ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

29.06.2011                                                             Справа  № 5008/646/2011

За позовом Заступника військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в  особі: Міністерства оборони України, м. Київ;

             Квартирно-експлутаційного відділу, м. Мукачево;

             Державного підприємства Міністерства оборони України "Мукачівська

             госпрозрахункова дільниця", м. Мукачево  

 до відповідача 1: Ужгородської міської ради, м. Ужгород

 до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турист-ЛТД",

  м. Ужгород  

 про: визнання нечинним п.1.14 рішення Ужгородської міської ради від 14.05.2010 року №1427 "Про регулювання земельних відносин"  

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.   

Представники:

від позивачів 1, 2 – ОСОБА_1. -  юрисконсульт квартирно –експлуатаційного відділу, довіреність від 06.04.2011.

від позивача 3 - не з"явився.

від відповідача 1 –не з"явився.

від відповідача 2 –ОСОБА_2 –представник, довіреність від 06.06.2011.

з участю помічників військового прокурора Хитрика Б.В. та Лялика О.І.

СУТЬ СПОРУ: Заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону  звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево, м.Мукачево, Державного підприємства Міністерства оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця”, м.Мукачево  до  Ужгородської міської ради, м.Ужгород та товариства з обмеженою діяльністю „Турист-ЛТД”, м.Ужгород про визнання нечинним  рішення Ужгородської міської ради від 14.05.2010 №1427 „Про регулювання земельних відносин” , яким  відповідачу 2  надано  в оренду строком на два роки з наступним викупом земельну ділянку площею 0,13 га по вул.Добрянського,20 у м. Ужгороді.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що  всупереч п.п. 44, 45, 50 „ Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями”, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, якими передбачено, що згода на припинення права користування землями (земельними ділянками), які не використовуються Збройними Силами України, вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністром  оборони України за поданням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень),  відповідач 1 прийняв оспорюваний пункт рішення без прийняття Міністром оборони України рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки площею 0,13 га.

          Відповідач 1 письмовий відзив на позов суду не надіслав, явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, у зв”язку з чим спір щодо нього вирішується за наявними у справі матеріалами  відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

          Відповідач 2 позов не визнав з мотивів, викладених у відзиві на позов, зокрема, зазначає, що даний спір не підвідомчий господарському суду на підставі рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 щодо офіційного тлумачення положень частини 1 статті 143 Конституції України , пунктів „а”, „б”, „в”, „г” статті 12 Земельного  кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв”язку з чим просить припинити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України. Відповідач 2 також вказує, що за ним оформлено право власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2009. Майно  розташоване на земельній ділянці площею 0,13 га, яка надана Продавцеві у постійне користування згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №002015, виданого 26 лютого 1999 року Ужгородською міською радою. До відповідача 2, як власника нерухомого майна, на підставі  ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, ч.1-2 ст.120 Земельного кодексу України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене.

          Відповідно до ч.3 ст.142 Земельного кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Отже, ДП „Мукачівська  госпрозрахункова дільниця” на законних підставах відмовилася від права користування земельною ділянкою. У даному випадку, всупереч твердженням прокурора, не мало місце вилучення земельної ділянки наданої у користування, а лише відбулася добровільна відмова землекористувача від земельної ділянки під будівлями, що були продані на аукціоні.

          Ужгородська міська рада своїм рішенням від 14.05.2010 №1427, після відмови користувача земельної ділянки, на законних підставах передала вказану ділянку у користування відповідача 2, що володіє нерухомістю на ділянці і, відповідно, має потребу у її обслуговуванні. На підставі даного рішення, 16 червня 2010 року між департаментом міського господарства та ТОВ „Турист-ЛТД” був укладений договір оренди землі.

          Відповідач 2 також зазначає, що безпідставним є посилання прокурора на порушення Ужгородською міською радою „Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями”, затвердженого наказом Міністра  оборони України 22.12.1997 №483,  оскільки вказаний наказ не пройшов реєстрації у Міністерстві юстиції, а тому відповідно до вимог Указу Президента України від 03.10.1992 №493 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” не набув чинності і не може бути застосований у спірних правовідносинах.

          Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу,

суд встановив:

          Відповідач 2, товариство з обмеженою відповідальністю „Турист-ЛТД”, за результатами проведеного аукціону,  відповідно до договору купівлі-продажу від 25 грудня 2009 року, купив у державного підприємства Міністерства оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” окреме індивідуально-визначене майно, а саме: адміністративний корпус, літ.”А” площею 179,5 кв.м. та столярний цех із складськими приміщеннями, літ. „Б” площею 261,8 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Ужгород, вул. Добрянського (Матросова), буд. 20.

