№ 2- 66

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  22 червня 2011 року                                                                                       Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

  в складі: головуючого

                                                                                                   судді Антонюка О.А.

при секретарі –Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про захист честі, гідності і ділової репутації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про визнання незаконним звіту, визнання недостовірною інформації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди і за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про визнання неправомірними дій і відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

          ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02 жовтня 2006 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ДНУ імені Олеся Гончара про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди. 07 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДНУ імені О.Гончара про визнання звіту про роботу комісії незаконним і нікчемним, спростуванням недостовірної інформації й відшкодування моральної шкоди. 09 жовтня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з третім позовом до Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара про відшкодування моральної шкоди. У цих трьох позовах ОСОБА_1 і ОСОБА_2, оспорюючи положення звіту, складеного комісією університету, створеною розпорядженням ректора університету № 2 від 27 січня 2003 року, по результатам вивчення стану морально-психологічного клімату у колективі науково-дослідної лабораторії прикладної математики і механіки (НДЛ ПММ), ставлять вимоги щодо спростування університетом положень звіту комісії, а також по відшкодуванню університетом моральної шкоди яка, на їх думку, була завдана їм діями членів комісії, у тому числі і складанням комісією звіту по результатам своєї роботи. Враховуючи, що у цих трьох позовних заявах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 порушене питання щодо спростування змісту звіту комісії, визначення його незаконним і нікчемним, відшкодування моральної шкоди, на підставі ст. 126 ЦПК України ухвалою суду ці три позови були об'єднані у одне провадження для їх спільного розгляду. Позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 11 березня 2011 року подали у судовому засіданні три заяви, у тому числі, дві заяви від 03 лютого 2011 року і одну від 11 березня 2011 року «Про зміну предмета позову і розміру позовних вимог», у яких, обґрунтовуючи свої вимоги ст. ст. 7, 440-1 ЦК України (1963 року): -у заяві від 03 лютого 2011 року просили зобов'язати відповідачів
ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і
ДНУ спростувати вислів (у звіті) «... останнім часом в НДЛ мали місце
неодноразові випадки нетактовного, грубого та образливого відношення н.с.
ОСОБА_2 до колег по роботі, на які зав. НДЛ ОСОБА_1 не зважала, не
хотіла, або не змогла їх припинити...», і надіслати це спростування ректору
університету, їм (позивачам), а також у Жовтневий районний
суд і у прокуратуру Жовтневого району м. Дніпропетровська; стягнути на їх
користь з відповідачів; ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
О.С, ОСОБА_7 –4705 грн. солідарно на відшкодування їм моральної
шкоди за порушення у звіті вищевказаної фрази; - у другій заяві від 03 лютого 2011 року «Про зміну розміру позовних вимог і предмету позову»ОСОБА_1 просить визнати неправомірними щодо неї дій співробітників ДНУ, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - членів комісії і неправомірною бездіяльністю співробітника ДНУ ОСОБА_11 - голови цієї комісії і стягнути з університету на її користь моральну шкоду –4705 грн., у тому числі –2705 грн. - моральної шкоди, завданої протиправними, як вона вважає, діями співробітників ДНУ - ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - членів комісії і 2000 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої Їй «бездіяльністю»співробітника ДНУ ОСОБА_11 - голови комісії; -  у третій заяві від 11 березня 2011 року «Про зміну предмету позову і розміру позовних вимог»ОСОБА_1 ставить вимогу визнати у судовому порядку, як не відповідаючими дійсності фрази звіту: «..- такі напружені відносини у колективі призвели до зриву строку підготовки науково-технічного звіту по д/б темі № за 2002 року», «... науково-технічний звіт по темі № 04-143-00 зданий в НДУ ДНУ 17 січня 2002 року, чим було порушено наказ № 1089 ректора ДНУ від 29 жовтня 2002 року про строк подання звітів до 20 грудня 2002 року», «...НДЛ ПММ, яка ще 2-3 роки тому була однією з кращих не тільки на факультеті, а і в університеті», «... Слід замітити, що як пропозиції комісії від 08 січня 2003 року так і рішення засідання кафедри від 21 січня 2003 року мають характер звернення до керівництва ректорату, тобто носять рекомендаційний характер, правових норм співробітників не порушують і знаходяться у рамках відповідних
обов 'язків як зав. кафедри, так і засідання кафедри на розгляд питань про стан
науково-дослідної роботи та службових відносин у колективах НДЛ кафедри»,
шляхом складання письмового спростування, надсилання його ректору ДНУ,
вручення його їй у присутності членів комісії: ОСОБА_8, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, надсилання його до
Жовтневого    районного   суду          м. Дніпропетровська і до прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська, а також стягнути з відповідача - Дніпропетровського національного університету 4705 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої їй поширенням неправомірної інформації, яка містилась у звіті, солідарно щодо кожної із поширених неправдивих фраз. Позивачі в судовому засіданні повністю підтримали вищезазначене, вважають, що їм була завдана моральна шкода, порушені честь, гідність та ділова репутація порядної людини. В добровільному порядку спростувати це відповідачі відмовилися і вони вимушені звернутися з позовами до суду. Просили визнати вказану інформацію недостовірною, зобов’язати спростувати її певним способом, визнати незаконним звіт, зобов’язати вчинити певні дії, спростувати інформацію та відшкодувати моральну шкоду, задовольнивши всі позовні вимоги в повному обсязі.

