Справа № 22-ц-813/11Головуючий у 1-й інстанції Баран Е.М.
Категорія - 30Доповідач - Ткач О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 липня 2011 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Ткач О.І.
суддів - Гірського Б. О., Бахметової В. Х.,
при секретарі - Майка Р.Ю.
з участю представника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гусятинського райсуду від 4 квітня 2011 року в справі за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” про компенсацію моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
В лютому 2009 року ЗАТ КБ “Приватбанк” звернувся з позовом про стягнення з відповідача, як поручителя за кредитним договором 2006/35 від 20 квітня 2006 року, який було укладено між позивачем та фермерським господарством “Арос”, заборгованість, розмір якої станом на 9 лютого 2009 року становить 899980,22 грн. тіла кредиту та відсотків за його користування.
Позивач свої доводи обгрунтовує посиланням на існування кредитного договору та правомірність нарахування по ньому відсотків в розмірі, який зафіксовано у вказаному договорі .
В квітні 2009 року позивач в процесі розгляду справи уточнив свої вимоги шляхом зміни підстав позову і при цьому зазначив, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 14 квітня 2008 року ( наказ видано 5 травня 2008 року) було стягнуто з ФГ “Арос” заборгованість за вищеназваним кредитом в сумі 1452230,92 грн шляхом звернення на заставне майно трактор CLAAS ATLES-946, рееєстраційний номер 16193ЕР та агрегат передпосівного обробітку R-600 PS 11, реєєстраційний номер ЕР04745.
Ухвалою цього ж суду від 2 червня 2008 року банку було дозволено продати вказане майно. На виконання вказаного судового рішення заставне майно було передано для реалізації ТзОВ “Приват Лізинг”, і яке, 29 грудня 2008 року, перерахувало виручені кошти, за які банк придбав лише 109111 євро в рахунок погашення заборгованості за кредитом, сума якого становила 178058,12 євро.
Відповідно після реалізації заставного майна залишився непогашеним кредит в розмірі 88695,08 євро тіла кредиту та 2673,47 євро - відсотки за користування кредитом з 13 лютого 2008 року ( день розрахунку заборгованості при зверненні до господарського суду) по 5 травня 2008 року, день видачі наказу господарським судом , яку просить стягнути з поручителя у національній грошовій одиниці.
Крім цього, в листопаді 2010 року банк доповнив свої вимоги і просить стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1700 грн та витрати на ІТЗ.
В квітні 2009 року (а.с. 87 т.1) ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про компенсацію йому моральної шкоди в розмірі 14999,66 грн та судові витрати, посилаючись на те, що судові спори, а також публікації в місцевій пресі спричинили душевний дискомпфорт, оскільки підірвали ділову репутацію та не дають повноцінно займатись підприємницькою діяльністю.
В листопаді 2010 року ОСОБА_1 було уточнено позовні вимоги і збільшено розмір компенсації до 899980,22 грн.
Рішенням Гусятинського райсуду від 4 квітня 2011 року:
стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Тернопільської філії 899980,22 грн заборгованості та 1730 грн судових витрат;
відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вимог банку та задовільнити його вимоги, посилаючись, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки не дослідив підставність та обгрунтованість пред’явлених банком вимог, оскільки в справі відсутні будь - які дані про час реалізації заставного майна та суму виручену від його продажі, хоча він неодноразово клопотав про витребування таких даних.
Будь яких доводів про незаконність рішення стосовно відмови в задоволенні його вимог, апелянт в скарзі не наводить.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та в межах позовних вимог, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк”, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор не отримав повного погашення грошового зобов’язання за кредитним договором за рахунок вирученої від реалізації заставного майна суми, а відповідач є солідарним відповідачем за кредитним договором.
Однак з вказаним рішенням в цій частині, суд апеляційної інстанції не може погодитись, оскільки воно ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Воно є таким, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, вирішить справу згідно з законом, що підлягає застосуванню до правовідносин сторін.
Усупереч зазначеній та на порушення інших норм процесуального права, суд не встановив дійсний характер правовідносин сторін, підстави заявлених ними вимог, факти, які підлягали встановленню.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 14.04.2008 року (т.1 а.с.96-101) стягнуто з фермерського господарства “Арос” в користь ЗАТ КБ “Приватбанк” 1452230,92 грн заборгованості за кредитним договором № 2006/35 від 20.04.2006 року за рахунок заставного майна трактора CLAAS ATLES-946, рееєстраційний номер 16193ЕР, заводський номерА0100137, двигун №10070139 та агрегату передпосівного обробітку марки R-600 PS 11/А, реєєстраційний номер ЕР04745, заводський № 2006/0018;
розірвано валютний кредитний договір №2006/35 від 20 квітня 2006 року.
З тих же матеріалів справи вбачається, що згідно вищеназваного кредитного договору, фермерському господарству “Арос” було надано кредит в сумі 178058,12 євро зі сплатою 10% річних. Поручителем за вказаним договором є відповідач на підставі договору поруки від 20.04.2006 року, у якому не передбачено строку його чинності (т.1 а. с. 11).
Згідно ст. 543 ЦК України, кредитор у разі наявності солідарних боржників має право на пред’явлення окремих позовних вимог незалежно від того, що іншим судом сума заборгованості стягнута з одного з боржника.
Згідно змісту ч. 2 ст. 544 ЦК України, якщо кредитор не одержав від одного з солідарних боржників всієї суми боргу, то він має право пред’явити позов до решти солідарних боржників лише на недоодержану суму заборгованості.
Згідно ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст.60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Змінюючи свої позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” не надав доказів про те, якої конкретно суми не вистачило на покриття грошових зобов’язань за кредитним договором ; не надав доказів і про суму та дату реалізації заставного майна, що робить неможливим перевірку обгрунтованості його доводів про підставність позовних вимог.
Так, рішенням господарського суду Тернопіфльської області від 14 квітня 2008 року -”...стягнуто з ФГ “Арос” в користь ЗАТ КБ “Приватбанк” 1 452 230,92 грн заборгованості по неповернутому кредиту за кредитним договором №2006/35 за рахунок заставного майна: трактора та агрегату передпосівного обробітку “(т.1 а.с.96).
На виконання вказаного рішення, 5 травня 2008 року, господарським судом було видано наказ. Дану обставину сторони не оспорюють.
Будь яких доказів про те, що наказ було пред’явлено до примусового виконання позивач суду не надав.
Ухвалою цього ж господарського суду від 2 червня 2008 року роз’яснено рішення від 14.04.2008 року і зазначено “... провести реалізацію ЗАТ КБ “Приватбанк” від імені якого діє Тернопільська філія банку заставного майна ... “ (т.1 а.с. 26-27).
Згідно статті 30 Закону N 1255 “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” -
”Договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.
Протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. “
Таким чином, визначений рішенням господарського суду спосіб реалізації заставного майна передбачає присутність власника рухомого майна-ФГ”Арос” як сторони договору продажі заставного майна, а також і повідомлення боржника про результати продажу.
Позивач у своїх доповненнях до позову та поясненнях в судах посилається на те, що заставне майно було продано в грудні місяці 2008 року.
Лише, в суді апеляційної інстанції, представник ПАТ КБ “Приватбанк” надав текстовий документ від 12.12.2008 року про продаж БАНКОМ заставного майна ТзОВ “Приват Лізинг”, за ціною, що визначена оціничним звітом, а не згідно рішення малого кредитного комітету Банку (т.1 а.с.29).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, на обгрунтування своїх доводів, позивач суду подав лише копію платіжного доручення № 7985 від 29 грудня 2008 року про те, що ТзОВ “Приват Лізинг” перерахував Тернопільській філії ПАТ КБ “Приватбанк” 1214994,60 грн коштів з реалізації майна (т.1 а.с.76), із яких сума 1208949,86 грн, 29.12.2008 року, була витрачена на придбання 109111 євро за курсом 1 євро =11.0799997 грн (т.1 а. с.78 ) та копії меморіальних ордерів від 30.12.2008 року про те, що придбана валюта використана для погашення 89363,04 євро тіла кредиту та 19747,96 євро погашення відсотків за кредитом і відповідно не вистачило коштів для придбання валюти.
З матеріалів, які надані апелянтом суду апеляційної інстанції, вбачається, що заставне майно трактор CLAAS ATLES-946, рееєстраційний номер 16193ЕР, заводський номер А0100137, двигун №10070139 уже з 29 серпня 2008 року був власністю фермерського господарства “Барселона” на підставі договору поставки сільськогосподарської техніки на умовах 100% передоплати ( п.6 ч.2 договору застави автотранспорту від 10 вересня 2009 року між ФГ”Арос” та ПАТ КБ “Приватбанком”( а.с. 407 т.2 ).
Аналіз курсу валют за період літа-зими 2008 року свідчить, що мало місце зростання курсу вартості євро з 7 грн в липні місяці до 12 грн в грудні 2008 року.
Аналізуючи в сукупності обставини справи, доводи та заперечення сторін, надані сторонами докази, норми матеріального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не долучено достовірних та належних доказів на підтвердження обгрунтованості і законності вимог в контексті глав 48 та 49 ЦК.
Наданий суду апеляціійної інстанції текстовий документ договору куплі-продажі товарів від 12 грудня 2008 року (т.2.а.с.413) суд апеляційної інстанції не може прийняти як доказ реалізації заставного майна в грудні 2008 року, оскільки за формою він не відповідає вимогам Закону №1255 стосовно особи продавця.
Крім цього, дата вказаного договору суперечить даті набуття права власності на заставний трактор іншою особою ще в серпні 2008 року, що відображено в договорі застави від 10 вересня 2009 року (т.2 а.с.407).
При вказаних обставинах, надані позивачнем докази, стосовно реалізації заставного майна в грудні 2008 року, суд апеляційної інстанції не може розцінювати як достовірні.
Докази при розгляді справи мають бути достовірними, належними та допустимими.
Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають фактичний стан речей,
Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування у спорі,а також інших обставин, які мають при розгляді справи допоміжне значення.
Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержавння.
Таким чином, наявні в справі докази не дають суду зробити висновок про розмір неотриманої суми заборгованості в результаті виконання рішення господарського суду Тернопільської області від 14.04.2008 року, яким було розірвано валютний кредитний договір і позивач визначив своє право на отримання заборгованості за цим договором у національній грошовій одиниці.
Згідно статті 309 ЦПК-”Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; ...”
При вказаних обставинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що слід скасувати рішення стосовно задоволення позовних вимог ПАТ КБ “Приватбанк” та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вказаних вимог.
Суд апеляційної інстанції не знаходить підставності доводів апелянта щодо необгрунтованості судового рішення в частині вирішення його позовних вимог про компенсацію моральної шкоди.
Тому рішення в цій частині слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст.307, 308, 309, 312 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Гусятинського райсуду від 4 квітня 2011 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ “Приватбанк” та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ “Приватбанк”до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В решті- рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.І. Ткач