У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Демянчук С.В.
суддів: Василевича В.С., Бондаренко Н.В.
при секретарі: Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати і відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1521грн. 62 коп. заборгованості по заробітній платі.
Зобов’язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 трудову книжку.
В решті позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Розірвано трудовий договір, укладений 12 січня 2011 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, тобто таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням судом першої інстанції обставин справи та через невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що задовольняючи вимогу відповідача-позивача про розірвання трудового договору суд першої інстанції фактично визнав те, що вона до цього часу перебувала у трудових відносинах з відповідачем-позивачем, а тому їй повинна була бути нарахована заробітна плата за весь час перебування у трудових відносинах.
Зазначає, що згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Про відсутність наказу про звільнення свідчить і сам відповідач-позивач, який однією із своїх позовних вимог просить суд розірвати трудовий договір, а тому трудовий договір діяв в часі і за відсутності відповідних наказів заробітна плата працівників повинна нараховуватись.
Справа № 22-1342/2011 Головуючий в 1 інстанції: Головчак М.М.
Доповідач: Демянчук С.В.
Крім того вказує, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено і в стягненні моральної шкоди, оскільки вона була позбавлена можливості влаштуватись на іншу роботу, позбавлена можливості заробляти кошти і через це її життєвий уклад змінився в гіршу сторону.
Просила рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2011 року змінити і задовольнити її позов до ОСОБА_2 в повному обсязі.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Просив рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, відмови про задоволення вимог щодо відшкодування моральної шкоди скасувати, та ухвалити нове про задоволення цих вимог. Рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_2 не оспорюєтьсяч.
ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки. Оскільки відсутні докази поважності неявки відповідача-позивача, тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в його відсутність.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 січня 2011 року між фізичною особою приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір на умовах якого остання прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів та який зареєстрований в Ужгородському міському центрі зайнятості за № 144.
За вказаним трудовим договором ОСОБА_1 працювала продавцем у відділі "Сити Вижн»в приміщенні ТЦ «Злата Плаза»по вул. Короленка, 1 в м. Рівне до 02.02.2011 року. Після чого допустила прогули та не працювала по 04.03.2011 року , тобто була відсутня на робочому місці без поважних причин повних 24 робочих дні, що підтверджено відповідними актами. Після чого ПП ОСОБА_3 рекомендовиними листами від 10.03.2011 року та 21.03.2011 року повідомив про звільнення ОСОБА_1 за прогули. Просив з'явитись для припинення трудових відносин. Повідомив про депонування заробітної плати у зв'язку з тим, що вона не з'явилась для її отримання. На зазначені повідомлення позивачка не з"являлася.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати, суд виходив зі встановлених обставин того, що на користь останньої підлягає стягненню заробітна плата за період її фактичного виконання своєї роботи за трудовим договором з січня по лютий 2011 року в сумі 1521 грн. 62 коп.
Вимоги про стягнення заробітної плати за період з березня по травень 2011 року є не обґрунтованими, безпідставними, тому до задоволення не підлягають.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин того, права ОСОБА_1 приватним підприємцем порушені не були, тому нею не доведено заподіяння їй моральної шкоди.
Щодо даних висновків суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного трудового законодавства та наданими сторонами доказами.
Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов,язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду ОСОБА_1 суду не надала.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що заборгованість по заробітній платі має стягуватися по день винесення рішення судом, оскільки дія трудового договору тривала до дня його розірвання судом, наказу про звільнення ОСОБА_1 чи її відсторонення не було.
Відхиляючи зазначені доводи апелянта, колегія суддів виходить з того, що оскаржуваним рішенням встановлено, що ОСОБА_1, з 02.02.2011 року по 04.04.2011 року допустила прогули. Встановлені обставини є неспростованими, оскільки крім пояснень позивачки, її представника належними та достатніми доказами не підтверджені.
Встановлено та не спростовано, що відсутні поважні причини того, ОСОБА_1 з 02.02.2011 року не працювала в відповідача , тому законних підстав для нарахування їй за час з 02.02.2011 року і по день винесення рішення заробітної плати немає.
Не грунтуються на вимогах закону і доводи апелянта про те, що має роботодавцем видаватися наказ про звільнення чи відсторонення від роботи. Оскільки таких наказів не видавалось, тому ОСОБА_1 має виплачуватись заробітна плата по день розірвання трудового договору судом.
Згідно вимог трудового законодавства, основою трудових відносин між найманим робітником і приватним підприємцем відповідно до ст. 21 КЗпП є трудовий договір, що укладається обов’язково в письмовій формі. Форма трудового договору затверджена Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 р. № 260 "Про затвердження форми трудового договору між працівником і фізичною особою та порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" (далі - Наказ № 260). Основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, є трудова книжка, що ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємствах всіх форм власності або у фізичної особи більше п’яти днів (ст. 48 КЗпП).
У п. 2.20-1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. "Про затвердження інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях" (далі - Інструкція № 58) зазначено, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору, зберігаються безпосередньо в працівника.
Приватні підприємці здійснюють записи в трудових книжках працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи, відповідно до укладених із працівниками трудових договорів, які повинні бути зареєстровані у встановленому порядку в державній службі зайнятості за місцем реєстрації приватного підприємця в присутності як самого приватного підприємця, так і найманої особи.
Вимоги закону були виконані сторонами при укладенні спірного трудового договору між ними.
Розірвання трудового договору відповідно до Наказу № 260 повинне здійснюватися також в державній службі зайнятості за місцем реєстрації приватного підприємця з обов’язковою присутністю як роботодавця, так і найманого робітника, однак на пропозицію відповідача ОСОБА_1 не з"являлася до служби зайнятості для розірвання трудового договору. Приватним підприємцем має бути внесено запис про звільнення до трудової книжки при розірванні договору. Запис про звільнення підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, що зареєструвала трудовий договір, і посвідчується його печаткою.
Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з’ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 травня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: Демянчук С.В.
Судді : Василевич В.С.
Бондаренко Н.В.