15.03.2011                                                               Справа  № 2-469/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

15 березня 2011 року

Біляївський районний суд Одеської області

в складі:  головуючого   судді –Калінюк Р.Б.  

                при секретарі –Буйвол Ю.О.,   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біляївка цивільну справу за позовом ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та по зустрічному позову ОСОБА_1 до ПАТ «ПроКредит Банк» про визнання недійсним договорів про надання кредиту та договорів застави,-

                                                                               В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив та просить стягнути з відповідача 251 797,57 гривень, мотивуючи тим, що 10 липня 2006 року між ПАТ «ПроКредит Банк»та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду №577.  03 квітня 2008 року між ПАТ «Про Кредит Банк»та ОСОБА_1 було укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди. На підставі вищевказаних договорів були укладені: договір про надання траншу № 5.10247/577 від 10.07.2006 р., договір про надання траншу № 501.19961/577 від 22.04.2009 р. В забезпечення повернення кредиту за Рамковою угодою та договорами про надання траншу були укладені договір застави рухомого майна № 577-ДЗ 3 від 03.04.2008 року та договір застави рухомого майна № 577-ДЗ 4 від 05.06.2008 року. Втім у відповідача виникла прострочена заборгованість перед банком, яка станом на 21.10.2010 р. становить 251 797,57 гривень.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні уточнених позивних вимог наполягав та пояснив, що позивач бажає у судовому порядку стягнути заборгованість з відповідача ОСОБА_1, яка виникла у відповідності до Рамкової угоди до договору про надання траншу № 5.10247/577 від 10.07.2006 р., та договору про надання траншу № 501.19961/577 від 22.04.2009 р. у розмірі 251 797,57 гривень.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позов ПАТ «Про Кредит Банк»не визнали у повному обсязі. Відповідач надав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсними договорів про надання кредиту та договорів застави, в якій просив визнати недійсним Рамкову угоду №577 від 10 липня 2006 року, що була укладена між Публічним Акціонерним товариством «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1, визнати недійсним Договір про надання траншу №5.10247/577 від 10.07.2006 року, що був укладений між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, визнати недійсним Договір про надання траншу №501.19961/577 від 22.04.2009 року, що був украдений між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, визнати недійсним Договір застави рухомого майна №577-ДЗ 3 від 03.04.2008р., що був украдений між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, визнати недійсним Договір застави рухомого майна №577-ДЗ 4 від 05.06.2008р., що був украдений між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, зобов'язати   приватного  нотаріуса  Одеського  міського   нотаріального  округу     ОСОБА_3, Свідоцтво № 4958, 65012, АДРЕСА_1, виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави рухомого майна №577-ДЗ З від 03.04.2008р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, та зобов'язати   приватного   нотаріуса  Одеського   міського   нотаріального   округу   ОСОБА_3, Свідоцтво № 4958, 65012, АДРЕСА_1, виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави рухомого майна №577-ДЗ 4 від 05.06.2008р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1.

У судовому засіданні позивач по зустрічній позовній заяві та представник позивача по зустрічній позовній заяві наполягали на задоволенні зустрічного позиву.

Представник відповідача по зустрічній позовній заяві позов ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов ПАТ «ПроКредит Банк»підлягає задоволенню, а зустрічна позовна заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, 10 липня 2006 року між ПАТ «Про Кредит Банк»та ОСОБА_1 укладено рамкову угоду №577 (а.с.7). 03.04.2008 року між ПАТ «Про Кредит Банк»та ОСОБА_1 було укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до рамкової угоди (а.с.8-11). На підставі вище вказаних договорів були укладені: договір про надання траншу № 5.10247/577 від 10.07.2006 р. (а.с.12-13), договір про надання траншу № 501.19961/577 від 22.04.2009 р. (а.с.18), втім у відповідача виникла прострочена заборгованість перед установою, яка станом на 21.10.2010 р. становить 251797,57 гривень, про що свідчить розрахунок заборгованості станом на 21.10.2010 року (а.с.33-34). У зв’язку з чим позивачем була відправлена відповідачу вимога про дострокове погашення кредиту у повному обсязі (а.с.30), відсотків та сплати пені за прострочення платежів. Відповідь на вимогу позивачем не отримана, заборгованість перед установою не погашена, у зв’язку з чим позивач був змушений звернутись до суду для захисту своїх прав.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник  зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця. Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець  має  право  на  одержання від позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок   позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Згідно ст.525 ЦК України одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням  встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також  три проценти річних  від  простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене суд вважає, що права позивача ПАТ «ПроКредит Банк»порушені та підлягають судовому захисту.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.   

Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", та інші нормативно-правові акти не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті, а також не містить заборони на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх його істотних умов визначаються за згодою сторін і відповідно до вимог чинного законодавства України. Оскаржуваний кредитний договір укладений щодо виконання грошового зобов'язаня в іноземній валюті - доларах США. Виконання зобов'язань за кредитними договорами було розпочате, в тому числі й поверненням позичальником капіталу кредиту та процентів відповідно у  доларах США.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк діє як уповноважена державна установа при  застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, видає нормативно –правові акти щодо ведення валютних операцій, здійснює видачу та відкликання ліцензій тощо.

У відповідності до ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет), НБУ видає в межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій по валютному ринку України.

Нормативно –правові акти НБУ з питань, віднесених до його повноважень, є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (ст. 56 ЗУ «Про Національний банк України»).

На виконання ст. 44 ЗУ «Про Національний банк України»та ст. 5 Декрету, постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275 затверджено Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 р. за № 730/5921, яке, зокрема, встановлює порядок і умови видачі банкам банківських ліцензій на здійснення банківських операцій та письмових дозволів на здійснення інших операцій.

Так, пунктом 2.3 вищевказаного Положення визначено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки мають право здійснювати, зокрема, операції щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Тобто банк, за умови наявності письмового дозволу має право здійснювати розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (надавати кредити в іноземній валюті).

В пункті 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 р. зазначається, що «Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій… можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій НБУ на здійснення валютних операцій».

Відповідно до п.1.5 глави 1 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (Постанова Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 р.) у разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією, на здійснення якої Національним банком надана банківська ліцензія та письмовий дозвіл, є уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу на території України за цією операцією дозволяється без індивідуальної ліцензії Національного банку.

Необхідність отримання сторонами індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, передбачена пунктом «г»пункту 4 статті 5 Декрету. Відповідно до ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно з пунктом 6 цієї ж статті, порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

На виконання вказаних повноважень, відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7, 44 Закону України «Про Національний банк України», НБУ було прийнято положення № 483 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. за № 1429/10028), яким конкретизовано певні положення Декрету та закріплено за уповноваженими банками право використовувати іноземну валюту як засіб платежу на території України без індивідуальної ліцензії.

Відповідно до п. 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) –використання іноземної валюти на території України для виконання будь –яких зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

У пункті 1.5 Положення № 483 передбачено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

На підставі вищенаведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата відсотків за кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною зі сторін договору.

ЦК України допускає використання іноземної валюти на території України. Статтею 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України –є грошова одиниця України –гривня, а іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, статтею 533 ЦК України передбачено: «Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом».

Відповідно до норм ст. ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 3, 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», банк який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію Національного банку та за умови отримання письмового дозволу Національного банку на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів як в національній, так і в іноземній валюті.

До того ж, відповідно до ст.ст. 1049, 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти –це гроші в іноземній та національній валюті чи їх еквівалент.

Згідно із законодавством предметом кредитного договору, який укладається між банком та позичальником, можуть бути грошові кошти в іноземній валюті, і, відповідно, сума кредиту в таких договорах може бути виражена в іноземній валюті.               

ПАТ «ПроКредит Банк»має видані Національним банком України 29.09.2000 року Банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та виданий 29.09.2009 року - Дозвіл N 195-2 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із Додатком до такого дозволу. Тобто, Банк має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Враховуючи вищенаведене посилання позивача ОСОБА_1 на те, що проведення розрахунків за Кредитним договором в іноземній валюті, тобто як засобу платежу, потребує наявності у одній з сторін цих договорів індивідуальної ліцензії НБУ –є необґрунтованими і спростовуються наведеним спеціальним правовим регулюванням, а отже не можуть бути прийняті судом як доказ недійсності укладених договорів.

Аналогічних позицій дотримується і Верховний суд України, в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 07.10.2010 року, де, в тому числі, зазначено: «Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України».

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірні кредитні договори в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зазначене підтверджується п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" –"Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину".