          Представник відповідача ДНУ імені Олеся Гончара в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно позивачі працювали в університеті, були звільнені, було декілька судів, рішення яких набрали законної сили і вони їх виконували, звільнення позивачів з роботи проведено з дотриманням всіх вимог закону згідно з чинним законодавством, накази видавалися вірно, заробітна плата нараховувалась, ніякої шкоди не завдавали, порушень з їх боку допущено не було, вважає позовні вимоги не обгрунтованими і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

          Відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнали, просили в  їх задоволенні відмовити і справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи без участі вказаних відповідачів згідно ст. 169 ЦПК України.

          Вислухавши пояснення позивачів і представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

          В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 на посаду завідуючої науково-дослідною лабораторією прикладної математики і механіки (НДЛ ПММ) кафедри обчислювальної механіки і міцності конструкцій (ОММК) була призначена з 01 квітня 2001року наказом по університету № З11к від 04 квітня 2001 року, як обрана за конкурсом, і була звільнена 03 січня 2006 року наказом по університету № 10к від 03 січня 2006 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штатів). ОСОБА_2 на посаду наукового працівника НДЛ ПММ був прийнятий з 03 грудня 1999 року, як обраний за конкурсом, і також звільнений 03 січня 2006 року наказом по університету №10к від 03 січня 2006 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штатів). 31 січня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звертались до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до університету про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі заявлених вимог. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 16 лютого 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилив, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2009 року залишив без змін. Верховний суд України ухвалою від 23 червня 2010 року касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилив, а рішення Жовтневого районного суду від 13 листопада 2009 року і ухвалу апеляційного суд Дніпропетровської області від 16 лютого 2010 року залишив без змін.

Звільнення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по пункту 1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штатів) 03 січня 2006 року наказом по університету № 10к від 03 січня 2006 року було здійснене у зв'язку з не проходженням у міносвіти і науки України конкурсу науковим проектом, запропонованим ОСОБА_1, як вченою, на виконання у 2006-2008 роках, відсутністю фінансування з 2006 року НДЛ ПММ за рахунок державного бюджету України, ліквідацією НДЛ ПММ з 01 січня 2006 року і фактичною відмовою і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від працевлаштування з 01 січня 2006 року на запропонованих їм посадах наукових працівників. Обставини звільнення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 03 січня 2006 року наказом по університету № 10к від 03 січня 2006 року детально досліджувались Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2-2922/2009р. і викладені у його рішенні від 13 листопада 2009 року, з якими погодились і апеляційна і касаційна інстанції. Причини і обставини звільнення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не пов'язані ні прямо, ні опосередковано з висновками комісії університету, створеної службовим розпорядженням ректора університету № 2 від 27 січня 2003 року для вивчення стану справ у колективі НДЛ ПММ і викладених комісією у своєму звіті (який є предметом розгляду по даній справі).

