Олевський районний суд Житомирської області    

 Справа № 2-а-696/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12 травня 2011 року                                                                                   м. Олевськ

         Суддя  Олевського районного суду Житомирської області Стратович О.В. розглянувши  справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1   до   Управління  Пенсійного фонду (УПФ) України в Олевському районі Житомирської області  про визнання дій неправомірними, стягнення невиплаченої  щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни  та зобов’язання виплачувати  допомогу в повному розмірі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач  звернувся до суду  з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі  про  визнання неправомірними дій відповідача щодо невиплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни  за період з 01 вересня 2010 року по 01 березня  2011 року  , стягнення з  відповідача  невиплаченої щомісячної соціальної допомоги  відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей  війни" за період з 01 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року  в сумі 1316,70 грн., зобов’язання відповідача виплачувати у подальшому позивачу  зазначену допомогу   у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни  відповідно до положень ст. 6 зазначеного Закону.

Крім того, позивач просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення  з відповідача допомоги як дитині війни за період з 01 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року  в сумі 1316,70 грн.

Позовні вимоги позивач  мотивує тим, що йому відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей  війни"  повинна виплачуватись щомісячна   надбавки до пенсії у розмірі     30 % мінімальної пенсії за віком. Однак, у 2010-2011 роках зазначена  допомога виплачувалась  позивачу  в неповному розмірі.

          Позивач в судове засідання не з’явився,  від нього надійшла письмова заява з проханням   про розгляд  справи без  його  участі, позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача УПФ України в Олевському районі  в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, не повідомив про причини неявки, тому справа розглядається без його участі.

           Розглянувши матеріали справи,  вважаю, що позов підлягає  частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, копією паспорта позивача, листом відповідача.

 Позивач звертався до управління Пенсійного фонду України  в Олевському районі Житомирської області з проханням  провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії , як дитини війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак відповідачем йому було відмовлено та зазначено, що підвищення пенсії  буде позивачу  призначено та виплачено після прийняття Верховною Радою України змін до діючого законодавства, що стверджується листом відповідача.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 1 13 Конституції України).

            В даному випадку Закон України “ Про соціальний захист дітей війни “ визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата допомоги в менших розмірах, є неправомірними, оскільки  суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.  

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Також відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого  постановою КМУ від 24.10.2007 року № 1261 та з урахуванням Положення про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30.04.2002 року № 8-2 , саме зазначений  відповідач  забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже є відповідачем у справах щодо здійснення виплат допомоги до пенсії особам, які підпадають під дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивача у його  праві на отримання допомоги  в розмірі, зазначеному  в ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», чим порушив його  право на соціальний захист .           

Як вбачається з  адміністративного позову, позивач просить про захист своїх прав на отримання  допомоги   як особа, яка  є дитиною війни.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, слід керуватися тим, що відповідно до положень  ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» зазначена допомога  призначається і виплачується органами   пенсійного фонду .

З огляду на те, що  спеціальним Законом,  який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки дітей війни, функції щодо призначення та виплати відповідної допомоги    віднесено до компетенції органів пенсійного фонду, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної  допомоги, а також стягувати вказані  суми.

Також  ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний  строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи зазначене,  вважаю  за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до     ч. 2 ст. 11 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача  та зобов'язати відповідача  провести перерахунок та виплату позивачу  допомоги  як  дитині війни відповідно до   ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 10 серпня  2010   року по 01 березня  2011 року, оскільки позивач   дізнався про порушення своїх прав стосовно отримання ним зазначеної  допомоги  10 лютого 2011 року, що стверджується листом відповідача , який наявний в матеріалах справи.

Оскільки позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача виплачувати у подальшому позивачу  зазначену допомогу   у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни  відповідно до положень ст. 6  Закону України "Про соціальний захист дітей»та негайне  виконання рішення суду в частині стягнення  з відповідача  допомоги в сумі 1316,70 грн. не обґрунтовані та не мотивовані позивачем, тому у даній частині позову слід відмовити за безпідставністю.  

 Керуючись ст.ст. 8,  22 Конституції  України,  ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186  КАС України,         

ПОСТАНОВИВ:

          Позов ОСОБА_1   до   Управління  Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області  про визнання дій неправомірними, стягнення невиплаченої  щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни  та зобов’язання виплачувати  допомогу в повному розмірі - задовольнити частково.

Визнати дії Управління  Пенсійного фонду  України в Олевському районі Житомирської області щодо невиплати  ОСОБА_1   щомісячної соціальної допомоги як дитині війни   у розмірі   30 %  мінімальної пенсії за віком  за період з  10 серпня  2010   року по 01 березня  2011 року -  неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі   Житомирської області  провести нарахування та виплату  ОСОБА_1   недовиплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни   у розмірі   30 %  мінімальної пенсії за віком  за період з 10 серпня  2010   року по 01 березня  2011 року.

Управління Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області звільнити від сплати державного мита на підставі п. 34 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”   

          ОСОБА_1   звільнити   від сплати державного мита на підставі  п. 18  ч. 1   ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».  

          В решті позовних вимог ОСОБА_1   відмовити.

Апеляційна скарга на  постанову суду першої інстанції може бути подана  до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом  частини третьої  ст. 160 КАС України, а також прийняття  постанови  у письмовому провадженні   апеляційна скарга  подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя:О. В. Стратович