Укладення оспорюваних договорів на думку суду не порушує права позивача. Договір було укладено на підставі заявки та ініціативи позивача. Власне позивач просив видати кредит у іноземній валюті, не зважаючи на те, що мав можливість отримати його у національній валюті. Кредит у іноземній валюті на момент його видачі повністю відповідав інтересам позивача, оскільки процент за користування таким кредитом був суттєво нижчий ніж за користування кредитом у гривні.

Позивачем ОСОБА_1 не заперечується та не спростовується, що підписання договору відбувалося на підставі вільного волевиявлення, не під впливом помилки, тиску, чи тяжких обставин, відповідало його внутрішній волі та намірам безумовного і реального виконання взятих на себе зобов`язань.

Законодавець передбачає, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 ЦК України (ч.3. ст. 16 ЦК України).

Згідно з ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач сплачував кредит і лише після порушення ним умов кредитного договору, виникнення заборгованості перед ПАТ «ПроКредит Банк»та подачею банку позову про стягнення заборгованості позивач прийшов до висновку, що банк не вправі видавати валютні кредити. З огляду на це, вбачається, що шляхом визнання кредитного договору недійсним відбувається не захист цивільного права позивача, а його ухилення від відповідальності. Підтвердженням цього є повне припинення позивачем повернення кредиту ПАТ «ПроКредит Банк», хоча, навіть після визнання договору недійсним, позичальник повинен повернути отриманий кредит.

Що стосується вимог щодо визнання недійсними договорів застави, які укладалися в забезпечення виконання зобов’язань за Рамковою угодою та Договорами про надання траншу, то суд вважає, що вказані вимоги ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню виходячи з наступного.  

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України,  кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Так, у зустрічній позовній заяві позивач не надав жодних доводів та доказів про незаконність укладення із ним Договорів застави. Підстави для звільнення відповідача від доказування у відповідності до ст. 61 ЦПК України також відсутні.

В зв'язку з цим не підлягають задоволенню і вимоги позивача щодо зобов'язання приватного  нотаріуса  Одеського  міського   нотаріального  округу ОСОБА_3, Свідоцтво № 4958, 65012, АДРЕСА_1, виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави рухомого майна №577-ДЗ З від 03.04.2008р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1, та щодо зобов'язання приватного   нотаріуса  Одеського   міського   нотаріального   округу   ОСОБА_3, Свідоцтво № 4958, 65012, м. Одеса, вул, Пантелеймонівська, 10, кв.3, виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна, яке було передано у заставу за договором застави рухомого майна №577-ДЗ 4 від 05.06.2008р., укладеним між Публічним акціонерним товариством «ПроКредит Банк», та ОСОБА_1.

Стосовно ствердження позивача про те, що сума кредиту сплачена ним у повному обсязі, то це також не відповідає дійсності, так як вбачається із змісту графіків погашення кредиту, які є додатками до Договорів про надання траншу, сплата кредитного внеску включає в себе не тільки суму, яка йде на погашення капіталу («тіла») кредиту, а й нараховані відсотки за користування кредитом. Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням позивачем зобов’язань за Договорами про надання траншу, нараховувалася пеня за прострочення платежів по кредиту. До позовної заяви Відповідача за зустрічним позовом, було надано обґрунтований, детальний розрахунок заборгованості Позивача із зазначенням сплачених сум. Ствердження позивача спростовується наданими доказами за первісним позовом відповідача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 216, 509, 525, 526, ч. 3 ст. 533, 536, 546, 611, 625, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054-1057 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1, 3, ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.93р. N15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", «Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам»затверджене Постановою Правління НБУ від 17.06.04 р. N270., п. 5.4. та 7.13. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.03р., № 492, п.1 гл. 1 розділу 2 «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженим Постановою Правління НБУ від 10.08.05р. № 281, п. 1.8. глави 1 розділу 3 «Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», затверджених постановою правління НБУ від 18.06.03р., № 255,   ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, -

                                                                                    В И Р І Ш И В:

Позов  ПАТ «ПроКредит Банк»до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк»заборгованість за рамковим договором та договорами про надання траншу у розмірі 251 797 (двісті п’ятдесят одна тисяча сімсот дев’яносто сім) гривень 57 копійок.

Стягнути на користь ПАТ «ПроКредит Банк»з ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1700,00 гривень та витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень.   

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «ПроКредит Банк»відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Біляївського районного суду Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Біляївського районного

     суду Одеської області                                                                                                         Р.Б.Калінюк