Дата документу: 05.04.2011

Справа № 2-а-2268/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

05 квітня 2011 року                                                                                             м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Крамаренко І.А., при секретарі: Войтенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя про встановлення статусу жертви нацистських переслідувань, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці і соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації про встановлення статусу жертви нацистських переслідувань,  в обґрунтування  якого  зазначив наступне.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Під час Великої Вітчизняної Війни у серпні 1943 року, у неповнолітньому віці, його примусово було вивезено німецькою окупаційною владою з м. Запоріжжя на примусові роботи до Германії, де він перебував з 1943 року по травень 1945 року.

У довідці, виданій СБУ України по Запорізькій області від 18.09.1992 року за № 10/51073 до адреси Спілки колишніх неповнолітніх ув'язнених м. Запоріжжя вказано, що він дійсно був силоміць відправлений до Германії, де  працював на військовому заводі в м. КДФ з липня 1944 року - в шахті табору Морфантай м. Вілерут (Франція).

03.03.1993 року Орджонікідзевським райсобесом м. Запоріжжя йому було видано безстрокове посвідчення (серії НОМЕР_1), як колишньому неповнолітньому в'язню.

У 2003 році, позивача, як учасника війни було взято на персоніфікований облік як особу, яка має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Взнавши, що в Україні прийнято Закон «Про жертв нацистських переслідувань»позивач звернувся до Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку й до адреси відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя з заявою про встановлення йому статусу жертви нацистських переслідувань з наданням йому пільг у відповідності до ст. 6 вказаного вище Закону, в якій говориться про пільги колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового утримання.

Однак йому було відмовлено. Письмова відмова від 02.12.2010 року за № 3906.

Відмова мотивована тим, що робота на фабриках, шахтах, сільськогосподарських роботах не відноситься до місць примусового утримання та примусових робіт, встановлених ст.1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»й тому підстав для встановлення статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст.61 Закону - немає.

Дійсно, в архівних довідках Державного архіву Запорізької області від 16.04.2008 року № Г-50 та від 13.01.2010 року № Г-212 підтверджуються відомості, раніше вказані у довідці СБУ України від 18.09.1992 року.

В той же час, у архівних довідках Державного архіву вказано, що відомості про тип табору та умови утримання - відсутні.

Тому він звернувся з листом до Міжнародної служби розшуку м. Бад Арользен, Германія, відкіля на його адресу надійшло дві відповіді від 08.02.2010 року, в яких йдеться, що ОСОБА_1 з 08.10.1943 року працював у якості підсобного робочого на заводі Фольксваген м. КДФ Ваген Фаллерслебен (Вольфсбург), проживав: табір загального типу ОСТ вказаного міста.

У відповіді Міжнародної служби розшуку від 01.04.2010 року дано роз'яснення, що уявляли собою табори загального типу ОСТ, які він доводе дослівно: з приводу табору загального типу ОСТ, ми цитуємо для Вас абзац з наявної в нашій бібліотеці книги: ... расово неповноцінні «остарбайтери»(багато чисельні примусові робочі) направлялися до ОСТ таборів як до гетто.»

У ст. 6 -1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»говориться про пільги, які надаються колишнім неповнолітнім, яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років, в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового утримання, створених фашистською Германією та її союзниками в період Великої Вітчизняної Війни...

Так як позивачу в період перебування на примусових роботах в Германії було 16-17 років, тобто він був неповнолітнім й утримувався у таборі загального типу ОСТ, в який направлялися особи як до гетто, тому він вважає, що йому повинно бути встановлено статус жертви нацистських переслідувань у відповідності до ст. 1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»й надано пільги у відповідності до ст. 6-1 Закону, як колишньому неповнолітньому в'язню гетто.

На підставі вищевикладеного, просить суд визнати незаконною відмову Відповідача та зобов’язати Відповідача встановити ОСОБА_1 статус жертви нацистських переслідувань у відповідності до ст.. 6-1 ЗУ „Про жертви нацистських переслідувань”.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у  судовому засіданні  заперечує проти задоволення позову та просить відмовити у позові у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом на підставі ст. 2 КАС України перевірено чи оскаржувані дії, або бездіяльність суб’єкту владних повноважень відповідають вимогам чинного законодавства, а саме вчинені вони на підставі закону та в межах їх повноважень, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-яким несприятливими наслідками для прав і свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, тобто судом встановлено.  

Відповідно до ст. 3 КАС України під справою адміністративної юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.   

Відповідно до п. 8 ст. 3 КАС України, позивач —особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.   

Згідно  ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень,  обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення  покладається на відповідача, тобто на представників УПСЗН Орджонікідзевської районної адміністрації.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Під час Великої Вітчизняної Війни у серпні 1943 року, у неповнолітньому віці, його примусово було вивезено німецькою окупаційною владою з м. Запоріжжя на примусові роботи до Германії, де він перебував з 1943 року по травень 1945 року.

У довідці, виданій СБУ України по Запорізькій області від 18.09.1992 року за № 10/51073 до адреси Спілки колишніх неповнолітніх ув'язнених м. Запоріжжя вказано, що він дійсно був силоміць відправлений до Германії, де  працював на військовому заводі в м. КДФ з липня 1944 року - в шахті табору Морфантай м. Вілерут (Франція).

