ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2006 р. | № 2-14/6419-2006 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Євпаторійська швейна фабрика”, м. Євпаторія Автономної Республіки Крим,
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006
зі справи № 2-14/6419-2006
за позовом відкритого акціонерного товариства “Євпаторійська швейна фабрика” (далі –Фабрика)
до товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “ІТВ” (далі –Товариство), м. Сімферополь Автономної Республіки Крим,
про розірвання договору та стягнення 1 529,47 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Фабрика звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про розірвання укладеного з Товариством договору та стягнення з нього 1 506,25 грн. боргу, 3 % річних у сумі 9,66 грн. і 13,56 грн. втрат від інфляції.
До прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач заявою від 25.04.2006 уточнив позовні вимоги та просив розірвати договір і стягнути 1 506,25 грн. попередньої оплати. В іншій частині позову –щодо стягнення 3 % річних та збитків від інфляції –Фабрика заявила про відмову від позовних вимог (а.с. 67).
Рішенням названого суду від 25.04.2006 (суддя Курапова З.І.) позов задоволено частково: з Товариства стягнуто 1 506,25 грн. заборгованості; в частині позову про розірвання договору провадження у справі припинено. Прийняте рішення мотивовано отриманням Товариством від Фабрики попередньої оплати за роботу, яку так і не було виконано, та неукладеністю оспорюваного договору внаслідок неузгодженості сторонами його істотних умов.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 (колегія суддів у складі: Прокопанич Г.К. –головуючий суддя, судді Плут В.М., Щепанська О.А.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2006 скасовано та в позові про розірвання договору і стягнення 1 529,47 грн. відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано відсутністю з боку позивача доказів наявності правових підстав для примусового стягнення коштів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Фабрика просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і залишити в силі рішення місцевого суду.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного суду зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 21.05.2004 Товариство і Фабрика уклали договір № 12 на інформаційне-рекламне обслуговування (далі –Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався виробляти за завданням позивача інформаційно-рекламні матеріали (пункт 2.1);
- пунктом 2.2 Договору передбачено, що відповідач надає ефірний час для розміщення інформаційно-рекламних матеріалів позивача протягом строку дії договору; дати та час виходу відеоматеріалів узгоджуються з позивачем;
- згідно з пунктом 2.3 Договору відповідач зобов’язався дотримуватися прийнятого графіка показу матеріалів Фабрики;
- відповідно до пункту 3.1 Договору позивач зобов’язаний заявляти про необхідність показу відеоматеріалів не менш, чим за 10 днів до виходу;
- докази виконання сторонами умов пунктів 2.1, 2.2, 3.1 (щодо завдання на рекламу, графіка показу, узгодження дат і часу виходу матеріалів, заяви про необхідність показу) відсутні;
- сторонами не узгоджено предмет, ціну та строк дії Договору;
- отримання від Фабрики 1 506,25 грн. Товариство пояснює спонсорською допомогою на підставі усної домовленості програмі “Молодим родителям на заметку”, в якій показано логотип Фабрики та сказано про те, що вона є спонсором цієї програми;
- позивач перерахував відповідачеві 1 506,25 грн. з призначенням платежу “За рекламні послуги за рахунком від 01.06.2004 № 50, у т.ч. ПДВ 250 грн.”.
Апеляційним судом додатково встановлено, що:
- предмет Договору сторонами визначено в його пункті 1.1, ціну узгоджено протоколом від 21.05.2004, строк дії Договору обмежено моментом подання однією із сторін заяви про розірвання угоди (пункт 7.1);
- пункт 3.1 Договору не передбачає форми, в якій має бути заявлено про необхідність показу відеоматеріалу;
- медіа-план виходу програми узгоджено сторонами;
- від Фабрики скарг на надані за Договором інформаційно-рекламні послуги не надходило;
- програма “Молодим родителям на заметку” виходила в ефір 8 разів з 04.07.2004 по 31.07.2004, що підтверджується ефірною довідкою, яку передбачено пунктом 4.5 Договору;
- акт виконаних робіт не було підписано позивачем через його відмову прибути для підписання, про що бухгалтером Товариства складено службову записку;
- на час розгляду справи Договір сторонами розірвано, оскільки відповідно до пункту 7.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання та припиняє дію за заявою однієї із сторін про його розірвання, тоді як позивач листом від 30.09.2005 виявив бажання розірвати Договір.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для розірвання Договору та стягнення 1 529,47 грн.
Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України (далі – ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Таким чином, апеляційний господарський суд на відміну від суду першої інстанції дійшов вірного висновку щодо досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов Договору при його укладенні.
Разом з тим відповідно до статті 1 Закону України “Про рекламу” реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Згідно з частиною першою статті 5 цього Закону у теле-, радіопередачах, матеріалах в інших засобах масової інформації, видовищних та інших заходах, які створені і проводяться за участю спонсорів, забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів.
Проте попередні судові інстанції не дослідили фактичний зміст інформації щодо Фабрики, наданої в програмі “Молодим родителям на заметку”, та не перевірили її відповідність визначеному сторонами предмету Договору.
До того ж, встановивши факт перерахування позивачем відповідачеві коштів з посиланням на рахунок Товариства від 01.06.2004 № 50, ні місцевий, ані апеляційний суди зазначений рахунок не дослідили.
Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Крім того, на порушення приписів статей 78, 86, пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України попередні судові інстанції не прийняли належного рішення стосовно відмови позивача від позову в частині стягнення 3 % річних та збитків від інфляції.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Євпаторійська швейна фабрика” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.06.2006 зі справи № 2-14/6419-2006 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов