донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
26.09.2006 р. справа №38/196
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кондратьєвої С.І. |
суддів | Калантай М.В., Старовойтової Г.Я., Судова колегія змінена Розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.06р |
при секретареві судового засідання | Черторижських К.І. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | не з"явився, |
від відповідача: | не з"явився, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Орендного підприємства "Шахта імені А.Ф.Засядько" м.Донецьк |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 05.07.2006 року |
по справі | №38/196 ( суддя Радіонова О.О.) |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк ( далі - відділення Фонду) |
до | Орендного підприємства "Шахта імені А.Ф.Засядько" м.Донецьк структурний підрозділ "Виробничо-торговий комплекс "Донецький" с.олександрівка Слов"янського району Донецької області ( далі - Підприємство) |
про | стягнення 42632грн.31коп. |
В С Т А Н О В И В:
У 2006р. відділення Фонду подало адміністративний позов до господарського суду Донецької області про стягнення з Підприємства 41989грн.70коп., заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005році та суму нарахованої пені у розмірі 642грн.61коп.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем на порушення ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.91р. ( далі —Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р.), п.п.14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( далі –Положення ) не виконано нормативу по створенню десяти робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, Товариство не інформувало відповідні державні установи про наявність вакантних місць де може використовуватись праця інвалідів, не перерахувало добровільно суму штрафу у зв»язку з чим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій та пені, нарахованої на повну суму недоїмки за 49 днів згідно зі ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог, та зазначив, що згідно ст.18 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. обов»язок працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості та органами, зазначеними в Законі, з урахуванням побажань, стану здоров”я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК, створення підприємством умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабелітації неможливо без самого інваліда, на його думку, немає підстав для накладання відповідальності, встановленої ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Постановою господарського суду Донецької області від 05.07.2006 року у справі №38/196, ухваленою суддею Радіоновою О.О., позов задоволено повністю. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що виконанню відповідними органами обов”язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать , зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інваліда, відповідач не інформував вищевказані органи про створення таких робочих місць, позивачем доведена вина відповідача в нестворені робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та правомірно нарахована пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Непогоджуючись з прийнятим судовим актом, Підприємство звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляціною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Донецької області від 05.07.2006р. у справі №38/196 скасувати через неправильне застосування норм матеріального права, і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Зокрема, скаржник зазначає, що створення підприємством умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабелітації неможливо без самого інваліда, на підприємства не покладено обов”язок займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, протягом 2005 року в Слав”янському міському центрі зайнятості особи з обмеженими фізичними можливостями на обліку не значилися і з метою працевлаштування не звертались.
В запереченнях на апеляційну скаргу №0301/2652 від 06.09.06р. Фонд зазначив, що на підприємство покладено обов”язок по створенню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов”язок підбирати та прцевлаштовувати їх на створені місця, порушення нормативно-визначеного порядку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів визначає те, що вони не створені, порушення відповідачем своїх зобов”язань передбачених ст.19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. тягне за собою відповідальність встановлену Законом.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України ( частина 2 статті 1 цього Кодексу).
Кодекс адміністративного судочинства України відповідно до п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який набув чинності з 01.09.05р., на момент пред'явлення позову у даній справі був чинним.
01.11.05р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України „ №2953-ІУ від 06.10.05р., яким пункти 6 та 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справ, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються господарським судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Позовна заява та апеляційна скарга розглянута за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь їх представниіва у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у відповідності до п.2 ст.189, ст..190 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать повернення поштових повідомлень з відміткою про вручення їм поштових відправлень. Від Підприємства надійшло клопотання про перенесення розгляду спору на більш пізніший строк в зв”язку з аварією, яка відбулася на підприємстві. Беручи до уваги, що судова колегія не визнала явку представників сторін в судове засідання апеляційної інстанції обов”язковою і неявка в судове засідання представників не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній документами відповідно до ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України. Клопотання про перенесення розгляду справи залишається без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції, обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що структурний підрозділ “Виробничо-торговий комплекс “Донецький” орендного підприємства “Шахта ім. А.Ф.Засядько” с.Олександрівка Слов”янського району значиться у єдиному державному реєстрі підприємств та організацій без права юридичної особи, входить до складу орендного підприємства “Шахта ім. А.Ф.Засядько”, зареєстрованого 05.01.1993р. рішенням №12661050001006090 виконавчого комітету Донецької міської Ради як суб»єкт підприємницької діяльності –юридична особа.
