КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.11.2007 № 42/394
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Капацин Н.В.
суддів: Калатай Н.Ф.
Пашкіної С.А.
при секретарі: Кулачок О.А.
За участю представників:
від позивача - Лебедюк Ю.А. – представник за довіреністю № 363/10 від29.12.2006 р.
від відповідача -. О.В. – представник за довіреністю № 11/58 від 27.08.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.10.2007
у справі № 42/394 (Паламар П.І.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Державного акціонерного товариство "Чорноморнафтогаз"
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р. у справі 42/394 в задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” про визнання недійсним договору купівлі–продажу природного газу № 2014–ПГ–2006–06/06–476 від 31.07.2006 р., укладеного між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Державним акціонерним товариством “Чорноморнафтогаз”, відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що умови спірного договору про продаж відповідачем природного газу, який підлягає використанню для потреб підприємств комунальної теплоенергетики, через позивача відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 1729 “Про забезпечення споживачів природнім газом” в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 813 від 09.06.2006 р., доказів невідповідності спірного договору іншим вимогам чинного законодавства суду не надано.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р. у справі № 42/394, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оспорюване рішення господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України № 1729 “Про забезпечення споживачів природнім газом” в редакції від 09.06.2006 р., оскільки поставка природного газу для подальшої його реалізації підприємствам комунальної власності за законом має відбуватися з ресурсів природного газу НАК „Нафтогаз України”, в той час як у спірному договорі на ці цілі передається природний газ власного видобутку ДАТ „Чорноморнафтогаз”, який за законом може направлятися лише для подальшої його реалізації для потреб населення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилаючись на те, що при подачі апеляційної скарги позивач не довів, що при постановці рішення господарський суд міста Києва неправильно застосував норми матеріального або процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.
31.07.2006 року відповідач як Продавець і позивач як Покупець уклали договір купівлі-продажу природного газу № 2014-ПГ-2006-06/06-476 (далі Договір), згідно п. 2.1 якого відповідач зобов’язався передати позивачу природний газ з ресурсу червня 2006 року в обсязі 1300,007 тис.м3 вартістю 400857,16 грн. для подальшої реалізації підприємствам комунальної теплоенергетики через газорозподільну мережу ВАТ “Севастопольгаз”, а позивач –прийняти та до 15 серпня 2006 року оплатити одержаний природний газ.
З посиланням на те, що поставка природного газу для подальшої його реалізації підприємствам комунальної власності за законом має відбуватися з ресурсів природного газу НАК „Нафтогаз України”, в той час як у спірному договорі на ці цілі передається природний газ видобутку ДАТ „Чорноморнафтогаз”, який за законом може направлятися лише для подальшої його реалізації для потреб населення, позивач вимагає визнати Договір недійсним як такий, що суперечить Постанові Кабінету Міністрів України № 1729 “Про забезпечення споживачів природнім газом” в редакції від 09.06.2006 р. (далі Постанова № 1729).
Спірні відносини сторін у справі пов’язані з їх діяльністю у нафтогазовій галузі України.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України, що виникають у зв'язку реалізацією газу, незалежно від форм власності господарюючих суб'єктів - учасників таких відносин, врегульовані Законом України “Про нафту і газ”.
У відповідності до вимог ст. 6 цього Закону Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин у ній. Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.
Абзацом першим п. 2.1 Постанови № 1729 визначено, що потреба в природному газі населення задовольняється з ресурсів газу, видобутого підприємствами НАК "Нафтогаз України" та НАК "Надра України", ВАТ "Укрнафта", іншими господарськими товариствами, частка держави в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків акцій, а також господарськими товариствами, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутному фонді інших господарських товариств, іншими господарськими товариствами, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, та з інших ресурсів природного газу НАК "Нафтогаз України".
При цьому, ДАК "Чорноморнафтогаз" реалізує природний газ власного видобутку для потреб населення (за винятком обсягів природного газу, що використовується газодобувними підприємствами для власних технологічних потреб, та обсягів природного газу, видобутого з родовищ Чорного та Азовського морів понад базовий рівень 2005 року) (абзац другий п. 2.1 Постанови № 1729).
Згідно п. 2.2 Постанови № 1729 потреба в природному газі підприємств комунальної теплоенергетики (в тому числі) задовольняється з ресурсів природного газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Реалізація природного газу усім категоріям споживачів, в тому числі, населенню і підприємствам комунальної теплоенергетики, у відповідності до абзацу шостого п. 2.5 Постанови № 1729, здійснюється НАК "Нафтогаз України" через дочірню компанію "Газ України", дочірнє підприємство "Газ-тепло" та суб'єктів господарювання, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом.
Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 Цивільного кодексу України (ЦК України) цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За таких обставин, своє зобов’язання реалізовувати природний газ власного видобутку населенню відповідач має шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу, зокрема, з позивачем, який, в свою чергу, зобов’язаний передати його газопостачальним підприємствам за договорами реалізації газу для потреб населення в обсягах, не менших за обсяги, одержані від відповідача, навіть за відсутності досягнення у Договорі домовленості щодо призначення газу, що за ним передається.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п’ятою, шостою ст. 230 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Підприємства комунальної теплоенергетики, про які йдеться у п. 2.1 Договору, не відносяться до підприємств, що надають населенню послуги з газопостачання, але зазначена обставина не може вплинути на передбачене законом зобов’язання позивача передати одержаний за Договором газ власного видобутку відповідача у порядку, встановленому законом, у повному обсязі на реалізацію виключно для потреб населення.
Згідно ст. 17 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Зазначення у спірному Договорі про передачу природного газу видобутку відповідача позивачу для подальшої реалізації підприємствам комунальної теплоенергетики не має наслідком визнання Договору недійсним.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу природного газу № 2014-ПГ-2006-06/06-476 від 31.07.2006 р., правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р. у справі № 42/394 не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2007 р. у справі № 42/394 залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2007 року у справі № 42/394 залишити без змін.
4. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 42/394.
Головуючий суддя Капацин Н.В.
Судді Калатай Н.Ф.
Пашкіна С.А.
14.11.07 (відправлено)