УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа    22-ц/0690/1805/11  

Категорія 44

                                                     У Х В А Л А

                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 11 липня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого                         Микитюк О.Ю.          

                                            суддів                      Товянської О.В.,                                                                                                              Гансецької І.А.

       при секретарі                     Сапінській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні спільним проїздом, знесення гаража, сараю і воріт, відшкодування матеріальної і моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні спільним проїздом і земельною ділянкою, знесення прибудов, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 02 червня 2011 року,

встановила:

В січні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні спільним проїздом за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення обома відповідачами гаража і сараю, а ОСОБА_2 – воріт. Також просив стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 412 грн. і на відшкодування моральної шкоди 500 грн., а з відповідачів в солідарному порядку 1200 грн. на відшкодування моральної шкоди. Крім того просив стягнути з відповідачів судові витрати та витрати на правову допомогу. В обґрунтування позову зазначив, що він із відповідачами є співвласниками вказаного домоволодіння та користувачами земельної ділянки. ОСОБА_5, яка подарувала належну їй частку відповідачам, у 2004 році самовільно побудувала на спільній земельній ділянці сарай і гараж, чим створила перешкоди в користуванні городом та у під’їзді до господарських будівель. ОСОБА_2 02 грудня 2004 рок забрав 6 погонних метрів належних позивачу металевих труб вартістю 312 грн., а 06 грудня 2004 року загородив воротами проїзд і образив його дружину, внаслідок чого вона витратила на лікування 100 грн. Під час розгляду справи ОСОБА_1 подав заяву про залишення без розгляду вимоги про відшкодування з ОСОБА_3 моральної шкоди (а.с.135).

В липні 2005 року ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 подали зустрічну позовну заяву, в якій просили зобов’язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні спільним проїздом і земельною ділянкою шляхом знесення ванної, сіней, прибирання будівельних матеріалів, перенесення собачої будки та плити. Також просили стягнути з відповідача на їхню користь  по 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 02 червня 2011 року первісний позов в частині вимог про відшкодування з ОСОБА_3 моральної шкоди залишено без розгляду. Первісний позов задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_2 на протязі одного місяця з дня набрання рішенням законної сили знести металеві ворота з середини спільного двору АДРЕСА_1. У задоволенні решти первісних позовних вимог та у задоволенні зустрічного позову відмовлено за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 грн.50 коп. судового збору та 100 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні його вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в 2004 році отримали в дар від ОСОБА_5 41/100 ідеальну частку домоволодіння(а.с.11,18).

Згідно технічної документації домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1838 кв.м. Рішенням Богунського райнарсуду від 22 квітня 1991 року ухвалено рішення про встановлення порядку користування даною земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_5 та ОСОБА_1 виділені в користування земельні ділянки по 530 кв.м, а ОСОБА_7 -778 кв.м., визначені межі двору спільного користування. 10 липня 2000 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної водності на земельну ділянку площею 0,053 га. На час вирішення спору земельна ділянка при домоволодінні перебуває у користуванні співвласників.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування своїм майном.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень (ч.3 ст.10 ЦПК України).

          Суд першої інстанції із дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства розглянув справу в межах заявлених ОСОБА_1 вимог та на підставі наданих ним доказів і зробив правильний висновок, що встановлені ОСОБА_2 посередині спільного двору металеві ворота перешкоджають землекористуванню ОСОБА_1 і підлягають знесенню.

          Суд обґрунтовано відмовив у безпідставних вимогах про усунення перешкод в землекористуванні шляхом знесення сараю та гаражу і у відшкодуванні пов’язаної з цим моральної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, поділ домоволодіння в натурі між співвласниками не проводився. Всі господарські споруди (зокрема, 8 сараїв та гараж) належать до всього домоволодіння, право власності за окремими співвласниками на них не зареєстроване. Самовільні споруди АДРЕСА_1 не значаться.

          Позивач не надав доказів на підтвердження того, що внаслідок встановлення ОСОБА_2 металевих воріт йому заподіяна моральна шкода. Правові підстави для відшкодування на користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди, заподіяної його дружині, за відсутності позову останньої,  відсутні.

          Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України у випадку часткового задоволення позову судові витрати, до яких входять і витрати на правову допомогу – п.2 ч.2 ст.79 ЦПК України), присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Згідно наданих ОСОБА_1 квитанці1 (а.с.16, 214 – 217) його витрати на правову допомогу становлять 355 грн. Оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд першої інстанції із дотриманням вимог ч.1 ст.88 ЦПК України частково стягнув з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 100 грн.

          В частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3. про відшкодування моральної шкоди та в частині відмови в зустрічному позові рішення не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду (ч.1 ст.303 ЦПК України ).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення і задоволення первісного позову відсутні.

          Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 02 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Головуюча:     

  Судді: