КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2007 № 7/417
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Капацин Н.В.
суддів: Калатай Н.Ф.
Пашкіної С.А.
при секретарі: Кулачок О.А.
За участю представників:
від позивача -Гуть В.В. – представник за довіреністю від 03.05.2007 р.,
від відповідача - Жекова Г.І. – представник за довіреністю № У07/3661від 13.06.2007 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.07.2007
у справі № 7/417 (Якименко М.М.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Галансіон"
до Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"
про стягнення 13685,85 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р., повний текст якого виготовлений та підписаний 08.08.2007 р., у справі № 7/417 позовні вимоги задоволено повністю, до стягнення з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Галансіон” присуджено 10 200 грн. основного боргу, 2 784,60 грн. індекс інфляції, 701,25 грн. 3% річних, 136,86 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу та 1 140 грн. витрат на послуги адвоката.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач в порушення умов угоди від 15.10.2004 р. про розірвання договору від 03.12.2003 р. № 589-03 про уступку права вимоги, гроші в сумі 10 200 грн. не повернув, внаслідок чого позивач зазнав збитків від інфляції в сумі 2 784,60 грн. та за прострочення виконання зобов’язання має сплатити 3% річних в сумі 701,25 грн.; що відповідач доказів на спростування обставин, викладених позивачем, не надав.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. у справі № 7/417 і стягнути з ТОВ „Галансіон” на користь АК „Київенерго” в особі СВП „Енергозбут Київенерго” 68,43 грн. державного мита.
Апелянт вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення є необґрунтованим, необ’єктивним і прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тобто без належного з’ясування та доведення всіх обставин, що мають значення для справи, а тому є підстави скасувати його.
В обґрунтування зазначених тверджень апелянт посилається на те, що судом не було взято до уваги, що відповідач тричі направляв позивачу листи з двома примірниками угоди про розірвання договору про уступку права вимоги з проханням підписати та в десятиденний термін з дня отримання листа повернути за вказаною адресою, чого позивач в порушення ст. 188 ГК України у порядку, встановленому цією статтею, не зробив і відповідач до цього часу не отримав від позивача оригінал угоди; що угода про уступку права вимоги не може бути дійсною з 15.10.2004 р., оскільки 15.11.2004 р. позивач звернувся до відповідача з листом про повернення документів згідно з умовами чинного договору від 03.12.2003 р. № 589-03, а 11.02.2005 р. відповідач отримав варіант угоди позивача про розірвання договору про уступку права вимоги від 03.12.2003 р. № 589-03, від підписання якої листом від 23.02.2005 р. № 048/1208 відмовився у зв’язку з тим, що в ній неправильно зазначена сума боргу станом на 01.02.2005 р.; що про те, що угоду про розірвання договору від 03.12.2003 р. № 589-03 про уступку права вимоги а позивачем підписано, відповідач дізнався тільки після отримання від нього позовної заяви; що відповідач неодноразово намагався врегулювати спір в позасудовому порядку, тому судом неправомірно застосовано до нього відповідальність у вигляді стягнення збитків та санкцій.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилаючись на те, що господарським судом належним чином встановлено, що угоду про розірвання договору про уступку права вимоги сторонами підписано 15.10.2003 р., що кошти в сумі 10 200 грн. були перераховані позивачем за умовами договору, який розірвано і підлягають поверненню відповідачем, що рішення суду прийняте буз порушень та при правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.
03.12.2003 р. позивач та відповідач уклали договір № 589-03 про уступку вимоги (далі Договір), за умовами якого з моменту підписання цього Договору до позивача як Нового Кредитора переходить від відповідача як Кредитора право вимоги до Боржника – Кінотеатру „Краків” заборгованості за спожиту електроенергію в сумі 11 617,44 грн.
Згідно п. 1.7 Договору, з моменту підписання цього Договору та незалежно від виконання зобов’язань Боржником перед Новим Кредитором, Новий кредитор зобов’язаний сплатити Кредитору борг Боржника сумою 11 617,44 грн. по 10.12.2003 р.
На виконання умов Договору за період з 09.01.2004 р. по 02.04.2004 р. позивач перерахував відповідачу 10 200 грн., що підтверджується матеріалами справи і сторонами не заперечується.
19.10.2004 р. відповідач звернувся до позивача з листом № 048-05-9636, яким запропонував, внаслідок неналежного виконання останнім п. 1.7 спірного Договору (в тому числі) і втрати внаслідок цього інтересу до виконання позивачем зазначених зобов’язань, підписати угоду про розірвання договору № 589-03, 2 примірники якої додав до листа, і повернути у десятиденний строк відповідачу підписаний з боку позивача один її примірник.
До матеріалів справи долучено примірник підписаної обома сторонами і засвідченої їхніми печатками угоди про розірвання договору від 13.12.2003 р. № 589-03 про уступку права вимоги, датованої 15.10.2004 р.
Згідно п. 3 зазначеної угоди кошти в розмірі 10 200 грн., в т.ч. ПДВ 1699,99 грн., перераховані згідно з умовами договору від 13.12.2003 р. № 589-03 про уступку права вимоги, підлягають поверненню Новому кредиторові.
Отже, матеріали справи свідчать, що вимогу відповідача підписати запропонований ним варіант Угоди позивач виконав, а з огляду на права і обов’язки, що їх прийняли на себе сторони згідно цієї Угоди, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 200 грн. є обґрунтованими.
Факт направлення цієї Угоди на підписання позивачу відповідач не заперечує, але наполягає на тому, що він підписаного з боку позивача примірника Угоди не отримував, і що 15.10.2004 р. не може бути датою підписання цієї Угоди.
Як на підтвердження зазначених обставин відповідач посилається на листування сторін, зокрема, на те, що тричі, в т.ч. після 15.10.2004 р., листами № 048-05-9636 від 19.10.2004 р., № 048/8663 від 02.12.2004 р., 048/1208 від 23.02.2005 р. направляв позивачу угоди про розірвання договору від 03.12.2003 р. № 589-03 про уступку права вимоги у двох примірниках з проханням підписати та в десятиденний термін з дня отримання листа повернути за вказаною в листі адресою один примірник.
Крім того, відповідач посилається на те, що 11.02.2005 р., тобто після 15.10.2004 р., отримав від позивача його варіант угоди про розірвання Договору (копію долучено до матеріалів справи), підписати яку відмовився.
З огляду на зазначені обставини, а також враховуючи, що Угода, підписана обома сторонами, датована 15.10.2004 р., в той час як вперше відповідач звернувся до позивача з пропозицією розірвати Договір листом від 19.10.2004 р., колегія суддів згодна з думкою відповідача і вважає, що 15.10.2004 р. не можна безумовно вважати датою підписання сторонами Угоди, проте, зазначена обставина, на думку колегії суддів, не впливає на обов’язок відповідача повернути позивачу перераховані останнім 10 200 грн., адже текстом власноруч запропонованої позивачу Угоди відповідач взяв на себе саме таке зобов’язання.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині стягнення з відповідача 10 200 грн. основного боргу прийняв правомірне рішення.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що посилання відповідача у апеляційній скарзі на норми статей 643, 642 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки зазначеними статтями регулюються правовідносини сторін, що виникають в процесі укладання договору, в той час як спірні відносини сторін виникли в процесі розірвання договору, правовідносини щодо чого регулюються нормами статей 651–654 Цивільного кодексу України.
Також колегією суддів не приймається до уваги посилання відповідача на те, що він, не отримавши від позивача підписаний примірник запропонованої до підписання угоди, ще двічі направляв їх на підписання позивачу, адже такі дії у випадку бажання розірвати договір чинним законодавством не передбачені.
Так, згідно п. 4 ст. 188 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, чого відповідачем зроблено не було.
Крім того, доказів того, що угоди про розірвання Договору, які в подальшому відповідач направляв позивачу, мали іншій зміст щодо розміру грошового зобов’язання відповідача перед позивачем, або що розмір цієї заборгованості залежить від будь-яких дат, матеріали справи не містять. Відповідачем розмір заборгованості також не заперечується.
В той же час, на думку колегії суддів, з огляду на наявні в матеріалах справи вище перелічені документальні докази, встановлення дійсної дати підписання сторонами Угоди впливає на вирішення спору сторін щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних.
Так, згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, при визначенні розміру збитків від інфляції та 3% річних має значення час прострочення і, відповідно, момент, з якого стягувач набув право на застосування до боржника такого виду відповідальності.
Враховуючи, що дата підписання сторонами Угоди (15.10.2004 р.) визнана судом такою, що не доведена, заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних, які позивачем нараховані з огляду саме на цю дату, задоволенню не підлягають.
За таких обставин, з урахуванням п. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, згідно якому одною з підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 2784,60 грн. та 3% річних в сумі 701,25 грн. підлягає скасуванню як таке, що прийняте за недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги слід зазначити наступне.
В клопотанні про приєднання до матеріалів справи доказів понесених судових витрат в цій частині позивач не надає нормативного обґрунтування стягнення вказаної суми, проте просить її стягнути як понесені судові витрати на послуги адвоката, а отже, зазначені вимоги суд розглядає з огляду на норми ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України та Закону України “Про адвокатуру”.
Вказані витрати позивач підтверджує залученими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями договору щодо надання адвокатських та юридичних послуг № 01/19–07 від 19.01.2007 р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Адат”, актом наданих послуг по договору № 01/19 від 19.01.2007 р. та квитанцією до прибуткового ордеру № 8, яка свідчить про внесення позивачем до каси ТОВ ЮК „Адат” 1140 грн. на виконання договору № 01/19–07 від 19.01.2007 р.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, тобто відшкодуванню в якості судових витрат підлягають суми, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвокатам, а не будь-яким представникам.
В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про адвокатуру” адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.
Відповідно до п. 5 ст.4 Закону України “Про адвокатуру” адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про адвокатуру” оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Як свідчать матеріали справи, договір № 01/19–07 від 19.01.2007 р. укладено позивачем з ТОВ “ЮК “Адат”, якому і було перераховано кошти, в той час як позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Позивачем не надано доказів того, що послуг на суму 1140 грн. йому було надано саме адвокатом.
За таких обставин, з урахуванням п. 4 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, згідно якому одною з підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 1140 грн. підлягає скасуванню як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права. Позовні вимоги в частині стягнення вказаної суми задоволенню не підлягають, як такі, що не підтверджуються матеріалами справи.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2007р. у справі № 7/417 підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2007 р. у справі № 7/417 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2007р. у справі № 7/417 змінити.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р 26005359502 в АБ „Енергобанк” в м. Києві, МФО 300272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Галансіон” (02154, м. Київ, вул. Русанівська Набережна, 12, ідентифікаційний код 30466534,р/р 2600400770015 в АКБ „Правекс-Банк”, МФО 321983) 10 200 (десять тисяч двісті) грн. основного боргу, 102 (сто дві) грн. витрат на сплату державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. В решті позову відмовити.
6. Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи № 7/417 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Капацин Н.В.
Судді Калатай Н.Ф.
Пашкіна С.А.
28.09.07 (відправлено)