Створенню комісії розпорядженням ректора університету № 2 від 27 січня 2003 року передували наступні обставини і події, що виникли у колективі НДЛ ПММ у процесі роботи по виконанню наукових досліджень: у другій половині 2002 року і на початку 2003 року до зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12, до складу якої входила НДЛ ПММ, як її науковий підрозділ, почали звертатися працівники НДЛ ПММ з усними і письмовими скаргами на ненормальний морально-психологічний клімат, який склався у колективі НДЛ ПММ, і проханням перевести їх у інші наукові підрозділи кафедри, у зв'язку з неможливістю плідно працювати у такій обстановці. Кафедра ОММК на своєму засіданні 24 грудня 2002 року (протокол № 2) прийняла рішення про створення комісії, із числа працівників кафедри, з метою виявлення причин незадовільного морально-психологічного клімату у колективі НДЛ ПММ і підготовки пропозицій щодо вжиття заходів для наведення належного порядку в НДЛ ПММ. На підставі рішення кафедри від 24 грудня 2002 року зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 видав службове розпорядження по кафедрі № 3 від 24 грудня 2002 року про створення комісії кафедри у складі: доцента ОСОБА_13О.(голова комісії) і наукових працівників: завідуючої НДЛ ОСОБА_14, с.н.с. ОСОБА_15, с.н.с. ОСОБА_16 і доцента ОСОБА_17 Комісії доручалось провести спільне засідання-нараду з колективом НДЛ ПММ і подати на розгляд кафедри пропозиції щодо оцінки стану справ у НДЛ ПММ, у тому числі службових відносин у лабораторії. Комісія кафедри 8 січня 2003 року провела засідання. На першому засіданні комісія ухвалила - рекомендувати науковому керівнику НДЛ ПММ академіку ОСОБА_18: знайти можливість змінити завідувача лабораторії, або розділити колектив лабораторії на безконфліктні групи для успішного виконання держбюджетної теми і вивести із колективу НДЛ ПММ наукового працівника ОСОБА_2, поведінка якого ускладнила морально-психологічний стан у колективі лабораторії. У цей же день (8 січня 2003 року) комісія кафедри провела спільне засідання комісії з участю працівників  НДЛПММ. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовились взяти участь у цьому засіданні. Працівники НДЛ ПММ: ОСОБА_19, ОСОБА_20, н.с. ОСОБА_21, н.с. ОСОБА_22, зав. сектором лабораторії с.н.с. ОСОБА_23 говорили про незадовільний морально-психологічний клімат, який склався в НДЛ ПММ. Зокрема, технік ОСОБА_20 заявила, що ОСОБА_2 постійно її ображає, принижує її національну гідність, а н.с. ОСОБА_21, що сімейні відносини (ОСОБА_1 і ОСОБА_2) не сприяють роботі колективу. (Протоколи засідань підписані усіма членами комісії кафедри).

21 січня 2003 року відбулось розширене засідання кафедри ОММК за участю: декана факультету ОСОБА_24, якому підпорядкована кафедра і голови профбюро факультету ОСОБА_25, науково-педагогічних працівників кафедри і працівників науково-дослідних лабораторій, які входили до складу кафедри. У своїх виступах працівники висловлювали критичні зауваження, які стосувались ненормального морально-психологічного клімату який склався у колективі НДЛ ПММ. Зокрема, с.н.с. ОСОБА_19 говорила про напружені відносини в колективі, які склалися у останній рік, що некоректна поведінка н.с. ОСОБА_2 паралізувала роботу колективу; технік ОСОБА_20 заявила, що ОСОБА_2 постійно її ображає; н.с. ОСОБА_21, що у такій напруженій обстановці працювати стало неможливо; н.с. ОСОБА_26, що за ЗО років його роботи в лабораторії, таких нестерпних відносин в колективі, які склалися за останній рік, не було, постійні погрози з боку ОСОБА_2, с.н.с. ОСОБА_27, що він був свідком непристойних висловлювань ОСОБА_2 Завідуюча НДЛ ПММ ОСОБА_1 у своєму виступі на засіданні визнала, що у колективі НДЛ ПММ складні відносини, що виступи - це неправда, наклеп, що члени колективу повинні вибачитись перед нею і братом. (ОСОБА_2).

На запитання доктора наук ОСОБА_28 ОСОБА_1: «Чи вважає вона, що виступи усіх членів колективу були лжесвідченнями?»ОСОБА_1 заявила, що вона не може відповісти на це питання. Тобто тут наявна відсутність критичної оцінки ОСОБА_1, як тієї негативної обстановки, яка склалась у колективі лабораторії, так і відсутність будь-яких дій з її боку, як завідуючої НДЛ ПММ, щодо викорінення тих ганебних явищ, які виникали в колективі лабораторії і безумовно, негативно впливали на виробничий процес. На своєму засідання кафедра ухвалила рішення у якому зазначила: вважати, що ОСОБА_1 з обов'язками зав. лабораторії справляється погано; підсумковий звіт здано із затримкою; ускладнились до рівня конфліктних відносин у колективі. Поставити перед ректором питання про службову невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді (за: 29 голосів, не голосував -1); вважати доцільним порушити перед науковою частиною питання про проведення позачергової атестації працівників лабораторії (НДЛ ПММ) (за –ЗО голосів); вважати поведінку н.с. ОСОБА_2 не сумісною з посадою наукового співробітника ДНУ (за 29, проти - 1). Протокол розширеного засідання кафедри № 11 від 21 січня 2003 року підписаний зав. кафедрою і секретарем.

