ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2008 р. | Справа № П-3/61-14/167 |
за позовом Військового прокурора Івано-Франківського гарнізону,
вул.Чорновола, 9, м.Івано-Франківськ
в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України
в особі Івано-Франківської КЕЧ району,
вул.Національної Гвардії, 14 в, м.Івано-Франківськ
до відповідача Івано-Франківського міськвиконкому Івано-Франківської міської ради,
вул.Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ
Cуддя Булка Володимир Ігорович
При секретарі Кріцак Василь Мирославович
Представники:
Учасник судового засідання: Кормило Р.О. - старший помічник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, (посвідчення № 179 від 18.08.2005 року)
Від позивача: Ткачук С.В. - представник, доручення № 11/580 від 12.12.07р.
Від відповідача: Буджак В.М., представник, (довіреність № 1058/05-17/07в від 18.07.06р.)
СУТЬ СПОРУ: заявлений позов про стягнення неустойки та упущеної вигоди в розмірі
1 406 182,30грн.
В судовому засіданні розгляд справи відкладався і оголошувалась перерва.
Представник позивача заявлені вимоги підтримує повністю, при цьому посилається на укладений договір №18 від 21.10.97 між Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною району та Івано-Франківським міськвиконкомом про передачу міськвиконкомом шести трикімнатних і трьох двокімнатних квартир Івано-Франківській КЕЧ взамін на території, будівлі, споруди військового містечка.
Позивач вказує, що ним належним чином виконувались договірні зобов"язання. Одним із аргументів позивач називає рішення Арбітражного суду Івано-Франківської області від 16.02.2000р., яким зобов"язано Івано-Франківський міськвиконком передати Івано-Франківській КЕЧ шість трикімнатних і три двокімнатних квартир, а також ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 11.02.02 , якою змінено спосіб виконання даного рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі
638 294,96грн., на виконання якої виданий наказ суду №2589 від 19.02.02.
Також одним із доказів, що обгрунтовує позовні вимоги, позивач вважає аудиторський висновок незалежної аудиторської фірми ТОВ "Аудиторська фірма "Альфа-аудит" №106 від 04.12.06.
На думку позивача, неналежне і неповне виконання відповідачем договірних зобов"язань, невиконання ним ухвали суду від 11.02.02 і породило те, що він зазнав збитків, які відповідно до п.5 договору відшкодовуються за рахунок винної сторони.
За таких підстав позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Представники відповідача заявлені вимог не визнають, вказують на рішення господарського суду від 16.02.02 у справі №П-6/2 про стягнення основного боргу та рішення від 15.08.02 у справі №П-3/287 про стягнення неустойки між тими ж сторонами і з таких же підстав як і даний спір.
Також відповідач посилається на ст.179 ЦК УРСР, згідно якої право на неустойку виникає в разі невиконання або неналежного виконання зобов"язання, зокрема в разі прострочення виконання. Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, суд встановив, що господарським судом Івано-Франківської області 27.04.2007 року прийнято рішення у справі №П-3/61 за позовом військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні ф-ї в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Івано-Франківської КЕЧ району до відповідача: Івано-Франківського міськвиконкому Івано-Франківської міської ради про стягнення неустойки та упущеної вигоди на суму 1 406 182 грн. 30 коп., яким в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2007 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2007 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2007 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року у справі №П-3/61 скасовано , а справу скеровано на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області .
Предметом спору є стягнення 1 406 182 грн. 30 коп., а саме: 1110624 грн. 60 коп. сума неустойки та295 557 грн. 79 коп. сума упущеної вигоди.
У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Як вбачається з матеріалів справи , вимога про стягнення неустойки за невиконання виконавчим комітетом міської ради умов договору вже була предметом розгляду у справі №П-6/2, яка розглядалась господарським судом Івано-Франківської області, рішення у якій прийнято 16.02.2000 р. Вказаний процесуальний документ набрав законної сили, тому вимога в частині стягнення 1 110 624 грн. 60 коп. суми неустойки за невиконання виконавчим комітетом міської ради умов договору № 18 від 21.10.1997 р. підлягає припиненню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, скорочені строки давності тривалістю в шість місяців діють, зокрема, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Пунктом 4.1 договору від 21.10.1997 р. № 18 передбачено, що виконавчий комітет міської ради, як сторона по договору, зобов'язаний був виконати покладений на нього обов'язок не пізніше шести місяців з дня затвердження вказаного договору, тобто не пізніше 21.04.1998. Отже, позивачем пропущений строк позовної давності, на протязі якого він мав право заявляти вимогу про стягнення неустойки, що в свою чергу є однозначною підставою для відмови в позові.
Керуючись ч.2 п. 4 прикінцевих і перехідних положень ЦК України та ст.ст. 266 і ч. 4 ст. 267 ЦК України, а також п. 1 ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР, просимо високоповажний суд врахувати пропуск позивачем строку позовної давності та застосувати правові наслідки пропуску строку позовної давності та, при можливості відмовити в позові.
Пунктом 5 роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України № 02-5/293 від 29.04.1994 р. «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи з цього, пеня, встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності. Крім того, п. 9 цього ж роз'яснення, передбачає, що пеня, як один із видів неустойки, стягується за кожний день прострочки в межах 6-місячного строку позовної давності.
Отже, позивач неправомірно та безпідставно нараховує пеню за 1740 днів, з дати видачі наказу від 19.02.2002 р. у справі № П-6/2 і до моменту проведення перевірки, тобто до 27.11.2006 р.
Чинним на даний момент та обов'язковим для застосування є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
На початок періоду, за який позивач просить стягнути неустойку облікова ставка згідно листа Національного банку України N 14-01 1/4948-7383 від 05.12.2001 становила 12, 5 % річних, що при розрахунку пені становить 0.068 % за кожний день прострочки. а в наступні періоди облікова ставка, згідно зведеної таблиці ставок НБ України, тільки зменшувалась.
Отже, позивач не мав права застосовувати при розрахунку пені ставку в розмірі 0,1%.
Відповідно з ч. 2 ст. 203 ІДК УРСР. який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би. якби зобов'язання було виконано боржником.
Згідно з ч. 2 ст. 204 ЦК УРСР законом або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але ге збитків. Аналогічне правове положення передбачене і ст. 624 ЦК України.
Пунктом 5.1 договору № 18 від 21.10.1997 р. передбачено, щов разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання за даним договором, винна сторона відшкодовує збитки іншій стороні в сумі 0,1 за кожний день прострочки, від вартості містечка, що визначена експертною оцінкою.
Отже, договором від 21.11.1997 р. №18 передбачена за формою та порядком нарахування - пеня. При цьому, виходячи зі змісту п. 5.1 зазначеного договору, збитки, в тому числі і упущена вигода, відшкодовуються в порядку і у формі неустойки, тобто у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, договором передбачена виключна неустойка, яка носить обмежувальний характер і передбачає право позивача на отримання лише стягнення пені та виключає стягнення збитків.
Позивач при обґрунтуванні права на отримання збитків, знов ж таки не врахував того факту, що спірні правовідносини виникли із договору від 21.11.1997 р. №18. Предметом даного договору є передача міськвиконкомом позивачу ряду житлових приміщень. Однак, позивач при заявлені позову не враховує того факту, що при зміні порядку виконання рішення суду згідно ухвали від 11.02.2002 p., сума яка підлягає стягненню з виконавчого комітету вже обтяжена цільовим призначенням, зокрема, на забезпечення придбання житлових приміщень, а тому сума основного боргу, з якого і розраховані не отримані доходи, не могла бути спрямована на отримання будь-яких доходів, в тому числі і розміщення на депозит в банківські установи.
Поданий позивачем, як доказ у справі, аудиторський висновок є помилковим та не враховує всі юридичні та об'єктивні аспекти спірних правовідносин, а тому не може братись до уваги.
Окрім того договором передбачена виключна неустойка, яка носить обмежувальний характер і передбачає право позивача на стягнення лише пені, а не збитків.
Слід зазначити, що позивач вже звертався із позовами про стягнення неустойки, а тому реалізовував своє право на відшкодування збитків.
Листом начальника Івано-Франківського гарнізону від 21.05.03 № 153, міський голова Івано-Франківська повідомлявся про відсутність претензій по договору № 18 від 21.10.97 в зв'язку з прийняттям до комунальної власності міста житлового фонду Івано-Франківської КЕЧ та виділення житла для військовослужбовців. В матеріалах справи відсутні докази того, що виданий господарським судом Івано-Франківської області наказ від 19.02.02 № 2589 про стягнення з відповідача 638 294,96 грн. передавався для виконання до виконавчої служби для примусового виконання.
За таких підстав, позовні вимоги є необгрунтованими, не доведеними в судовому засіданні, не грунтуються на доказах, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Булка Володимир Ігорович
Рішення підписане _____________.
Виготовлено в АС "Діловодство суду"
Помічник судді Гандера М.В.