Попереднім судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (387 осіб) відповідач у 2005 році мав створити 15 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2005 році на підприємстві працювало 5 інвалідів, не працевлаштовано 10 інвалідів, що підтверджується наданою звітністю за Ф-10ПІ.
- середньорічна заробітна плата відповідача в 2005 році складала
4198грн.97коп.,
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для
працевлаштування інвалідів у звітному 2005 році становить 41989грн.70коп. та нарахована пеня за 49 днів 642грн.61коп., всього 42632грн.31коп., яку самостійно Підприємством не сплачено.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону штрафних санкцій за недотримання установленого нормативу працевлаштування інвалідів та на- рахування пені.
Обґрунтовуючи свою правову позицію Фонд виходить з того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст..20 Закону.
Статтею 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Водночас, частиною першою статті 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 10 Положення №314 від 03.05.1995, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, з наведеного випливає, що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005 зі справи № 8/203-04, в яких Верховний Суд України вимагав обов’язкового з’ясування, зокрема, того, чи були створені підприємством в установленій кількості робочі місця для інвалідів та чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про кількість таких робочих місць.
Відповідач вимоги Закону не виконав. Згідно зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік Ф-10-ПІ (а.с. 6) фактично не було створено 10 робочих місць для інваліда, що й не спростовується відповідачем, інша звітність Підприємством не надавалась, органи працевлаштування не інформувались, зокрема, шляхом подання звітності за формою 3-ПН або іншим чином, що підтверджується листами Слов”янського міського центру зайнятості №02-1015 від 03.05.06р. та Управління парці та соціального захисту населення №06-10/1961 від 28.04.06р. та й не спростовується самим відповідачем зазначеним в листі №15/1992 від 05.07.06р. ( а.с.35).
Із представленого відповідачем колективного договору вбачається, що підприємство передбачило в ньому заходи щодо сприяння працевлаштування інвалідів, але це не може бути доказом саме створених таких робочих місць і не може бути прийнятий судом до уваги, так як даний факт не відноситься до з”ясування питання про зайнятість населення за звітний період, а саме за 2005 рік.
Отже, не створення відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення органів працевлаштування, перелічених у статті 18 Закону, про наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими органами до Товариства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.
Виходячи з наведеного, не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією доводи відповідача про те, що органи, зазначені в ст..18 Закону, не виконали свого обов”язку щодо направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування, так як виконанню цими органами даного обов”язку повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає правильним висновок господарського суду Донецької області стосовно доведеності вини відповідача в не створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Підприємством надано звіт про фінансові результати за 2005 рік, згідно якого вбачається, що підприємство спрацювало прибутково. Судова колегія зазначає, що Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. не ставить в залежність обов”язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 20 Закону, сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.
Щодо посилань скаржника на неможливість організувати необхідні робочі місця для інваліді через відсутність інформації про інваліда, який може звернутися, або буде направлений з метою працевлаштування, судова колегія зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України „Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров”я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов”язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов”язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
У відповідності зі ст..17 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах ( об”єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладання на підприємства обов”язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов”язку працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів від загальної кількості робочих місць на підприємстві.
Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. є спеціальним законом з питань, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні права з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.”
Згідно абзаца другого статті 20 Закону, передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В цій же статті передбачено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 ст..19 Закону. Звідси, правомірно нарахована Фондом пеня за період з 15.04.2006р. по 02.06.2006р.
Згідно ст..216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.
Відповідно до ч.І ст..218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов”язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом обов”язки у тому випадку, коли доведе виконання ним належним чином покладених законодавством обов”язків. Відповідач це не довів.
Відтак, господарським судом Донецької області правильно застосовано норми матеріального права, й правомірно задоволено позовні вимоги Фонду.
Враховуючи наведене, визначених законом підстав для скасування оскаржуваного судового акту та задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст.195,198,200, 205 п.6,п.7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Орендного підприємства “Шахта ім.А.Ф.Засядько” м.Донецьк Структурний підрозділ “Виробничо-торговий комплекс “Донецький” с.Олександрівка Слов”янського району Донецької області на постанову господарського суду Донецької області від 05.07.2006року у справі №38/196 залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Донецької області від 05.07.2006року у справі №38/196 залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після складення постанови в повному обсязі.
Ухвала виготовлена в повному обсязі 29.09.2006року.
Головуючий: С.І. Кондратьєва
Судді: М.В. Калантай
Г.Я. Старовойтова
Надруковано: 6 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 –до справи
2 –ДАГС
1- ГСДО