донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
04.10.2006 р. справа №32/99
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
|
головуючого: |
Стойки О.В. |
|
суддів |
Дзюби О.М., Діброви Г.І., |
|
|
|
|
за участю представників сторін: |
|
|
від позивача: |
Бібікова Т.І. за довіреністю, |
|
від відповідача: |
Гнезділов Г.М. за довіреністю, |
|
|
|
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу |
Донецької дослідної станції Інституту виноградства та виноробства ім. В.Є. Таірова м.Докучаєвськ |
|
|
|
|
на постанову господарського суду |
Донецької області |
|
|
|
|
від |
13.07.2006 року |
|
|
|
|
по справі |
№32/99 |
|
|
|
|
за позовом |
Відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" м.Горлівка |
|
до |
Донецької дослідної станції Інституту виноградства та виноробства ім. В.Є. Таірова м.Докучаєвськ Донецької області |
|
про |
стягнення 108 013,45 грн. |
ВСТАНОВИВ:
У березні 2006р. до Господарського суду звернулось Відкрите акціонерне товариство “Донецькобленерго ” в особі Донецьких Західних електричних мереж м.Ясинувата Донецької області (позивач) до Донецької дослідної станції Інституту виноградства та виноробства ім. В.Є. Таірова м.Докучаєвськ Донецької області про стягнення 108 013,45 грн. за спожиту електроенергію.
В процесі розгляду справи позивач надав заяву, якою уточнив позовні вимоги та просив стягнути 441,58 грн. за поточне споживання реактивної електричної енергії.
Рішенням Господарського суду від 13.07.2006р. вимоги позивача задоволені частково та з відповідача стягнуто 107 475,65грн. У задоволені позовних вимог про стягнення пені в сумі 1050,82 грн. відмовлено у зв»язку зі спливом строку позовної давності.
Відповідач, не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду від 09.08.06р. скасувати частково, відмовити в задоволенні позову за вичетом тієї частини, що визнається відповідачем, а саме- 12466,58 грн. основного боргу, з урахуванням 675,06 грн.3% річних та 177 грн. інфляційних. Обгрунтовуючи свої вимоги, відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності.
Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує і вважає рішення господарського суду законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.129 Конституції України, ч.4 ст.9 Закону України “Про судоустрій в Україні”, ст.ст. 44,811 Господарського процесуального кодексу України був здійснений запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами був укладений Договір №3 від 20.03.1990р. на користування електричною енергією (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався постачати відповідачу електричну енергію, а відповідач, в свою чергу, своєчасно оплачувати надані послуги.
За умовами п.4.1.Договору розрахунки за відпущену активну та реактивну електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період здійснюються платіжною вимогою, шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку споживача.
За приписами п.4.3. Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кожний день прострочки платежу стягується у безакцептному порядку пеня в розмірі 0,75% простроченого платежу.
Отже строк розрахунків за електроенергію за умовами вищевказаного Договору не встановлений.
Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за спожиту електроенергію станом на 01.12.2001 року, заборгованість відповідача перед позивачем складала 199597,17 грн.
Станом на 01.01.2002 року сторони уклали графік погашення заборгованості в сумі 201 грн за спожиту електроенергію, із строком її погашення -20000грн в 2002 році, 30000 грн в 2003 році, 50000 грн в 2004 році, 50000 грн в 2005 році та 51000грн в 2006 році.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов»язання по погашенню заборгованості за графіком не виконувались належним чином у зв»язку з чим позивач і звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним графіком з жовтня 2002р. по грудень 2004р в сумі 100 000грн.
Як встановлено з пояснень позивача, вказана заборгованість вимогається ним за спожиту відповідачем електроенергію в період з квітня 1997 року по червень 1999 року.
Правомірність підписання вказаного графіку сторонами не оспрююється, але відповідач вважає, що до загальної суми заборгованості увійшли суми, строк позовної давності за якими сплинув ще на момент підписання вказаного графіку.
Також позивач пред»явив відповідачу вимоги за поточне споживання реактивної електричної енергії за період з листопада 2003р. по червень 2005р. в сумі 441,58 грн., яка визнана відповідачем у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.71 ЦК УРСР, що діяла на момент підписання сторонами графіку погашення заборгованості, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.
Оскільки строк оплати за спожиту електроенергію за умовами вищевказаного Договору не встановлений, то відповідно до вимог ст.165 ЦК УРСР, момент порушення відповідного права позивача визначався моментом пред”явлення вимоги.
Відповідачем не надано доказів того, що позивач звертався до нього з відповідною вимогою до укладення вищевказаного графіку, тому судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідне право позивача порушено з моменту порушення відповідачем встановленого графіком періоду оплати електроенергії отже, починаючи з жовтня 2002 року.
За таких підстав вищевказані доводи апеляційної скарги відповідача судова колегія вважає безпідставними та не заснованими на законі.
За приписами ст.ст.257,258 ч.2, 267, Цивільного Кодексу України, дія якого розповсюджується на заборгованість саме за графіком, загальна позовна давність встановлюється у 3 роки, до вимог про стягенння неустойки (штрафу, пені)-один рік. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, тому є вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за графіком в період з 01.01.2002р. по 31.11.2003р в сумі 20 000грн у зв”язку із спливом строку позовної давності, а також вимог про стягнення пені, відповідно до вимог п. 4.3. Договору, в сумі 1050,82 за період з жовтня 2002р. по грудень 2004р.
За приписами ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням часткового задоволення вимог про стягнення основного боргу, господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині, стягнувши суму боргу з урахуванням 1 490грн.00коп. інфляційних та 2 656грн.35коп. 3% річних за відповідний період.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду, тому вона підлягає залишенню без задоволення.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 13.07.06 року у справі №32/99 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню в силі без змін.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на відповідача по справі.
Керуючись ст. 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Донецької дослідної станції Інституту виноградства та виноробства ім. В.Є. Таірова м.Докучаєвськ Донецької області залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 13.07.06 року у справі №32/99 - без змін.
Головуючий Стойка О.В.
Судді: Дзюба О.М.
Шевкова Т.А.
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачу
3 у справу
4 ДАГС