23 січня 2003 року ОСОБА_1 подала на ім'я ректора університету рапорт з проставленими на ньому (з невідомих причин) двома датами: 9 і 21 січня 2003 року, який був зареєстрований загальним відділом університету 23 січня 2003 року за вх. № 87-552-122 (примітка: вхідна кореспонденція, яка адресована ректору, реєструється у день її надходження). В цілому, рапорт не містить самокритичної оцінки ОСОБА_1, як причин виникнення негативних взаємовідносин у колективі НДЛ ПММ, у період робочого часу, так і ні заходів, які вона, як завідуюча НДЛ, вживала (або має наміри вжити) до їх нормалізації. У рапорті ОСОБА_1 оспорює, як незаконне, на її погляд, видання зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 розпорядження по кафедрі № 3 від 24 грудня 2002 року щодо створення комісії кафедри і просила призначити комісію наказом ректора, а також наказом по університету вивести НДЛ ПММ із підпорядкування зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12

Для уточнення обставин, викладених у рапорті ОСОБА_1 від 9/21 січня 2003 року, ректором університету службовим розпорядженням № 2 від 27 січня 2003 року була створена комісія із числа вчених університету у складі: ОСОБА_11, проректора з наукової роботи (голова комісії); ОСОБА_8 - професора, декана механіко-математичного факультету; ОСОБА_4 - професора, зав. кафедрою, вченого секретаря Вченої ради ДНУ; ОСОБА_29 - заступника проректора з наукової роботи; ОСОБА_6 - зав. кафедрою; ОСОБА_5 - професора, на той час проректора з навчальної роботи; ОСОБА_7 - доцента кафедри ОММК. Комісія, ознайомившись із: заявами працівників НДЛ ПММ, поданих ними на ім'я зав. кафедрою ОСОБА_12, які містили їх скарги на ненормальний морально-психологічний клімат у лабораторії і прохання перевести їх у інші наукові підрозділи кафедри, заявою (станом на січень 2003 року) колишнього наукового керівника НДЛ ПММ і науково-дослідної теми, яку виконував колектив НДЛ ПММ, ОСОБА_18, у якій він порушував перед проректором з наукової роботи ОСОБА_11 клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від керівництва НДЛ ПММ у зв'язку з розвалом роботи лабораторії, несвоєчасною здачею звіту по науково-дослідній темі, несприятливим морально-психологічним кліматом у колективі НДЛ ПММ, який перешкоджав науковій роботі, рішеннями комісії кафедри від 08 січня 2003 року (двома), створеної розпорядженням зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 і рішенням кафедри ОММК від 21 січня 2003 року (протокол № 11) на яких розглядались питання, пов'язані з ненормальним морально-психологічним кліматом, який склався у колективі НДЛ ПММ, і у яких викладені причини його виникнення і вносились пропозиції щодо його нормалізації, а також на підставі співбесід, проведених членами комісії із працівниками НДЛ ПММ. Комісія склала звіт у якому зазначила, що останнім часом (на час складання звіту) у НДЛ ПММ:  -          мали місце випадки не тактичного, не доброзичливого відношення н.с.ОСОБА_2, (брата ОСОБА_1.) до окремих працівників НДЛ ПММ (у процесі робочого дня), на які ОСОБА_1, як завідуюча НДЛ ПММ не реагувала; спостерігалась неорганізованість при використанні комп'ютерної техніки; що ОСОБА_1, як завідуюча НДЛ ПММ утратила контроль над подіями у НДЛ ПММ; що звіт про результат виконання наукових досліджень по науково-дослідній темі, яку виконувала НДЛ ПММ, здано з запізненням - лише 17 січня 2003 року, замість встановленого наказом по університету № 1089 від 29 жовтня 2002 року строку його здачі - до 20 грудня 2002 року (несвоєчасна здача звіту підтверджується підписами виконавців теми з датами від 29 грудня 2002 року по 02 січня 2003 року включно). Сама ОСОБА_1, як зав. НДЛ ПММ і співвиконавець науково-дослідної теми, проставила свій підпис на звіті 02 січня 2003 року, що свідчить про явне порушення нею особисто наказу по ДНУ № 1089 від 29 жовтня 2002 року, трудової і виховної дисципліни.