03.03.1993 року Орджонікідзевським райсобесом м. Запоріжжя йому було видано безстрокове посвідчення (серії НОМЕР_1), як колишньому неповнолітньому в'язню.

У 2003 році, позивача, як учасника війни було взято на персоніфікований облік як особу, яка має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач звернувся до Департаменту у справах ветеранів та людей похилого віку й до адреси відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя з заявою про встановлення йому статусу жертви нацистських переслідувань з наданням йому пільг у відповідності до ст. 6 вказаного вище Закону, в якій говориться про пільги колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового утримання.

Однак йому було відмовлено (лист від 02.12.2010 року за № 3906).

Відмова мотивована тим, що робота на фабриках, шахтах, сільськогосподарських роботах не відноситься до місць примусового утримання та примусових робіт, встановлених ст.1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»й тому підстав для встановлення статусу жертви нацистських переслідувань відповідно до ст.61 Закону - немає.

Крім того, встановлено , що ОСОБА_1  неодноразово  повідомлялося, що відповідно до  ст.   6-3   Закону   йому,  з урахуванням наданих документів, може бути встановлений статус і надані пільги, як особі яка була насильно вивезена на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав.

Згідно з ст. 6-1 Закону - статус колишнього неповнолітнього (якому на момент ув'язнення не виповнилося  18 років) в'язня концентраційного табору, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої
світової війни позивачу не може бути встановлено, оскільки документально не підтверджується факт його
перебування в місцях примусового тримання, а до них відносяться: концентраційний табір, гетто, інших місць примусового тримання. При цьому ст. 1 Закону чітко визначені інші місця примусового тримання та місця примусових робіт:

-виправно-трудовий табір - місце ув'язнення громадян на визначений термін за ухилення від трудової повинності, з подальшим направленням на попереднє місце роботи або до концтабору, підпорядкований комендатурі СД та поліції безпеки, з особливо жорстоким режимом тримання:

-          табір примусової праці для осіб єврейської національності - місце ув'язнення осіб єврейської національності з метою їх використання на важких роботах, перетворений із гетто або новостворений з вивезенням працездатних євреїв із гетто, підпорядкований керівництв) поліції та СС:

-          табори знищення, створені з метою проведення екзекуцій в стаціонарних приміщеннях, та місця   масових   страт   мирного населення;

-          гестапівські тюрми - місця ув'язнення і тримання з політичних мотивів із застосуванням до ув'язнених насильницьких дій виняткової жорстокості, включаючи катування і вбивства;

- медичні та дитячі заклади, в яких насильно утримувалися особи-донори. особи, над якими проводилися злочинні   медичні експерименти, та особи, відібрані для онімечування;

-          створені в місцях активних антифашистських дій табори для заручників, які підлягали масовому фізичному знищенню;

-          пересувні загони (команди) з числа мирного населення, які використовувались окупантами для власного захисту під час проведення військових операцій або робіт з розміновування;

-          карантинні інфекційні табори, створені нацистами на передньому краї оборони для
розповсюдження інфекційних хвороб серед мирного населення та військ Радянської Армії;

-          табори для членів сімей офіцерів Радянської Армії.

Документи, які є у наявності, підтверджують насильне вивезення ОСОБА_1 до Германії, але інші, які б встановлювали факт перебування в місцях примусового тримання, відсутні.

Так, у відповіді Міжнародної служби розшуку від 01.04.2010 року дано роз'яснення, що уявляли собою табори загального типу ОСТ, які він доводе дослівно: з приводу табору загального типу ОСТ, ми цитуємо для Вас абзац з наявної в нашій бібліотеці книги: ... расово неповноцінні «остарбайтери»(багато чисельні примусові робочі) направлялися до ОСТ таборів як до гетто.». Однак дана відповідь не встановлює факт перебування ОСОБА_1,  в місцях примусового тримання.

Відповідно до п. 2 Порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів талонів на одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань, затверджених Постановою КМУ від 27.09.2000 № 1467, посвідчення видаються особам, які відповідно до Закону визнанні такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів:

- довідки,  виданої органами  служби  безпеки,  державними  архівами,  архівами  МВС, Міноборони, архівними установами інших держав;

-          довідки   Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург);

-          довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;

-          довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських
концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Матхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях
примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової
війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій;

-          довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при
Верховній Раді України.

В окремих випадках посвідчення можуть видаватися також на підставі документів, які містять необхідні відомості про факт нацистських переслідувань, а саме:

- довідки, витягу з документів особової справи за місцем роботи;

- довідки з книг руху вихованців дитячих закладів із зазначенням,   назви   цих  закладів та часу перебування в них особи, яка звернулася за отриманням посвідчення:

- свідчення   іноземних   громадян,   які проживають   нині   у   Федеративній   Республіці Німеччині або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн.

До документів про факт нацистських переслідувань, складених іноземною мовою, обов'язково додається переклад на українську мову, засвідчений в установленому порядку.

На підставі викладеного суд вважає докази позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та які містяться в матеріалах адміністративної справи, недостатніми для задоволення позовних вимог.

Керуючись  ст.ст. 158-163  КАС  України,  суд, -

ПОСТАНОВИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації м. Запоріжжя про встановлення статусу жертви нацистських переслідувань – залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в суд першої інстанції протягом 10 днів з дня проголошення постанови, апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя:                                                                                                    І.А. Крамаренко