донецький апеляційний господарський суд

вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40

   

УХВАЛА

Іменем України

26.09.2006 р.                                                                                       справа №19/234

Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Кондратьєвої  С.І.

суддів

Калантай  М.В., Старовойтової  Г.Я.,

при секретареві судового засідання

Черторижських К.І.

за участю представників сторін:

від позивача:

не з"явився,

від відповідача:

Лук"янова О.Г. - по Дов. б/н від 26.10.05р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевське" м.Донецьк

на постанову  господарського суду

Донецької області

від	27.07.2006 року

по справі

№19/234 ( суддя Дучал Н.М.)

за позовом

Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк ( далі - відділення Фонду)

до	Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишевське" м.Донецьк ( далі - Товарситво)

про	стягнення10464грн.34коп.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2006р. відділення Фонду подало адміністративний позов  до господарського суду Донецької області про стягнення з Товариства  10275грн.00коп., заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005році та суму нарахованої пені у розмірі 189грн.34коп.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем на порушення   ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.91р. ( далі —Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р.), п.п.14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( далі –Положення )  не виконано нормативу по створенню двох робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, Товариство не інформувало відповідні державні установи про наявність вакантних місць де може використовуватись праця інвалідів, не перерахувало добровільно суму штрафу у зв»язку з чим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій  та  пені, нарахованої  на повну суму недоїмки за 59 днів  згідно зі ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.

Відповідач  в запереченнях на позов з посиланням на Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб”єктів малого підприємництва „ №727/98 від 03.07.98р. ( далі –Указ №727/98 від 03.07.98р.) , зазначив, що як платник єдиного податку не повинен сплачувати внески до Фонду,  працевлаштування інвалідів здійснюється центральними органами виконавчої влади по питанням праці і соціальної політики, органами місцевого самоуправління, громадськими організаціями,  від  вищевказаних органів пропозицій щодо працевлаштування інвалідів не поступало, отже, на його думку, й немає підстав для накладання відповідальності, встановленої ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.

Постановою господарського суду Донецької області  від  27.07.2006р. у справі №19/234, ухваленою суддею Дучал Н.М.,  позовні вимоги задоволені повністю. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що позивачем  доведена вина відповідача в нестворені робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів,  норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  підприємством не виконувався, також посилання робляться на ст..218 Господарського кодексу України , ч.2 ст.20  Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.)

У апеляційній  скарзі до Донецького апеляційного господарського суду Товариство просить постанову господарського суду Донецької області від 27.07.2006р. скасувати через неправильне застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.  Зокрема, скаржник зазначає, що  самостійно товариство не може виконати свої зобов”язання щодо працевлаштування інваліда без наявних рекомендацій медико-соціальної експертизи,  працевлаштування  інвалідів здійснюється центральними органами  виконавчої влади по питанням праці і соціальної політики, органами місцевого самоуправління, громадськими організаціями інвалідів, уповноваженими органами інваліди для працевлаштування на підприємство не направлялись, згідно ст..6 Указу №727/98 від 03.07.98р. підприємство як платник єдиного податку звільнений від сплати внесків до Фонду, не надавав інформацію про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, так як  вільних робочих місць не було взагалі.

В запереченнях на апеляційну скаргу відділення Фонду  з посиланням на  Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. доводи апеляційної скарги відхиляє в повному об”ємі, підстав для звільнення від сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу  створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не вбачає,  зазначає, що Указ №727/98 від 03.07.98р.  та Закон   мають різні сфери застосування, а відповідно до цього, зазначені акти законодавства регулюють властиві їм правовідносини і застосування одного акту не впливає на застосування норм іншого.

В судовому засіданні повноважний представник скаржника, відповідач у справі,  висловився на підтримку  своєї апеляційної скарги з підстав в ній викладених.

Позивач  не скористався своїм процесуальним правом на участь його представника  у судовому засіданні апеляційної інстанції, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.2 ст.189, ст..190 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать повернення поштових повідомлень з відміткою про вручення відділенню Фонду  поштового відправлення. Ніяких додаткових документів або клопотань на час розгляду  спору до суду апеляційної інстанції не надійшло. Неявка  в судове засідання представника не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія дійшла до висновку про можливість розглянути справу за  наявними в ній  документами відповідно до ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України .

Перевіривши повноту встановлення судом першої  інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду  дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги з урахуванням такого.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України ( частина 2 статті 1 цього Кодексу).

Кодекс адміністративного судочинства України відповідно до  п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який  набув чинності  з 01.09.05р., на момент пред'явлення позову у даній справі був чинним.

01.11.05р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України „ №2953-ІУ від 06.10.05р., яким пункти 6 та 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України  були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справ, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються господарським судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.  

Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Позовна заява та апеляційна скарга розглянута  за правилами цього Кодексу.

Господарським судом Донецької області встановлено, що:

-          відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників ( 40 осіб) відповідач  у 2005році повинен був створити  2 робочих  місця для працевлаштування інвалідів;

-          у звітному періоді не було створено жодного робочого місць для  забезпечення працевлаштування інваліда, що підтверджується звітом  про зайнятість та працевлаштування інвалідів за     Ф-10ПІ за 2005рік ;

-          відповідно до листа Донецького  міського центру зайнятості №02-09/1451 від 28.04.06р. протягом 2005року відповідач не повідомляв державну службу зайнятості та органи соціального захисту населення про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів та потребу підприємства у  2005 році в працевлаштуванні інвалідів.