Стосовно заяви колишнього наукового керівника НДЛ ПММ і науково-дослідної теми, яку виконувала НДЛ ПММ, ОСОБА_18 то цивільна справа № 2-46/07, за позовом ОСОБА_1 до проректора з наукової роботи ОСОБА_11, зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12, ОСОБА_18 і ДНУ «Про захист честі, гідності і ділової репутації»у якому ОСОБА_1 оспорювала достовірність підпису ОСОБА_18 на цій заяві, розглядалась Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. За клопотанням ОСОБА_1 судом призначалось проведення почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_18 на заяві. Оригінал заяви ОСОБА_18 на ім'я проректора ОСОБА_11 разом з деякими документами, на яких є підпис ОСОБА_18, університетом були подані суду (у іншому складі) при супровідному листі № 83-552-64 від 08 червня 2006 року для проведення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2007 року по цивільній справі № 2-46/07 (за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_18 і ДНУ) провадження по справі в частині вимог, які стосувались ОСОБА_18, у зв'язку з його смертю, було закрито, а у іншій частині, яка стосувалась до інших відповідачів (ОСОБА_11, ОСОБА_12, ДНУ) було виділене у самостійне провадження. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 серпня 2007 року частково задовольнивши вимоги, викладені ОСОБА_1  у апеляційній скарзі на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2007 року, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2007 року в частині закриття провадження по справі щодо ОСОБА_18 - залишив без змін. Допитані у судовому засіданні у якості свідків по справі № 2-46/07 наукові працівники колишньої НДЛ ПММ: ОСОБА_23, ОСОБА_21, ОСОБА_30 показали, що цю заяву ОСОБА_18 у себе вдома у їх присутності підписував особисто.

У січні 2006 року ОСОБА_1 зверталась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до університету, доцента ОСОБА_13, треті особи - ОСОБА_2 і ОСОБА_12 «Про визнання незаконними дій та рішень, про зобов'язання вчинити певні дії, про відшкодування моральної шкоди» (справа № 2-70/10) у якому вона оспорювала законність розпорядження зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 № 3 від 24 грудня 2002 року щодо створення ним (Дзюбою А.П.) комісії із числа працівників кафедри під головуванням доцента ОСОБА_13, для вивчення справ у колективі НДЛ ПММ і внесення пропозицій щодо шляхів усунення недоліків у стані морально-психологічного клімату у колективі НДЛ ПММ, а також ставила вимоги визначити, зокрема, незаконними: засідання кафедри ОММК від 24 грудня 2002 року і рішення кафедри в частині що стосується оцінки ситуації, яка склалась у колективі НДЛ ПММ; два засідання комісії кафедри ОММК від 08 січня 2003 року і ухвалені нею рішення; розширене засідання кафедри ОММК від 21 січня 2003 року і рішення кафедри, що стосується пункту 1 порядку денного засідання (у п.1 рішення кафедри від 21 січня 2003 року зазначено, що ОСОБА_1 з обов'язками завідуючої НДЛ ПММ справляється погано, оскільки підсумковий звіт по темі був виконаний із затримкою, знизились наукові показники лабораторії, ускладнились до рівня конфліктних відносин у колективі... поставити питання перед ректором про службову невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді...; засідання кафедри ОММК від 10 квітня 2003 року і його ухвалу, що стосується затвердження характеристики ОСОБА_1; засідання кафедри ОММК від 28 листопада 2005 року і його рішення щодо припинення функціонування НДЛ ПММ; незаконним службове розпорядження зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 № 3 від 24 грудня 2002 року (щодо створення комісії кафедри); дії відповідача доцента ОСОБА_13, які полягали у проведені ним (як головою комісії кафедри ОММК) 08 січня 2003 року двох засідань комісії кафедри; а також стягнути з університету на її користь, як відшкодування моральної шкоди - 599 грн., а з доцента ОСОБА_13 - 800 грн. (по 400 грн. за кожне засідання). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2010 року ОСОБА_1 у задоволенні позову до ДНУ і ОСОБА_13 було відмовлено у повному обсязі заявлених вимог. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2011 року апеляційна скарга ОСОБА_1 була відхилена, а рішення Жовтневого районного  суду  м.   Дніпропетровська  від  29 вересня 2010 року залишене  без змін.

Комісія університету, яка була створена розпорядженням ректора університету № 2 від 27 січня 2003 року у своєму звіті по результатам своєї роботи на підставі вивчення стану справ у колективі НДЛ ПММ, внесла пропозицію щодо доцільності проведення позачергової атестації завідуючої НДЛ ПММ ОСОБА_1 Атестація наукових працівників наукових установ, у тому числі і вузів III - IV рівнів акредитації (університет акредитований за IV рівнем акредитації), передбачена ст. ст. 6 і 21 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», а умови і порядок її проведення регламентовані «Положенням про атестацію наукових працівників», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1745 від 13 серпня 1999 року (ОВУ, 1999, 33 ст. 1719). Науковий працівник, згідно ст. 6 Закову України «Про наукову і науково-технічну діяльність»і п. п. 4, 5 «Положення про атестацію наукових працівників»у обов'язковому порядку повинен проходити періодично атестацію на відповідність займаній посаді, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років. Пунктом 9 названого «Положення про атестацію наукових працівників»передбачено, що при виявленні у діяльності наукового працівника ознак недостатньої кваліфікації, зафіксованих у акті про невиконання роботи, доповідній записці про допущені помилки або іншому документі, керівник наукової установи (у даному випадку ректор університету) може призначити такому працівнику позачергову атестацію, але не раніше ніж через рік після проходження останньої атестації, призначення або обрання за конкурсом. Тобто, у 2003 році ОСОБА_1 могла призначатись як чергова, так і позачергова атестація. ОСОБА_1, як завідуюча, несла персональну відповідальність як за якість науково-дослідної роботи, яка виконувалась науковими працівниками НДЛ ПММ, так і стан трудової, виконавчої дисципліни і виховної роботи в колективі НДЛ ПММ, але належних, дійових заходів щодо нормалізації морально-психологічного клімату у колективі, підтриманні нормальних взаємовідносин між працівниками у робочий час не вживала, що безумовно, впливало і на рівень і результативність науково-дослідної роботи наукового колективу лабораторії. Враховуючи пропозицію колективу кафедри ОММК про доцільність проведення позачергової атестації наукових працівників НДЛ ПММ (протокол засідання кафедри ОММК № 11 від 21 січня 2003 року) і пропозицію комісії університету, викладену у її звіті щодо доцільності проведення позачергової атестації ОСОБА_1, наказом по університету № 155 від 14 лютого 2003 року ОСОБА_1 у термін до 30 квітня 2003 року була призначена позачергова атестація. На засідання атестаційної комісії 13 червня 2003 року ОСОБА_1 не з'явилась. Наказом по університету № 955 від 31 липня 2003 року термін атестації ОСОБА_31 був перенесений на період з вересня 2003 року. У зв'язку з не проведенням атестації ОСОБА_1 і у цей період, наказом по університету № 1313 від 02 грудня 2003 року накази по університету № 155 від 14 лютого 2003 року і № 955 від 31 липня 2003 року були визнані такими, що утратили чинність. У подальшому атестація ОСОБА_1 ні чергова, ні позачергова не призначалась і не проводилась.

Згідно пунктам 16, 17 Положення про атестацію наукових працівників атестаційна комісія приймає рішення щодо атестуємого: відповідає займаній посаді, не відповідає займаній посаді, заслуговує заохочення, зміни посади, розміру посадового окладу, призначення позачергової атестації. У випадку не відповідності займаній посаді працівник, за його згодою, може бути переведений на нижчу посаду, а при відмові від переходу - звільнений у встановленому законодавством порядку. Рішення приймає керівник установи. Назване однозначно свідчить про те, що атестація, як чергова так і позачергова, являється складовою частиною трудових, а не цивільно-правових правовідносин наукового працівника з підприємством, установою, організацією. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 увесь час роботи в університеті знаходились з університетом не у цивільно-правових, а у трудових правовідносинах. їх трудові права і обов'язки у повному обсязі регулювались трудовим законодавством, трудовими договорами, укладеними з університетом, Статутом, Правилами внутрішнього розпорядку університету, Колективним договором, укладеним між адміністрацією і трудовим колективом університету. Згідно частини 1 ст. З КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Таким актом законодавства, у даному випадку, є, зокрема Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», яким врегульований порядок прийняття на роботу наукових працівників, їх трудові права і обов'язки, обов'язкове періодичне проходження ними атестації на відповідність займаній посаді. Згідно абзацу 9 частини 1 ст. 1 цього Закону науковий працівник -вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

          Згідно ч. З ст. 5 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність»
вчений при здійснені наукової, науково-технічної та науково-педагогічної
діяльності зобов'язаний не завдавати шкоди здоров'ю людини, дотримуватись
етичних норм наукового співтовариства.          Згідно пункту 17 Правил внутрішнього розпорядку університету, затверджених конференцією трудового колективу 13 жовтня 1998 року (які діяли у період роботи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в університеті) працівники університету зобов'язані: працювати сумлінно, виконувати вимоги Статуту і Правил внутрішнього розпорядку, дотримуватись дисципліни праці, особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі, правди, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей.                                                                                                                                                         Науково-дослідна робота - вид інтелектуальної діяльності людини. її результативність залежить від багатьох факторів у тому числі не лише від технічного забезпечення організації трудового процесу, а і від психофізичного стану працівника. Образлива, зневажлива поведінка у колективі навіть одного працівника у процесі робочого дня, приводить до виникнення стресових ситуацій наслідком яких є погіршення морально-психологічного клімату у колективі, зниження якості наукових результатів.

