Справа №22-ц-2731/11Головуючий у І інстанції Додатко В.Д.
Категорія4Доповідач у 2 інстанціїІванова
15.06.2011
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
28 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Даценко Л.М.,
суддів - Іванової І.В., Савченка С.І.
при секретарі - Мироненко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання будинковолодіння особистою приватною власністю,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2010 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому послалася, що з квітня 1988 року по серпень 2007 року вона перебувала з відповідачем в шлюбі. Під час шлюбу за спільні кошти ними було придбано спірний будинок, який оформили на ім’я відповідача. Після розірвання шлюбу спору щодо користування майном не було, однак наприкінці 2009 року у них виник спір щодо прав на майно придбане в шлюбі, тому просила визнати за нею право власності на частку спірного будинковолодіння, виділити в натурі її частку та стягнути на її користь судові витрати.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2, де просить визнати будинковолодіння з надвірними будівлями його особистою приватною власністю, обґрунтовуючи тим, що перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, але вже не маючи сімейно-шлюбних відносин, він 05 травня 2006 року придбав собі будинок в смт. Клавдієве, тому вважає, що придбаний ним будинок після припинення сімейно-шлюбних відносин є його особистою власністю, а не спільно нажитим майном подружжям.
Ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 11 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 в частині виділу частки майна в натурі виділено в окреме провадження і зупинено до розгляду справи про визнання права власності на спірне майно.
Рішенням Бородянського районного суду від 21 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог позивачки про визнання право власності на частку майна та виділення частки в натурі відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Будинковолодіння з надвірними будівлями АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_3
В апеляційній скарзі позивачка за первісним позовом ОСОБА_2 з рішенням суду не згодна, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки суд ухвалив рішення по позовних вимогах, які були виділені в окреме провадження, посилається, що суд не врахував те, що спірний будинок було придбано під час проживання в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти - частково за кошти зароблені ОСОБА_3, за кошти зняті із депозитних вкладів та кошти виручені ними від продажу належного їм гаража. Після придбання будинку вони разом із відповідачем приводили будинок в порядок для їх спільного проживання і тільки в силу конкретних об’єктивних причин не переїхали в будинок всією сім’єю, оскільки прийняли рішення ремонтувати будинок для чого і прийняли рішення про продаж квартири в м.Нетішин. Однак продати квартиру вони не встигли з-за конфлікту, який виник фактично в кінці липня 2006 року. Крім того, зазначила що ця квартира частково належить відповідачу, частково їхнім дітям, а її частка є незначною, що свідчить про те, що питання щодо розподілу майна не вирішувалось, тому на її думку відповідач і не зазначав, що квартиру у м.Нетішин він залишив саме їй. Вважала, що зустрічний позов відповідача не підтверджений належними і допустимими доказами, тому не підлягає до задоволення, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким визнати за нею право власності на 1\2 частину спірного будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення з’явившихся, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
Згідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції ці вимоги закону не виконано.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи позовні вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції керувався положеннями ч.6 ст.57 СК України та виходив з того, що сторони з зими 2006 року фактично припинили сімейно-шлюбні відносини, тому спірний будинок не є спільним майном подружжя.
Проте, з таким висновком погодитись не можна.
Відповідно до ст.ст. 60, 70, 71 СК України майно, майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’’ї, то майно одержане за цим договором є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 6 статті 57 СК України визначено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно зазначених норм при вирішенні питання про визнання майна подружжя спільною сумісною чи особистою приватною власністю, з’ясуванню підлягають як час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про фактичне припинення шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 23 квітня 1988 року по 23 серпня 2007 року. Домовленості про частки в праві спільної власності чоловіка й жінки між сторонами не було, шлюбний контракт не укладався. Під час шлюбу сторонами, 05.05.2006 року був придбаний на ім’я відповідача спірний житловий будинок (а.с.9). Сукупність наявних у справі доказів щодо джерела і часу придбання спірного будинку свідчить про те, що на час придбання спірного майна сторони фактично не припинили шлюбних відносин і придбали будинок за спільні кошти. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи. Відповідач ОСОБА_3 не надав доказів протилежного. При цьому колегія суддів виходить з того, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу майно, яке може бути об’єктом права приватної власності. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що спірний будинок підлягає поділу.
Суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст.213, 215 ЦПК України не навів мотивів, за якими вважає встановленим, що спірне майно придбане під час фактичного припинення шлюбних відносин та не перевірив і не дав оцінки доказам наданим позивачкою ОСОБА_2 у порядку заперечення зустрічного позову.
Крім того суд, в порушенням норм процесуального права, ухвалив рішення по позовних вимогах, які були виділені окреме провадження із зупиненням провадження. (а.с.55).
Доводи відповідача про те, що обставини щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу безпідставні, оскільки як вбачається з рішення Нетішінського міського суду від 13 липня 2007 року (а.с.27) такі обставини й час припинення сторонами шлюбних відносин не встановлено, позовна заява позивачки про розірвання шлюбу не є підставою звільнення від доказування.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, при наявності недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, з відмовою у задоволенні зустрічного позову та задоволенням позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 303,307,309,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 грудня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстроване на ім’я ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2521 грн.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :