ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 р. | № 8/291/22 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого Т. Гоголь Л. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Лисенко Н. Б. –дов. від 15.06.2005 |
відповідача | не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення” |
на постанову | від 18.04.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 8/291/22 господарського суду Чернігівської області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Банк “Демарк” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення” |
про | визнання договору недійсним |
ВСТАНОВИВ:
ВАТ “Банк “Демарк” звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом про визнання недійсним договору оренди № 180 від 20.03.2003, укладеного між ВАТ “Банк “Демарк” та ТОВ “Придесення” на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР у зв’язку з невідповідністю його вимогам законодавства, зокрема, Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про оренду державного та комунального майна”.
Рішенням від 20.01.2006 господарського суду Чернігівської області (суддя Оленич Т. Г.) позовні вимоги задоволено шляхом визнання недійсним договору оренди № 180 від 20.03.2003, укладеного між ВАТ “Банк “Демарк” та ТОВ “Придесення” на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР.
Рішення у справі мотивоване невідповідністю даного договору приписам Закону України “Про банки і банківську діяльність”, оскільки статтею 48 цього закону встановлено обмеження щодо діяльності банків, зокрема, передбачено обов’язок банку відчужувати майно, отримане ним з метою уникнення збитків. Так, судами встановлено, що майно, передане в оренду за спірним договором, було набуте банком з метою запобігання збитків у вигляді неповернутих коштів, а тому повинно було бути відчужене протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
За апеляційною скаргою ТОВ “Придесення” Київський апеляційний господарський суд (судді Губенко Н. М. –головуючий, Барицька Т. Л., Ропій Л.М.) переглянув рішення у справі в апеляційному порядку та постановою від 18.04.2006 залишив його без змін з тих же підстав.
ТОВ “Придесення” подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на рішення та постанову у справі, просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 48 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, оскільки вказана норма, на думку заявника, передбачає лише, що якщо нерухоме майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, не буде відчужене протягом одного року з моменту набуття права власності, то обмеження щодо обсягу нерухомого майна, яке банк може мати у власності загальною вартістю не більше 25% капіталу банку, буде поширюватись і на це майно.
Крім того, заявник наголошує також, що цивільним законодавством не передбачено обмежень щодо відчуження майна, яке знаходиться в оренді.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 20.03.2003 між ТОВ “Придесення” та ВАТ “Банк “Демарк” укладено договір № 180 оренди основних засобів згідно додатку до Договору (сільськогосподарські знаряддя, техніка, автомобілі тощо). Майно передане в оренду для використання в сільському господарстві.
Пунктом 3.1 договору сторони визначили строк оренди –з моменту передачі майна в оренду по 20.12.2016.
На виконання умов договору ВАТ “Банк “Демарк” передало, а ТОВ “Придесення” прийняло в оренду за актами прийому –передачі від 20.03.2003, від 22.01.2004, від 28.01.2005, від 01.07.2005 комбайни, трактори, автомобілі, сільськогосподарські знаряддя: борони, плуги, сівалки, культиватори тощо.
Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання вказаного договору недійним на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, господарські суди виходили з невідповідності його приписам статті 48 Закону України “Про банки та банківську діяльність”.
Зазначеною нормою встановлено обмеження щодо діяльності банків, зокрема, щодо обсягу нерухомого майна, яке банк може мати у власності. Так, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку.
Це обмеження не поширюється на майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього (частина 3 зазначеної норми).
Зі змісту вказаної норми випливає, що протягом року з моменту набуття права власності на нерухоме майно, отримане банком з метою запобігання збиткам, воно не включається до загального обсягу нерухомого майна банку, на яке розповсюджується обмеження обсягу у вигляді 25% капіталу.
Отже, висновок господарського суду про обов’язковість відчуження набутого банком майна протягом року з моменту набуття прямо не випливає зі змісту наведеної норми та не є безумовним.
Такому висновку повинно передувати встановлення або спростування фактів набуття банком з метою запобігання збиткам саме нерухомого майна, а також, що через рік з моменту набуття права власності на таке нерухоме майно, загальний обсяг нерухомості банка не перевищував 25 відсотків капіталу банку.
Проте, вирішення вказаних питань залишилось поза увагою господарських судів під час здійснення судового провадження; обставини, необхідні для правильного вирішення господарського спору, встановлені не були, а тому висновок господарських судів про невідповідність спірного договору визнається касаційною інстанцією передчасним та таким, що не ґрунтується в повній мірі на приписах чинного законодавства.
Враховуючи обсяг повноважень касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 20.01.2006 господарського суду Чернігівської області та постанову від 18.04.2006 Київського апеляційного господарського суду у справі № 8/291/22 господарського суду Чернігівської області скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Придесення” задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Т. Гоголь
Л. Рогач