ОСОБА_1, як завідуюча НДЛ ПММ, не вживала належних заходів до оздоровлення морально-психологічного клімату в колективі НДЛ ПММ, а ОСОБА_2 нехтував виконанням вимог і Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»і ч. І ст. 21 КЗпП України, і Правил внутрішнього розпорядку університету, що призвело до появи низки скарг наукових працівників НДЛ ПММ на ім'я зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 на ненормальний морально-психологічний клімат у колективі НДЛ, некоректну поведінку ОСОБА_2 до окремих працівників лабораторії, що заважало продуктивній роботі колективу. Наявність скарг працівників на ім'я зав. кафедрою ОММК ОСОБА_12 була встановлена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2006 року при розгляді судом позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до: ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_25, ОСОБА_18 і університету «Про захист честі, гідності і ділової репутації»(справа № 2-515/06) який стосувався характеристики ОСОБА_1, підписаної ОСОБА_12, ОСОБА_25, ОСОБА_18 і призначеної для подання її до атестаційної комісії. У цьому рішенні по справі № 2-515/06 Жовтневий районний суд
зазначив, що «...суд вважає встановленим факт існування скарг співробітників,
оскільки це підтверджується зібраними доказами, зокрема, безпосередньо
самими скаргами, залученими до справи, а також показаннями осіб, які
скаржилися, і які були допитані судом у якості свідків, тому вимоги позову,
стосовно визнання не відповідаючими дійсності відомостей у характеристиці
стосовно наявності таких скарг є необгрунтованим...».          «...У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДНУ суд вважає необхідним відмовити з урахуванням вищезазначеного та відсутності порушень безпосередньо ним її прав, хоча події і відбувались в його структурному підрозділі...». Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2006 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2006 року залишене без змін і воно набрало законної сили 11 вересня 2006 року.

          Згідно частині 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим
рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж самі особи, щодо яких встановлені ці обставини.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 свої позовні вимоги по даній цивільній справі з позовом до членів комісії університету, які склали звіт: ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і до університету обґрунтовують нормами цивільного законодавства України, що є помилковим. Частиною 1 ст. 1 ЦК України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному
волевиявленню, майновій самостійності їх учасників. Статтею 9 ЦК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Трудове право з кодифікацією трудового законодавства являється самостійною галуззю права і не входить як складова частина до системи цивільного законодавства України. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходились з університетом не у цивільно-правових, а у трудових правовідносинах, і їх трудові права і обов'язки у повному обсязі регулювались трудовим законодавством, законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Статутом, Правилами внутрішнього розпорядку університету, їх трудовими договорами з університетом.

Комісія університету, вивчивши і оцінивши ситуацію, яка склалась у колективі НДЛ ПММ, внесла пропозицію про доцільність проведення позачергової атестації завідуючої НДЛ ПММ ОСОБА_1 Атестація наукових працівників, являється складовою частиною трудових правовідносин наукового працівника з підприємством, установою, організацією, вона передбачена законодавством. Звіт комісії університету нічим не обмежував ні прав, ні свобод ОСОБА_1 і ОСОБА_2, не змінював змісту і характеру їх трудових правовідносин з університетом. Ніякої недостовірної інформації, на погляд університету, у звіті не міститься. У звіті викладена оцінка фактичного стану трудової і виконавчої дисципліни у НДЛ ПММ, що ОСОБА_1 жодних заходів до наведення належного порядку в лабораторії не вживала. Що стосується статусу комісії, то вона тимчасовий колектив, який не являється структурним підрозділом університету. Члени комісії при поданні звіту керувались своїм внутрішнім переконанням без впливу будь-яких осіб. Звіт підписаний членами комісії - відповідачами по справі, вважати його нікчемним, як це вимагають ОСОБА_1 і ОСОБА_2, підстав немає. Звіт комісії університетом ніде не розповсюджувався. Подібне звинувачення безпідставне.

Що стосується вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про відшкодування університетом моральної шкоди, то ці вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю, відсутністю доказів будь-якої вини університету, як юридичної особи та інших відповілачів. Відшкодування моральної шкоди, при наявності законних, а не надуманих, підстав для її відшкодування передбачене як трудовим так і цивільним законодавством України.

Згідно частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. А частиною 2 цієї статті передбачено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Умови відшкодування моральної шкоди передбачались ст. 440-1 ЦК України (1963р.), який діяв у період роботи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і на час складання звіту комісією. Згідно ч. І ст. 440-1 цього Кодексу моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила її законні права, відшкодовувалась особою, яка завдала шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Загальні умови відшкодування моральної шкоди передбачаються ст. 23 ЦК України (2003 року), а ст. 1167 цього Кодексу - підстави її відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачами не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачам відповідачами моральних страждань, вони не довели вину відповідачів, не надали доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями (винними, а не будь-якими) відповідачів та начебто завданою шкодою.

          Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

          Як статтею 440-1 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачалось, так і ч. 1 ст. 1167 ЦК України (в редакції 2003 року) передбачається наявність доказаної вини фізичної або юридичної особи. Доказів вини університету і інших відповідачів, як юридичної і фізичних осіб, у причинені будь-якої шкоди ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 не привели (у зв'язку з її відсутністю), тому покладання на них обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди при відсутності достовірних, реальних, а не надуманих доказів - буде неправомірним (незаконним).

          Норми ст. 1172 ЦК України і Закону України «Про інформацію»на
які посилаються ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у позовних заявах по цій справі
взагалі не можуть застосовуватись у даному випадку. Звіт комісією університету (у складі ОСОБА_8, ОСОБА_4 і інших) складений на підставі ознайомлення членів комісії з протоколами засідань кафедри ОММК від 24 грудня 2002 року і 21 січня 2003 року, протоколами засідань комісії кафедри ОММК від 08 січня 2003 року (двома), на яких розглядалися питання ненормальної обстановки, яка виникла у колективі НДЛ ПММ, іншими документами, а також на підставі розмов з працівниками НДЛ ПММ. Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак, якщо при цьому допускаються образи чи порушення інших захищених прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання у приватне життя, тощо) то це може тягнути за собою відшкодування моральної шкоди. Ніякої конфіденційної інформації, яка б стосувалась ОСОБА_1 і ОСОБА_2, образ у їх адресу, елементів втручання у їх особисте життя звіт комісії не містить. У звіті комісії викладена ситуація, яка склалась у колективі НДЛ ПММ, названі причини її виникнення.

Зі звітом комісії ОСОБА_1 ознайомилась під підпис 08 жовтня 2003 року (хоча з його текстом, при бажанні, могла ознайомитись 20 лютого 2003 року, знайомлячись з наказом № 155 від 14 лютого 2003 року про призначення їй позачергової атестації). До суду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і університету про визнання звіту комісії незаконним і нікчемним звернулись з позовними заявами від 02 жовтня 2006 року, 07 жовтня 2006 року і 09 жовтня 2006 року (майже через три роки), а із заявами про зміну предмету позову і розміру позовних вимог від 03 лютого 2011 року (дві) і від 11 березня 2011 року, у яких свої позовні вимоги обґрунтовують ст. ст. 7, 440-1 ЦК України (в редакції 1963 року), звернувшись до суду більше ніж через сім років після складання звіту комісії. Тобто, у даному випадку наявний пропуск строків позовної давності, передбачених як ч. 1 ст. 233 КЗпП України, так і ч. З ст. 7 ЦК України (в редакції 1963 року). Строки давності для звернення до суду пропущені без поважних причин і підстави для їх поновлення - відсутні.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34). Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим слід брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою З цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), тощо. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що
юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для
задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто
доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація
стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення
недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення
інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти
індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб
цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у
встановлений законом строк.

У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).                    Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 471 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції з прав людини.  Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» та інш.) у тому ж засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду. Такого відповідачі не допустили.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів, пов’язаними з начебто порушенням честі, гідності та ділової репутації позивачів було завдано ушкодження здоров’я, майнової чи моральної шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи або переведенню в первинний стан.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п.1), засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п.22). При цьому законодавцем у статті 1167 ЦК України встановлені та чітко визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

           Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивачів, а позивачі цього не довели, твердження позивачів про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивачів стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ДНУ ім. О.Гончара про захист честі, гідності і ділової репутації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити, ОСОБА_1 в задоволенні позову до ДНУ ім. О.Гончара про  визнання незаконним звіту, визнання недостовірною інформації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити та ОСОБА_1 в задоволенні позову до ДНУ ім. О.Гончара про визнання неправомірними дій і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист честі, гідності і ділової репутації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, про  визнання незаконним звіту, визнання недостовірною інформації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди та про визнання неправомірними дій і відшкодування моральної в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 40, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 23, 275, 277, 1166, 1167 ЦК України, ст. 471 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про захист честі, гідності і ділової репутації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про  визнання незаконним звіту, визнання недостовірною інформації, зобов’язання вчинити певні дії, спростування інформації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпропетровського національного університету ім. О.Гончара про визнання неправомірними дій і відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                     Суддя –