ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

ПП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з                    ПП ОСОБА_3 4192 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та         450,56 грн. пені у зв'язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов'язань з оплати виконаних робіт за договором підряду № НОМЕР_1 від 22.06.2004, укладеним між сторонами у справі.

Рішенням від 27.10.2005 господарського суду Миколаївської області (суддя Т. Дубова) позовні вимоги задоволено частково, а саме: зобов'язано стягнути з ПП ОСОБА_3 на користь ПП ОСОБА_1 150 грн. основного боргу за договором № НОМЕР_1 від 22.06.2004, 19 грн. збитків від інфляції, 18,01 грн. пені.

Мотивуючи рішення, господарський суд з посиланням на частину 3 статті 545 Цивільного кодексу України, встановив, що відповідач частково (в сумі 3650 грн.) оплатив виконані за договором роботи, що підтверджується наявною у відповідача розпискою позивача.

За апеляційною скаргою ПП ОСОБА_1 Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ліпчанський Н. В. -головуючий, Андрєєва Е. І., Мацюра П. Ф.), переглянувши рішення у справі в апеляційному порядку, постановою від 06.06.2006 залишив його без змін з тих же підстав.

ПП ОСОБА_1 подав до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на рішення та постанову у справі, в якій просить прийняті судові акти скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 545 Цивільного кодексу України, відповідно до якої наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого зобов'язання. При цьому заявник вважає, що прийнята судом в якості доказу часткової оплати розписка не може бути визнана борговим документом в розумінні зазначеної норми.

На думку скаржника, вказаний документ не може вважатись належним доказом у справі, оскільки не відповідає вимогам первинного документу, встановленим статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначає, що судами при вирішенні господарського спору не враховані приписи Положення про ведення касових операцій у національній валюті В Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72. Вказане Положення, як наголошує заявник, серед первинних документів, за допомогою яких підприємства проводять розрахунки з фізичними особами, не містить такого виду первинних документів як розписка.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 22.06.2004 між ПП ОСОБА_3 (замовник) та ПП ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір, за умовами якого останній зобов'язався провести монтаж та облаштування каналізаційних колодязів на базі відпочинку “ІНФОРМАЦІЯ_1”. Загальну суму договору сторони визначили в розмірі 3800 грн. (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 5.2 договору оплата вартості робіт здійснюється замовником згідно акта виконаних робіт протягом п'яти робочих днів з дати його підписання.

Пунктом 3.1 договору сторони обумовили: якщо замовник не здійснює виплату згідно пункту 3 договору, він виплачує пеню від розміру простроченої суми в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки. 

Господарські суди також встановили, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо здійснених робіт за договором на суму 3800 грн.

Звертаючись з позовом до господарського суду про стягнення 4192 грн., ПП ОСОБА_1 посилався на невиконання замовником (ПП ОСОБА_3) зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт. При цьому сума основного боргу (3800 грн.) була заявлена позивачем з врахуванням індексу інфляції та з нарахуванням пені за прострочку оплати виконаних робіт відповідно до пункту 5.2 договору.

У спростування позовних вимог відповідачем до господарського суду була надана розписка, видана ОСОБА_1 про отримання ним 3650 грн. за посадку колодязів.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 526 цього Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (частина 1 статті 545 цього ж кодексу).

Відповідно до статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, господарським судом першої та апеляційної інстанції під час вирішення справи досліджена розписка, яка надана відповідачем в якості доказу виконання ним зобов'язання щодо оплати робіт на суму 3650 грн.

Оцінивши вказаний документ, господарські суди з посиланням на статтю 545 Цивільного кодексу України визнали його належним доказом на підтвердження часткової оплати виконаних за спірним договором робіт.

Оскільки касаційна інстанція в силу викладених вище процесуальних приписів щодо меж її повноважень позбавлена можливості здійснювати переоцінку доказам у справі, то, перевіряючи прийняті у справі судові акти в касаційному порядку, виходить з встановлених господарськими судами обставин справи, що наявна в матеріалах справи розписка видана позивачем відповідачу в процесі виконання укладеного між ними договору підряду № НОМЕР_1 від 22.06.2004.

За таких обставин, зазначений документ, виходячи зі змісту статті 545 Господарського процесуального кодексу України, свідчить про належність часткового виконання боржником (ПП ОСОБА_3) своїх зобов'язань за даним договором, чим спростовуються викладені в касаційній скарзі доводи про зворотне.

Щодо оцінки даної розписки як первинного документа з необхідними обов'язковими реквізитами, про що вказує в касаційній скарзі заявник з посиланням на Закон України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність”, колегія суддів зазначає, що даний закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в України, а тому викладені в ньому визначення терміну “первинний документ” та вимоги щодо його обов'язкових реквізитів застосовуються для цілей саме цього закону (стаття 1 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність”), в той час, як приписи Цивільного кодексу України не встановлюють будь -яких обов'язкових реквізитів для такого виду підтвердження виконання зобов'язання як розписка.

Недоречними також визнаються посилання позивача на пункт 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72, яким врегульовано порядок ведення касових операцій, до яких правовідносини, що склались між сторонами у справі, не відносяться.

Враховуючи наведене, колегія суддів визнає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись  статтями 111⁵, 111⁷, пунктом 1 статті 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України          

П О С Т А Н О В И В :

Рішення від 27.10.2005 господарського суду Миколаївської області та постанову від 06.06.2006 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 4/138 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Головуючий                                                                                    Т. Дроботова

Судді                                                                                                Т. Гоголь

                                                                                                                                               Л. Рогач