-          середньорічна  заробітна плата відповідача  в 2005році складала  5137грн.50коп,

-          розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені два робочих місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2005 році становить  10275грн.00коп.,  та нарахована пеня за 59 днів 189грн.34коп., всього 10464грн.34коп., яку самостійно Товариством не сплачено.  

      

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.

Обґрунтовуючи свою правову  позицію Фонд виходить з того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст..20 Закону.

Статтею 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.

Водночас, частиною першою статті 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Отже, з наведеного випливає, що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Наказом   Державного   комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим   в   Міністерстві   юстиції   України   17.07.1998   за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:

- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;

- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;

- в графі 4 звіту за  формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).

Судовою колегією встановлено, що Товариство  створене в порядку  реорганізації виробничо-комерційного акціонерного товариства закритого типу „Куйбишевське” і є його правонаступником.  Товариство є юридичною особою з приватною формою власності, в своїй діяльності керується  Установчим договором, Статутом, Законом України „Про господарські товариства”, а також іншими нормативними актами, що  регулюють діяльність господарських товариств. Основним видом діяльності є  виробництво і  реалізація продукції  виробничо-технічного призначення, товарів народного  споживання.

Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік Ф-10-ПІ (а.с. 7) вбачається, що  фактично  на підприємстві працювало 40 осіб, потрібно  створити два робочих місця для інваліда та  не було створено жодного такого робочого місця, що й не спростовується відповідачем.  В матеріалах справи наявні документи на підтвердження надання  звітності за формою 3-ПН, однак графа звіту  „4” „про потребу в працівниках”, у тому числі для працевлаштування інвалідів не  заповнена. До колективного договору ніяких заходів та міроприємств по створенню робочих місць не внесено. Органи працевлаштування  про наявність робочих місць ( вакансій) для працевлаштування інвалідів не інформувались, що підтверджується листом Донецького  міського центру зайнятості №02-09/1451 від 28.04.06р.  Ці факти відповідач, він же скаржник, не спростував.

Отже, не створення відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення органів працевлаштування, перелічених у статті 18 Закону, про наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими органами до Товариства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.

Щодо посилань скаржника на неможливість організувати необхідні робочі місця для інваліді через відсутність інформації про інваліда, який  може звернутися, або буде направлений з метою працевлаштування, судова колегія зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України „Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров”я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Статтею 12 цього Закону визначено, що  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов”язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов”язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

У відповідності зі ст..17 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах ( об”єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладання на підприємства обов”язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без  встановлення для підприємств  жодних обмежень щодо обов”язку працевлаштування інвалідів.

Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів від загальної кількості робочих місць на підприємстві.

          Відповідно  до  частини  шостої  статті 20 Закону  порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.  

          

    У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.”

Згідно абзаца другого статті 20 Закону, передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В цій же статті передбачено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 ст..19 Закону. Звідси, правомірно  нарахована  Фондом пеня за період з 15.04.2006р. по 12.06.2006р.

Також, не можна погодитись з  доводами відповідача стосовно неналежного виконання  обов”язків  органами, зазначеними в ст..18 Закону, так як  не створення відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення вищезазначених органів  про наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими органами до Товариства   інвалідів для працевлаштування у звітному періоді,  аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає правильним  висновок господарського суду Донецької області стосовно доведеності вини відповідача в не створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Слід, також, зазначити, що посилання скаржника на те, що він є платником єдиного податку  і не повинен сплачувати зазначений збір не є правомірним з наступного.

Як зазначено у ст..11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», спрощена система  оподаткування передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів ( обов»язкових) платежів сплатою єдиного податку.  Законом України «Про спрощену систему оподаткування» наведений штраф не віднесено до  загальнодержавних податків, зборів     ( обов»язкових платежів) ( ст..14 Закону).

Відповідно до п.6 Указу №727/98 від 03.07.98р. ,суб”єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок  не може бути звільнений від сплати штрафу, нарахованому відповідно до ст..ст.19, 20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р., тобто, цей Указ не є нормативно-правовим актом, який регулює питання сплати зазначеного штрафу, та не  встановлює відповідних пільг з нарахування та його сплати. З іншого боку, Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. також не є нормативно-правовим актом, що регулює питання застосування спрощеної системи оподаткування та не дає відповідні пільги даній  категорії осіб щодо сплати штрафу.

Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. є спеціальним законом з питань, що  визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні права з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом.  Закон не надає жодних обмежень щодо обов”язку працевлаштування інвалідів.

Отже, Указ №727/98 від 03.07.98р.  не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно ст..216 Господарського кодексу України  учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим  Кодексом, іншими законами та договорами.

Відповідно до ч.І ст..218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є  вчинене ним  правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов”язання чи порушення правил здійснення  господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення  господарського правопорушення.

З врахуванням викладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду приходить до  висновку про те, що  господарський суд попередньої інстанції повно з”ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм  матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст.ст .195,198,200,205, п.6,п.7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія  Донецького апеляційного господарського суду,                                       

                                     У Х В А Л И Л А   :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Куйбишевське” м.Донецьк на  постанову господарського  суду   Донецької області  від 27.07.2006року у справі №19/234 залишити без задоволення.                         

Постанову господарського суду Донецької області від 27.07.2006року у справі №19/234  залишити без змін.

          

Ухвала Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України..

Ухвала  виготовлена в повному обсязі 29.09.2006 року.

Головуючий:          С.І.  Кондратьєва

Судді:           М.В.  Калантай

          Г.Я.  Старовойтова

          

          Надруковано:  6 примір.

          1 –позивачу

          1 –відповідачу

          1 –до справи

          2 –ДАГС

                                                                                                                                                1- ГСДО