Дата документу             Справа №

                                              ВСТАНОВИЛА :

У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділу громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, третя особа: КП «ВРЕЖО -10», про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням

В позові зазначав, що він є квартирозйомником квартири АДРЕСА_1. З 1988 року в спірній квартирі, крім нього, прописана його дочка ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, проте, відповідачі ніколи не проживали в квартирі, постійним місцем їхнього проживання є будинок АДРЕСА_2, де вони проживають без реєстрації. Речі відповідачів в квартирі відсутні, за квартиру вони не платять. Посилаючись на ці обставини просив суд, визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Зобов'язати відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

У лютому 2010 року ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення. В зустрічному позові зазначали, що  вони постійно проживали в квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2 - з 1988 року, ОСОБА_3 - з 1990 року, ОСОБА_4 - з 1992 року. З квітня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до них із проханням покинути квартиру тимчасово для проведення ремонту, після чого змінив замок і не пускає їх у квартиру. Посилаючись на ці обставини просили суд вселити їх у спірну квартиру.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від  18 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Зобов'язано відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області зняти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без задоволення.

 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права,  просять рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким первісний позов залишити без задоволення, зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів  апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є наймачем 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею –45,9 кв.м.  В даній квартирі зареєстровані його дочка ОСОБА_2 та її повнолітні діти: син ОСОБА_3 і дочка ОСОБА_4.

Згідно з ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а у окремих випадках, передбачених цією нормою понад цей строк.

Відповідно до ч.2 ст.71,ст.72 ЖК України, роз’яснень, що містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»№ 2 від 12.04.1985 року, право користування жилим приміщенням при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї зберігається протягом шести місяців. В  разі відсутності цих осіб понад встановлений строк з поважних причин, цей строк може бути продовжений судом.

Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову про вселення в спірну квартиру, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачі не довели факту свого не проживання в цій квартирі понад встановлений шестимісячний строк з поважних причин.

Судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що з 1989 року ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживала, а разом зі своєю сім»єю: чоловіком і двома дітьми проживала в житловому будинку своєї матері за адресою АДРЕСА_2. При цьому суд узяв до уваги показання свідків, які проживають в одному під’їзді з позивачем ОСОБА_1, а саме: ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтвердили, що в останнє бачили відповідачку ОСОБА_2 в спірній квартирі ще у дитинстві, коли їй було десь вісім років, а її чоловіка та дітей не бачили взагалі. Крім того свідок ОСОБА_7, пояснювала, що влітку 2010 року ОСОБА_2 просила її дати в суді неправдиві свідчення про те, що вона мешкає в спірній квартири, давати такі свідчення в суді вона не погодилася.

Свідок ОСОБА_8, голова квартального комітету № 109 підтвердила, що ОСОБА_2 зі своєю сім»єю  мешкає в будинку АДРЕСА_2 з 1988 року по теперішній час. При цьому свідок зазначив, що на цій посаді вона працює два роки, а задля уточнення цих обставин вона зверталася до колишнього голови квартального комітету.

Показання зазначених свідків узгоджуються з іншими розглянутими в судовому засіданні доказами, зокрема довідкою ПАТ «Запоріжгаз»із якої вбачається, що до встановлення у спірній квартирі лічильника (2003 рік), ОСОБА_2 надавала їм дані про те, що  вона та її двоє дітей з 2002 року фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1.

Посилання відповідачів на те, що  спірну квартиру вони добровільно покинули у квітні 2010 року, у зв’язку з капітальним ремонтом, є неспроможними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що ремонт в зазначений період в спірній квартирі ОСОБА_1 не робив, перешкод в користуванні квартирою відповідачам не чинив.

Твердження ОСОБА_2 про те, що на сплату комунальних послуг вона передавала кошти позивачу ОСОБА_1, перевірялися судом і обґрунтовано не взяті до уваги, як такі, що спростовуються матеріалами справи. Оскільки саме з квитанцій про оплату комунальних видно, що послуги нараховувалися та сплачувалися із рахунку на одну людину.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги та не дав оцінку показанням їх свідків та наданим доказам, є безпідставними. Оскільки судом дана належна оцінка показанням свідків відповідачів, а саме : ОСОБА_9, яка підтвердила, що ОСОБА_2 та її діти «виросли на її очах», за адресою: АДРЕСА_2. Суд зробив правильний висновок, що пояснення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, друзів чоловіка ОСОБА_2, не можуть бути підставою для задоволення зустрічного позову про вселення, оскільки зазначені свідки описали рідкі випадки спілкування з чоловіком відповідачки, фактично не відвідували спірну квартиру, спілкування відбувалося в приватному будинку.

Крім того, судом вірно зазначено, що поштова картка про повістку в армію ОСОБА_3, яку надали відповідачі не може бути доказом проживання відповідачів в спірній квартирі, оскільки повістка не підписана відповідною особою, та надійшла вона за адресою реєстрації відповідача.

За таких обставин суд першої інстанції, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані докази і давши їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 та її повнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зберігали лише формальну реєстрацію в спірній квартирі, в якій не проживали з 1989 року без поважних причин.

Висновки суду першої інстанції є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.