ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2011 р.                                                            Справа № 5023/3073/11

вх. № 3073/11

Суддя господарського суду Жиляєв Є.М. 

при секретарі судового засідання Васильєва К.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 23.03.2011року

першого відповідача - ОСОБА_2, довіреність №1354/19 від 14.04.2011 року

другого відповідача - не з'явився

третьої особи - ОСОБА_3, довіреність від 1.04.2011 року   

розглянувши справу за позовом ПАТ ТМ "Зміївська овочева фабрика", смт. Комсомольське  

до  ПАТ "Харківгаз", м. Харків

     ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

третя особа, ТОВ "Веста", м. Харків  

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ТМ “Зміївська овочева фабрика”, смт. Комсомольське звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів – Публічного акціонерного товариства “Харківгаз”, м. Харків та Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ про визнання недійсним договору на транспортування природного газу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений договір на транспортування природного газу № 05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року, який був укладений між позивачем (ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика”) та відповідачами: ПАТ “Харківгаз” (1 - відповідач) та ДК “Укртрансгаз” НАК Нафтогаз України” (2 - відповідач), суперечить актам цивільного законодавства, а саме: підпункту 2.2.6. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 вересня 2005 р. №89, та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №859, а також підпункту 2.2.6. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного і нафтового газу магістральними трубопроводами затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 вересня 2005 р. №86, та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №856.

Позивач посилається на те, що відповідно до зазначених Ліцензійних умов відповідачі не мали права укладати договори про транспортування природного газу з позивачем. З урахуванням цього Позивач просить суд визнати договір на транспортування природного газу № 05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року недійсним. Крім того, до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 5023/3073/11 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 23 травня 2011 року об 12:00. Розгляд справи відкладався з 23.05.2011р. на 15.06.2011 о 11:30 та з 15.06.2011р. на 04.07.2011 року о 16:20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю “Веста”.

Представник позивача (ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика”) в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник 1 Відповідача (ПАТ “Харківгаз”) проти позову заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити. Заявляє про застосування строків позовної давності.

Представник 2 Відповідача (ДК “Укртрансгаз” НАК Нафтогаз України”) проти позову заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити. Заявляє про застосування строків позовної давності.

Представник 3-ї особи на стороні позивача (ТОВ "Веста") в судовому засіданні надав письмові пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 04 липня 2011 року представник позивача позов підтримав в повному обсязі, проти клопотання першого та другого відповідача про застосування строків позовної давності заперечує.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01 січня 2007 року між позивачем ЗАТ ТМ „Зміївська овочева фабрика” (Замовник), 1-им відповідачем ВАТ „Харківгаз” (Товариство) та 2-им відповідачем ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України” (Газотранспортне підприємство) було укладено договір №05Т-02П/9479 на транспортування природного газу. Предметом вказаного договору є надання 2-им відповідачем - Газотранспортним підприємством послуг з транспортування природного газу з пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до газорозподільної станції та передача його в обсягах, визначених в пункті 2.1. договору 1-му відповідачу - Товариству в загальному потоці газу, яке після прийняття зазначених обсягів газу транспортує його власними газорозподільними мережами та передає на вході в газову мережу позивача - Замовника, який зобов’язується прийняти вказаний обсяг газу, оплатити послуги з його транспортування Газотранспортному підприємству та Товариству.

Договір погоджено та підписано всіма сторонами.

На виконання умов договору № 05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року 1-й та 2-ий відповідачі надали позивачу послуги з транспортування природного газу. Факт надання таких послуг підтверджується матеріалами справи, а саме відповідними актами, що були складені сторонами в порядку п.2.5 договору та акт про надання послуг з транспортування природного газу від 31.01.2007 р. –1401,960 тис. куб. м. природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати; від 28.02.2007 р. –2300,207 тис. куб. м. природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,039 тис.куб.м.; від 31.03.2007 р. –995,620 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,043 тис. куб. м.; від 30.04.2007 р. 706,003 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,042 тис. куб. м.; від 31.05.2007 р. –252,816 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,043 тис. куб. м.; від 30.06.2007 р. –24,079 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,042 тис. куб. м.; від 31.07.2007 р. -54,131 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,043 тис. куб. м.; від 31.08.2007 р. –51,830 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,043 тис. куб. м.; від 30.09.2007 р. –265,019 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,042 тис. куб. м.; від 31.10.2007 р. –474,429 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,054 тис. куб. м.; від 30.11.2007 р. –464,347 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,052 тис. куб. м; від 31.12.2007 р. –926,377 тис. куб. м природного газу, в тому числі нормовані втрати та витрати 0,054 тис. куб. м.

Вищевказані акти про надання послуг з транспортування природного газу були підписані сторонами без зауважень.

Протягом дії спірного договору з січня по грудень 2007 року позивач сплатив послуги відповідачам за транспортування природного газу у повному обсязі відповідно до умов договору.

12 січня 2007 року між третьою особою - ТОВ „Веста” (Постачальник) та позивачем - ЗАТ ТМ „Зміївська овочева фабрика” (Споживач) було укладено договір № 71/07-Г на постачання природного газу, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов’язується передати Споживачу природний газ, а Споживач зобов’язується прийняти та оплатити газ на умовах укладеного договору.

01 лютого 2007 року між позивачем ЗАТ ТМ „Зміївська овочева фабрика” (Споживачем) та третьою особою ТОВ „Веста” (Поставщиком) було укладено додаткову угоду №3/7, відповідно до якої у випадку поставки природного газу з ресурсів ЗАТ „УКРГАЗ-ЕНЕРГО”, яке закупає газ за зовнішньоекономічними контрактами, до ціни на газ включається вартість витрат Поставщика на оплату послуг Газотранспортного підприємства (ДК „Укртрансгаз” НАК „Нафтогаз України”) та Товариства (ВАТ „Харківгаз”) з транспортування газу відповідно магістральними та розподільними трубопроводами до пунктів приймання-передачі Споживача.

Таким чином, Позивач вважає, що кошти за послуги з транспортування природного газу повинні були надійти Відповідачам від ТОВ "Веста"

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Судовий захист інтересів осіб, відповідно до п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За приписами частин другої – п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до ст.203 ЦК України, є такі:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Аналогічна позиція викладена у роз'яснені Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999 року № 02-5/111.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою про визнання правочину недійсним, позивач посилається на те, що під час оформлення Договору на транспортування природного газу № 05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року, який був укладений між позивачем ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика” та відповідачами: ПАТ “Харківгаз” та ДК “Укртрансгаз” НАК Нафтогаз України”, його зміст суперечив актам цивільного законодавства, а саме: підпункту 2.2.6. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного і нафтового газу затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 вересня 2005 р. №89, та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №859, а також підпункту 2.2.6. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного і нафтового газу магістральними трубопроводами затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 вересня 2005 р. №86, і постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №856, тобто на думку позивача відповідачі не мали права укладати з ним договори про транспортування природного газу.

Суд зазначає, що посилання позивача на норми вищезазначених Ліцензійних умов затверджених Національною комісією регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №856 та №859 є безпідставними та такими, що зроблені при довільному тлумаченні змісту даних норм.

Так, п.2.1.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, затверджених Національною комісією регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 року №856, передбачає наявність у ліцензіата (в даному випадку ДК "Укртрансгаз") договорів із замовником (ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика”) та/або газопостачальними підприємствами про транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

П. 2.1.3. вищевказаних ліцензійних умов передбачає провадження господарської діяльності з транспортування природного газу лише магістральними трубопроводами, які перебувають у його власності чи користуванні, згідно з переліком магістральних газопроводів, затвердженим НКРЕ.

П. 3.9. Ліцензіат одержує плату за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від замовників цих послуг за встановленим НКРЕ тарифом.

Відповідно до п. 3.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу і нафтового газу, затверджених Національною комісією регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 р. №859, ліцензіат ПАТ “Харківгаз” здійснює розподіл природного газу на договірних засадах та за встановленим НКРЕ тарифом. Згідно ліцензійних умов однією з умов провадження господарської діяльності з транспортування природного газу розподільними трубопроводами є укладання договорів із замовниками.

Відповідно до положень постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 року “Про забезпечення споживачів природним газом” зі змінами, внесеними постановою КМУ № 31 від 16.01.2007 року, НАК “Нафтогаз України" та товариства (підприємства), що утворені за участю НАК “Нафтогаз України”, закуповують природний газ за зовнішньоекономічними контрактами та укладають з газотранспортними підприємствами НАК “Нафтогаз України” та/або із суб’єктами господарювання, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу, договори на транспортування природного газу до споживачів без посередників.

ТОВ “Веста” не є товариством (підприємством), що утворене за участю НАК “Нафтогаз України”, та не закуповує природний газ за зовнішньоекономічними контрактами.

Крім того, відповідно до роз'яснень викладених у листі НКРЕ України №2574/14/17-07 від 17.04.2007 року, у разі постачання природного газу споживачам суб'єктами господарювання, що отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом та не утворені за участю НАК "Нафтогаз України", споживачі самостійно укладають договори про транспортування природного газу розподільними трубопроводами із суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на розподіл природного та нафтового газу.

          На території Харківської області зазначену ліцензію має тільки ВАТ "Харківгаз".

До того ж, матеріали справи свідчать, що між 1-шим відповідачем, 2-гим відповідачем та третьою особою, на стороні позивача не укладалося договорів про надання послуг з транспортування природного газу для позивача.

Таким чином, зважаючи на вищезазначене, здійснивши аналіз нормативних актів що регулюють господарську діяльність по транспортуванню та розподілу природного і нафтового газу, суд дійшов до висновку, що відповідачі - ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” та ПАТ “Харківгаз” та правомірно здійснювали транспортування та розподіл природного газу магістральними та розподільними газопроводами, а також про безпідставність та необґрунтованість посилань позивача на обов'язок сплати коштів за послуги з транспортування природного газу третьою особою - ТОВ "Веста".

Суд зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, умовами укладеного договору на транспортування природного газу №05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року між позивачем (ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика”) та відповідачами: ПАТ “Харківгаз” (1 - відповідач) та ДК “Укртрансгаз” НАК Нафтогаз України” (2 - відповідач), а також нормами законодавства України не передбачено право позивача односторонньо змінювати умови договору, зокрема щодо перерахування замовником (ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика”) грошових коштів за транспортування природного газу іншим господарюючим суб'єктам.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на сьогоднішній день існує практика Вищого господарського суду України щодо розгляду справ з аналогічними правовідносинами.

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2010 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2010 року та постановою Вищого господарського суду від 02.02.2011 року у справі №58/93-10 за позовом ВАТ "Харківгаз" в особі Лозівської філії до Державного підприємства "Укрспецвагон", третя особа ЗАТ "Укргаз-Енерго", ДП "Ітера Трейд", третя особа ТОВ "Укрзакордонвидобування" про стягнення 54956,91 грн. позовні вимоги ВАТ "Харківгаз" задоволено в повному обсязі.

Згідно з вимогами ст.ст.4-3, 32, 33, 34 ГПК України, кожна сторона на засадах змагальності повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу вимог та заперечень.

Всупереч вказаних приписів, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

З приводу заявлених клопотань відповідачів ПАТ “Харківгаз” та ДК “Укртрансгаз” НАК Нафтогаз України”, щодо застосування строку позовної давності до вимог позивача, суд зазначає наступне.

В заяві про застосування позовної давності 1-відпровідач вказує на те, що в грудні 2008 року ЗАТ ТМ “Зміївська овочева фабрика” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ВАТ “Харківгаз” та ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України" про визнання договору № 05Т-02П/9479 від 01.01.2007 року недійсним та стягнення коштів. Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.12.2008 року було прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 11/129-08. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.06.2009 року по справі № 11/129-08 вищевказаний позов залишено без розгляду.

Позивач, проти заявленого клопотання заперечує посилаючись на вимогу направлену ним на адресу 1-го відповідача за вих. №919 від 09.12.2008 року (арк.с. 122, т.1).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого цивільного права чи інтересу шляхом подачі позовної заяви до суду.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу, або іншого обов'язку.

Ч. 1 ст. 265 ЦК України передбачає, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Зважаючи на те, що договір № 05Т-02П/9479 від 01.01.2007 р. набрав чинності 01.01.2007 року і діє в частині транспортування газу до 31.12.2007 р., а в частині проведення розрахунків за послуги по транспортуванню – до повного здійснення розрахунків, строк позовної давності щодо визнання договору № 05Т-02П/9479 від 01.01.2007 р. недійсним, сплинув 01 січня 2011 року, а позивач повторно звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання договору № 05Т-02П/9479 від 01 січня 2007 року лише в березні 2011 року.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною є підставою для відмови у позові.

Враховуючи доводи наведені 1-шим відповідачем у заяві про застосування позовної давності, враховуючи що направлення претензії не свідчить про визнання відповідачем свого боргу, господарський суд вважає за необхідне задовольнити заяву про сплив позовної давності.

З огляду на наведене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином у зв’язку із відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд вважає, що судові витрати у даній справі слід покласти на Позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 15, 16, 203, 207, 215, 256, 257, 264, 265, 267, 525, 526, 629, ЦК України, ст. 20, ГК України, ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,  -   

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Суддя                                                          Жиляєв Є.М.

Повний текст рішення по справі 5023/3073/11 складено та підписано 08.07.2011 року.