СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
22 червня 2006 року | Справа № 2-26/5470.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Голика В.С.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
позивача: Аметова Сірана Дурсіновича, довіреність № 01/98 від 16.01.06;
відповідача: Іл'їна Володимира Ілліча (повноваження перевірені), директор; Толкачева Володимира Володимировича, довіреність № 05-06/2006 від 05.01.06;
розглянувши апеляційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Проніна О.Л.) від 18.04.2006 у справі №2-26/5470.1-2006
за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17,Сімферополь,95015)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Каравела" (вул. Свєрдлова, 13,Феодосія,98100)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Фонд майна Автономної Республіки Крим, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Каравела", про визнання недійсним укладеного сторонами договору за реєстровим № 9577 від 09.11.2000 купівлі-продажу об’єкту, закінченого будівництвом –основної частини цеху дитячого харчування площею 8602,3 кв. м., з’єднувальної галереї та устаткування, що знаходиться на балансі Дирекції об’єктів, що будуються, Сімферопольського консервного заводу ім. Першого Травня у місті Сімферополі по вул. Севастопольській.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю зазначеного договору вимогам статті 19 Закону України „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”.
Справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
Востаннє, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя О.Л. Проніна) від 18.04.2006 у справі № 2-26/5470.1-2006 у задоволенні позову Фонду майна Автономної Республіки Крим до товариства з обмеженою відповідальністю "Каравела" про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовлено. Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2006 припинено провадження у справі за зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Каравела" до Фонду майна Автономної Республіки Крим про визнання недійсним пункту 1.5 договору купівлі-продажу в порядку пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відмовою від позову.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що при прийнятті рішення господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку заявника скарги, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на теперішній час спірний договір не містить реального терміну виконання однієї з істотних умов цього виду договорів – терміну завершення будівництва об’єкта, що значною мірою суперечить вимогам статті 19 Закону України „Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”. Також зазначає, що вказаний договір підпадає під категорію оспорюваних правочинів й відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України суд правомочний визнати цей правочин недійсним з підстав, встановлених законом, а саме частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.
Розпорядженням виконуючого обов’язки голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 у зв’язку із зайнятістю в іншому судовому процесі судді Латиніна О.А. здійснено його заміну на суддю Голика В.С.
В судовому засіданні 22.06.2006 представник заявника апеляційної скарги, позивача у справі, підтримав вимоги про скасування судового рішення, наполягаючи на недійсності укладеного договору.
Представники відповідача у судовому засіданні наполягали на залишенні рішення суду без змін, вказуючи на його законність і правильність висновків, які в ньому містяться.
На підставі та за правилами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
09.11.2000 Фондом майна Автономної Республіки Крим та товариством з обмеженою відповідальністю "Каравелла" було укладено договір купівлі –продажу об’єкту незавершеного будівництва –частини цеху дитячого харчування площею 8602,3 кв. м., з’єднувальної галереї і устаткування, що знаходиться на балансі Дирекції об’єктів що будуються, Сімферопольського консервного заводу ім. Першого Травня в м. Сімферополі по вул. Севастопольській.
Договір посвідчений приватним нотаріусом 09.11.2000, внесений в реєстр за № 9577.
30.03.2001 сторонами укладена додаткова угода, відповідно до якої були внесені зміни до назви договору та переліку відчуженого майна.
За актом прийому-передачі від 04.04.2000 товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла" прийняло майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 09.11.2000.
Згідно пункту 5.1. договору, покупець зобов’язаний завершити будівництво та введення в експлуатацію об’єкту приватизації до 2004 року з можливою зміною профілю.
Однак, зазначена умова договору своєчасно покупцем виконана не була, що стало підставою для звернення Фонду майна Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання договору купівлі–продажу від 09.11.2000, реєстраційний № 9577.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2004 у справі №2-8/6136-2004 за позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим до товариства з обмеженою відповідальністю "Каравелла" про розірвання договору купівлі –продажу від 09.11.2000, якою встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Каравелла" звільняється від відповідальності в силу закону та положень статті 614 Цивільного кодексу України, оскільки несвоєчасне виконання обов’язків сталося не за виною відповідача з дійсного спору.
Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, в обґрунтування своїх доводів про недійсність договору та посилаючись на статті 203, 215, 648 Цивільного кодексу України як на підставу своїх вимог, зазначав невідповідність договору вимогам закону та невизначення сторонами у договорі нового строку завершення будівництва і введення у експлуатацію об’єкта незавершеного будівництва, ніж строк, що зазначений у пункті 5.1 договору.
Статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, чинною на час укладення спірного договору, та за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону, встановлені загальні підстави і наслідки недійсності угод. Аналогічні положення містяться у статтях 215, 203 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватися у всіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема: відповідність змісту договору вимогам закону.
Відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва“ встановлення терміну завершення будівництва та здачі об’єкту у експлуатацію - є однією з обов’язкових умов приватизації об’єктів незавершеного будівництва.
Як встановлено судами, у строк завершення і здачі об’єкту незавершеного будівництва, який визначений сторонами договору до січня 2004 року, відповідач зобов’язання не виконав.
За загальним правилом невиконання або неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі зацікавлена сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших, передбачених законом чи договором наслідків.
Відтак, слід зазначити, що посилання позивача на статтю 19 Закону України “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва” є безпідставним, оскільки згідно з частиною 2 вказаного Закону у разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.
Питання щодо розірвання оспорюваного договору розглянуто в судовому порядку. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.10.2004 у справі № 2-8/6136-2004 у задоволенні позовних вимог Фонду майна Автономної Республіки Крим про розірвання договору купівлі-продажу відмовлено, доказів скасування постанови суду не надано.
Законом України “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва” не передбачено порушення умов договору в якості підстави для визнання його недійсним.
Відповідно до статті 11 цього Закону порядок укладення договорів купівлі-продажу та оплати вартості об’єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки, на якій розташовано цей об’єкт, визначається законодавством.
Разом з тим, недотримання відповідачем встановленого терміну завершення будівництва та здачі об’єкту у експлуатацію не може бути підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним відповідно до статей 203, 215 та статті 648 Цивільного кодексу України, оскільки положення зазначених норм закону передбачають недійсність правочину з моменту його вчинення.
Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги зазначених статей поширюються на час укладення та виконання правочину, отже, немає підстав для визнання вказаного договору недійсним, оскільки на час укладення він відповідав вимогам діючого законодавства.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності і вірно застосував норми процесуального та матеріального права.
З урахуванням наведеного, судова колегія вважає рішення господарського суду міста Севастополя прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2006 у справі № 2-26/5470.1-2006 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.С. Голик
Н.П. Горошко