ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59
Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" жовтня 2006 р. Справа № 5/234
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Мельничук С. С. при секретарі судового засідання Приході О.В., розглянувши справу
За позовом Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Трипілля"
про стягнення в сумі 3261 грн. 90 коп.
Представники сторін:
від позивача –Баскова З.І. - по довіреності;
від відповідача–Гоч П.Ф. - керівник.
Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз’яснені.
Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою до ТзОВ "Трипілля" про стягнення з відповідача 3261,90 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворення 1-го робочого місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Відповідач подав заперечення на позов. Позовні вимоги вважає незаконними та необгрунтованими, оскільки підприємством створені і атестовані робочі місця для інвалідів в кількості, що встановлено законом. Про наявність вакантних робочих місць для інвалідів підприємство повідомляло в установленому порядку міський центр зайнятості, однак останнім не направлялись на роботу інваліди для працевлаштування. Тому ТзОВ "Трипілля" було подано в оголошення в міські газети про наявність вакантного місця для працевлаштування інваліда. З 03.01.06р. на посаду швачки було працевлаштовано інваліда 3 групи (згідно оголошень поданих в міські газети), яка з 11.05.06р. звільнилася за власним бажанням. В даний час на підприємстві працює працівник Гайдаченко Т.Д. - інвалід 3 групи, який направлений з Міського центру зайнятості. На підтвердження своїх заперечень представником відпровідача надано лист Міського центру зайнятості №05-2612 від 27.09.06р., яким підтверджується подача щомісячно ТзОВ "Трипілля" до міського центру зайнятості звіту за формою 3-ПН "Про наявність вакансій" для окремої категорії громадян - інвалідів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та давши їм правову оцінку, господарський суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-XII від 21.03.1991р. (із змінами та доповненнями) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Судом встановлено, що відповідно до поданого відповідачем 19.01.06р. звіту (форми №10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТзОВ "Трипілля" склала 21 особу. Враховуючи таку чисельність та у відповідності до статті 19 вказаного Закону підприємство зобов'язане створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів.
В рядку 03 "Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" звіту за 2005р., поданого відповідачем, проставлено "1" (один) осіб, а в рядку 02 звіту кількість працевлаштованих інвалідів - "-" ( прочерк).
Відповідно до вимог статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Отже, відсутність у спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням "Про Фонд соціального захисту інвалідів", затвердженого Постановою КМ України №1434 від 26.09.2002 року, статтею 2 КАС України та статтею 124 Конституції України.
Із наданих відповідачем доказів встановлено, що на підприємстві фактично створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.
Відповідач щомісячно подавав до Рівненського міського центру зайнятості статистичні звіти про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Однак, центом зайнятості не направлялись для працевлаштування інваліди для заповнення створеного робочого місця.
Відповідно до статті 18 даного Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включаючи до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, суд погоджується з доводами відповідача про те, що підприємством вжито передбачені чинним законодавством заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів і на відповідача не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, в діях відповідача не вбачається вини в порушенні законодавства щодо не забезпечення працевлаштування інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3261,90 грн. адміністративно-господарських санкцій задоволенню не підлягають, а отже, в позові слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 160, 162, 163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позовних вимог про стягнення з ТзОВ "Трипілля" 3261 грн. 90 коп. адміністративно-господарських санкцій відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції, який ухвалив дану постанову, в порядку та строки, визначені статтею 186 КАС України.
Суддя Мельничук С. С.
Постанова підписана "09" жовтня 2006 р.