ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 35/446-05 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу спільного українсько-російського товариства з обмеженою відповідальністю “Светолюкс”, м. Полтава,
на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2006
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2006
зі справи № 35/446-05
за позовом спільного українсько-російського товариства з обмеженою відповідальністю “Светолюкс” (далі –Товариство)
до відкритого акціонерного товариства національної акціонерної компанії “Украгролізинг” в особі її Харківської філії (далі – Компанія), смт Солоницівка Дергачівського району Харківської області,
про стягнення 1 521,35 грн.,
за участю представників сторін:
позивача – Матвєєнка О.В.,
відповідача –не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Компанії 1 085,04 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 89,55 грн. та 346,76 грн. втрат від інфляції.
Рішенням названого суду від 27.03.2006 (суддя Швед Е.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 (колегія суддів у складі: Пушай В.І. –головуючий, судді Барбашова С.В., Плужник О.В.), у позові відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано невідповідністю дій позивача визначеним сторонами умовам договору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 13.08.2002 Товариством і Компанією укладено договір на розміщення рекламно-інформаційних матеріалів № 11/461 (далі –Договір), згідно з умовами якого позивач зобов’язався розмістити надані відповідачем рекламно-інформаційні матеріали у вигляді оригінал-макетів (узгоджені з Товариством) у каталозі “Орієнтир” (т.1, а.с. 10-11);
- відповідно до п. 2.1 Договору розміщення рекламних матеріалів мало проводитися позивачем у строк “жовтень 2002” за умови передоплати відповідачем послуг з розміщення реклами згідно з виставленим рахунком у термін до 30.10.2002;
- докази надсилання позивачем відповідачеві вимог щодо оплати послуг відповідно до пункту 2.1 Договору відсутні;
- не отримавши від відповідача попередньої оплати та рекламно-інформаційних матеріалів у вигляді оригінал-макетів позивач на свій ризик розпочав роботу з надання послуг, чим змінив порядок та строки оплати за договором;
- позивачем не подано доказів виконання визначеної Договором роботи та її прийняття відповідачем (зокрема, відсутній акт виконаних робіт, передбачений пунктом 1.1 Договору).
Причиною виникнення спору є питання щодо виконання сторонами зобов’язань за Договором та наявності належних підстав для примусового стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статі 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Попередні судові інстанції, встановивши факти недотримання позивачем умов договору в частині передачі Компанією рекламно-інформаційних матеріалів у вигляді оригінал-макетів та щодо здійснення попередньої оплати, з огляду на відсутність належних доказів виконання робіт за Договором прийняли правомірне рішення про відмову в задоволенні заявленого позову.
Посилання скаржника на відсутність узгодження сторонами порядку розрахунків у вигляді передоплати та подання ним до суду “копії узгодження рекламної інформації” (без зазначення походження) не ґрунтується на умовах Договору (пункти 1.1, 2.1), не спростовує відповідних висновків місцевого та апеляційного господарських судів і стосується дослідження фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, прийняті попередніми судовими інстанціями рішення зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 зі справи № 35/446-05 залишити без змін, а касаційну скаргу спільного українсько-російського товариства з обмеженою відповідальністю “Светолюкс” –без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов