Справа № 2-1575/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2011 року  Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді:                                     Драного В.В.

при секретарі:                                              Магомедову А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору кредиту, додаткової угоди до нього та договору поруки, -

                                                                 ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсними договору кредиту, додаткової угоди до нього та договору поруки.  В обґрунтування позову зазначила, що 17.07.2007 року року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту № 420/379 – ФО1 в іноземній валюті, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 16000 доларів США. Відповідно до умов зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язався сплатити наданий кредит в термін до 16.07.2032 р. в порядку та строки визначені договором. В якості забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 17.07.2007 р. було укладено і нотаріально посвідчено договір іпотеки належного позичальнику майна. З метою забезпечення виконання договору кредиту було укладено договір поруки № 420/379-ФО1 з ОСОБА_2. 30.07.2009 року було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту від 17.07.2007 року. Вважає, що зазначений кредитний договір укладено з порушенням законодавства, що зумовлює визнання його недійсним, оскільки банк не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти в якості засобу платежу. Необхідність такої ліцензії передбачена п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483. Кредитні відносини між нею та відповідачем виникли на підставі заяви про надання кредиту, що означає, що саме вона була ініціатором даних відносин. Отримувачем за валютною операцією також була ОСОБА_1, оскільки саме вона отримувала суму кредиту в іноземній валюті. Отже, банк не був ні ініціатором, ні отримувачем за валютною операцією. За таких умов п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483 не дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії. Просить визнати недійсним договір кредиту № 420-379-ФО1 від 17.07.2007 року, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», визнати недійсним договір поруки № 420-379-ФО1 від 17.07.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 30.07.2009 року, укладену між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 про внесення змін до договору кредиту № 420-379- ФО1 від 17.07.2007 року, а також просила судові витрати покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, пославшись на обставини викладені у позові, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання з’явився, позов не визнав, надав письмові заперечення проти позову та вказав, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 березня 2011 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором № 420/379- ФО1 від 17 липня 2007 року задоволено частково та зазначив, що під час укладання договорів позивач, який має належний обсяг цивільної дієздатності не висловив жодних заперечень щодо умов Договору  кредиту № 420/379-ФО1 від 17.07.2007 року, а навпаки підписав їх, тим самим підтверджуючи свою згоду з запропонованими банком умовами. Про бажання отримати кредит саме у іноземній валюті свідчить підписаний позивачем запит на отримання кредиту. Відмітив, що на момент отримання кредиту позивачем в АКБ «Укрсоцбанк» здійснювалось кредитування клієнтів в різних валютах, а саме: доларах США, гривні, Євро. Отже, для позивача існувала можливість отримати кредит в іншій валюті, проте позивач виявила бажання отримати кредит саме в доларах США, що підтверджується її заявою на отримання кредиту від 09.07.2007 року та підписаною заявою-зобов’язанням по договору кредиту, що свідчить про згоду позивача з запропонованими умовами. Крім того, наявність Договору кредиту № 420/379-ФО1 від 17.07.2007 року свідчить про те, що позивач бажала укласти цей договір, а усі дії позивача були спрямовані на досягнення відповідного юридичного наслідку, а саме укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів. Щодо твердження позивача про відсутність повноважень у банка здійснювати валютні операції принаявності генеральної банківської ліцензії та дозволу НБУ на здійснення таких операцій вважає безпідставним, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії не потребує, зокрема здійснення оперцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, на даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція  з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Позивач не врахував наявності у банка банківскої ліцензії № 5 від 29.12.2001 року, виданої НБУ на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та дозволу № 5-2 від 29.07.2003 року на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Крім того, в листі НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612 зазначено наступне: уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення оперцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Таким чином банк уповноважений здійснювати опрації з валютними цінностями за наявності у нього банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. За наведених обставин, укладання сторонами кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.Просив відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, до суду надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги позивача до ПАТ «Укрсоцбанк» підтримав в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.

           Згідно вимог  ч. ч. 1, 3, 5  ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

         Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст.203 цього Кодексу.

                       Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

                        Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Ст. 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Судом встановлено, що 17 липня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк»  та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 420/379 – ФО1 в іноземній валюті, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 16000 доларів США (а.с. 5-11). Відповідно до умов зазначеного кредитного договору позичальник зобов'язався сплатити наданий кредит в термін до 16.07.2032 р. в порядку та строки визначені договором.

В забезпечення виконання зобов’язань по погашенню заборгованості за кредитом  було укладено договір поруки № 420-379-ФО1 від 17.07.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також 17 липня 2007 року між сторонами був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 2862. Відповідно до п. 1 договору іпотеки іпотекодавець ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору   № 420/379-ФО1 від 17 липня 2007 року передала відповідачу в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру під номером 158, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 12-19). Між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 30.07.2009 року було укладено Додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору кредиту № 420/379-ФО1 від 17.07.2007 року. Відповідно до п.п.1.1.1. Додаткової угоди № 1, погашення кредиту здійснюється до п’ятого числа (включно) кожного місяця, починаючи з серпня 2007 року (останній платіж 16 липня 2032 року), згідно з графіком погашення кредиту (а.с. 21-22).

           Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

           Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

           Суд враховує ту обставину, що позивач погодився з умовами кредитного договору, скріпивши його своїм підписом та вчинив дії на виконання його умов, отримавши від відповідача суму кредиту, виражену в доларах США, які й повинен повернути відповідачу на умовах, визначених у кредитному договорі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.     

            У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину  є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   

           Проте, підстав  встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України для визнання правочинів недійсними представником позивача в суді не наведено.   

Судом встановлено, що виконання зобов’язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось ОСОБА_1, що свідчить про те, що сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Крім того, твердження позивача про те, що банк не має права здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, оскільки потрібна генеральна ліцензія, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.

Частинами 2, 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання   іноземної   валюти,   а   також   платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

                         Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення  грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

            У статті 2 зазначеного вище закону дається визначення поняття коштів, згідно якого кошти – це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті.  

     Статтею 19 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.  

     Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.   

     Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи 29 грудня 2001 року Національним банком України видано Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» банківську ліцензію № 21, яка зареєстрована Національним банком України 26.10.1993 року  за № 5 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Дозвіл № 5-2 від 29 липня 2003 року на право здійснення ПАТ «Укрсоцбанк» операцій, визначених п. 1-4 ч. 2, 4 ст. 47 Законом України «Про банки та банківську діяльність».   

          Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.   

     Згідно п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року за № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19.02.1993 року за № 15-93.   

    Відповідно до п. 2.3. вищевказаного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки ПАТ «Укрсоцбанком» було отримано банківську ліцензію та дозвіл Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, то відповідно, банк має право здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.   

      Згідно з п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14.11.2004 року № 483, використання іноземної валюти на території України платежу як засобу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

             Враховуючи те, що ПАТ «Укрсоцбанк» є уповноваженим на здійснення операцій з валютними цінностями за наявності у нього банківської ліценції та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями, крім того укладені вище зазначені кредитний договір, договір поруки та додаткова угода до договору кредиту за своїм змістом не суперечать нормам цивільного законодавства, оскільки позивач погодилася з умовами кредитного договору скріпивши його своїм підписом та вчинила дії на виконання умов договорів, отримавши від банку суму кредиту, зазначену у договорі, на момент укладення договору погодилася з усіма вимогами, тому для визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та додаткової угоди до договору кредиту підстав суд не знайшов, а договір поруки є способом забезпечення виконання зобов’язання, за таких обставин суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.               

На підставі Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 192, 203, 215, 525, 533, 627, 638, 1054, 1055, 1057 ЦК України, керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд, -  

                                                                    ВИРІШИВ:

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Кіровоградської обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору кредиту, додаткової угоди до нього та договору поруки – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його оголошення.  Особи,  які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда                                                                                Драний