 863.88грн. і рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2005р. № 14892/04. В решті позову відмовлено. Постанова мотивована тим, що право працівників залізничного транспорту на безкоштовний проїзд є соціальною пільгою (додатковим благом, яке надається працедавцем), а не додатковою заробітною платою. Такий висновок суду ґрунтується на приписах ст.19 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, ст.1, 2 Закону України „Про оплату праці”, ст.16 Закону України „Про залізничний транспорт”, постанові Кабінету Міністрів України № 160 від 21.02.2001р., п.п.5.6.1. п.5.6. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому суд визнав помилковим посилання відповідача на Інструкцію зі статистики заробітної плати з огляду на приписи п.п.1.1. цієї Інструкції. В решті позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що страхові внески в сумі 140.03грн. донараховані за жовтень 2003 року у зв’язку із заниженням фонду оплати праці на 411.93грн. з причини допущеної позивачем арифметичної помилки і останнім не надано доказів про відсутність такої помилки.
Управління Пенсійного фонду України в Заводському р-ні м. Миколаєва, не погодившись із зазначеною постановою, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині задоволених вимог та відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу, позивач зазначив про її безпідставність, у зв’язку з чим просив постанову суду залишити без змін, як таку, що відповідає. чинному законодавству.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно із частиною 1 ст. 19 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Отже, витрати, пов’язані із наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства можуть бути базою нарахування страхових внесків на пенсійне страхування лише у разі, якщо вони відповідають ознакам витрат на оплату праці.
Статтями 1, 2 Закону України „Про оплату праці” від 24.03.1995р. № 108/95-ВР визначено поняття „заробітна плата” та її складових частин.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
До структури заробітної плати входять основна заробітна плата –винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата –винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до вимог п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами) з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Частинами 2, 3 ст. 16 Закону України „Про залізничний транспорт” від 04.07.1996р. № 273/96-ВР передбачено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.
Згідно із приписами ч. 2 Постанови КМУ від 21.02.2001р. № 160 „Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України „Про залізничний транспорт” витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що надання права безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, отримання якої законодавець пов’язує із перебуванням осіб у трудових відносинах із підприємством залізничного транспорту, однак вказана пільга не має ознак фактичних витрат на оплату праці.
Таким чином, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних по даній адміністративній справі правовідносин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості не віднесення Одеською залізницею вартості наданих працівникам безкоштовних квитків до сум фактичних витрат на оплату праці та не нарахування передбачених Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхових внесків, оскільки право на безоплатний проїзд залізничним транспортом фізичних осіб, що перебувають у відносинах трудового найму з позивачем, є соціальною пільгою (додатковим благом в розумінні п. 1.1 ст. 1 та п.п.4.2.9.„е” п.4.2. ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”), вартість якої не є ані основною, ані додатковою заробітною платою, ані різновидом компенсаційних чи заохочувальних виплат, та не відноситься до фактичних витрат на оплату праці, що не враховано господарським судом.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб” виділяє порядок оподаткування заробітної плати за місцем основної роботи (п.п.4.2.1. п.4.2. ст.4 означеного Закону) і окремо доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, вичерпний перелік яких наведено у п.п.4.2.9. п.4.2. ст.4 цього Закону.
Місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги посилання скаржника на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5, як на єдиний документ, що розроблений відповідно до Закону України „Про оплату праці”, який визначає складові фонду оплати праці і застосовується для цілей визначення фонду оплати праці, на який нараховуються страхові внески, що підлягають сплаті до Пенсійного фонду України, оскільки згідно п.п.1.1 вказаної Інструкції вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. А відповідно до положень ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне страхування є одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
З урахуванням викладеного, підстави для скасування постанови суду відсутні.
Керуючись ст.ст.160, 198, 202, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р. у справі № 1/78/06, з урахуванням виправлених ухвалою суду від 04.05.2006р. описок, –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Туренко В.Б.
Суддя Бандура Л.І.
Суддя Поліщук Л.В