          Проведенню аукціону передував наказ Міністра оборони України від 08.04.2009 №159 „Про надання згоди на відчуження майна державного підприємства Міністерства оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця”, яким  надано згоду державному підприємству Міністерства оборони України  „Мукачівська госпрозрахункова дільниця” здійснити відчуження зазначеного нерухомого майна.

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,13 га (кадастровий номер 2110100000:08:002:0024), наданій продавцеві у постійне користування згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №002015, виданого 26 лютого 1999 року Ужгородською міською радою відповідно до рішення Х сесії ІІІ скликання Ужгородської міської ради народних депутатів від 22 грудня 1998 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 233. Акт на право постійного користування земельною ділянкою Міністерству оборони України не видавався.  Державне  підприємство Міністерства оборони України „Мукачівська госпрозрахункова дільниця”, м. Мукачево є самостійною юридичною особою.

На підставі договору купівлі-продажу від 25.12.2009 за відповідачем 2 було оформлене право власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.01.2010 №25015883.

Державне підприємство Міністерства оборони України” Мукачівська госпрозрахункова дільниця, у зв”язку з продажем нерухомого майна, відмовилася від права користування земельною ділянкою  кадастровий номер 2110100000:08:002:0024, надіславши на ім”я голови  Ужгородського  міськвиконкому листа від 22 січня 2010 року  вих.№12. Після цього, Ужгородська міська рада  14 травня 2010 року  на У сесії У скликання  прийняла рішення №1427 „Про регулювання земельних відносин”, яким передала вказану земельну ділянку у користування ТОВ „Турист-ЛТД” –покупцю нерухомого майна , розміщеного на цій земельній ділянці (п.1.14 рішення). На підставі вказаного рішення між відповідачем 2 та департаментом міського господарства Ужгородської міської ради 16 червня 2010 року укладено договір оренди землі.

Прокурор вважає, що п.1.14 рішення Ужгородської міської ради від 14.05.2010 №1427 „Про регулювання земельних відносин” належить визнати нечинним, оскільки він не відповідає  вимогам ст.ст. 141, 149 Земельного кодексу України, „Положенню про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних  Сил України та основні правила користування наданими землями”, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, оскільки  Міністром оборони України рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки площею 0,13 га не приймалось.

Проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини суд приходить до висновку, що у позові належить відмовити з огляду на наступне.

Підстави припинення права користування земельними ділянками унормовані статтею 141 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми такими підставами є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;  вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення  діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;  використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати. Наведеною правовою нормою, в якості самостійної підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначено добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Відповідно  до ч.3 ст.142 Земельного кодексу, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.  

Нормами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України регулюється порядок переходу права на земельну ділянку при набутті права власності на нерухомість, що розташована на такій земельній ділянці.

Згідно з ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового використання в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 та 2 ст.120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об”єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Недотримання порядку вилучення земельної ділянки, на якій знаходиться нерухомість, обмежує права власника нерухомості щодо користування нерухомістю та як наслідок відповідною земельною ділянкою на якій вона знаходиться. Нерухомість, яка придбана у відповідності до закону має пріоритет відносно земельної ділянки на якій ця нерухомість знаходиться. Споруди, інші об'єкти реально включені до цивільних правовідносин як об'єкти цивільного права, об'єкти нерухомості нерозривно пов'язані із земельною ділянкою та не можуть бути переміщені без спричинення їм збитку для їх призначення та використання.

Відповідно до ст.19  Конституції України, ст. ст. 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року, № 280/97-ВР зі змінами та доповненнями, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов”язані  діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а  також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до вимог ст.ст. 20, 21, п.12  Перехідних положень Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, в тому числі земель оборони, в межах населених пунктів здійснюється відповідними сільськими, селищними, міськими радами.

Порушення порядку зміни цільового  призначення земель є підставою для визнання недійсними відповідних рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У процесі судового розгляду спору суд з”ясовував питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель державної чи комунальної власності для встановлення компетенції Ужгородської міської ради стосовно розпорядження спірною земельною ділянкою і прийшов до висновку, що Ужгородська міська рада,  приймаючи оспорюване рішення діяла в межах повноважень, наданих їй  діючими законодавчими актами, зокрема, пунктом 12 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України.

За нормами Земельного кодексу України повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування визначені за умови проведення розмежування земель державної та комунальної власності.

 Пунктом 12 розділу Х „Перехідних положень” Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи наведене та те, що розмежування земель державної та комунальної власності у місті Ужгороді не проведено, при розпорядженні земельними ділянками слід керуватися пунктом 12 розділу Х „ Перехідних положень” Земельного кодексу України.

Таким чином, Ужгородська міська рада приймаючи рішення У сесії У скликання Ужгородської міської ради №1427 від 14.05.2010 року „Про регулювання земельних відносин”, зокрема, п.1.14 , (з урахуванням виправлення технічної помилки при його оформленні, згідно рішення ради У сесії У скликання від 04.03.2010 №1466), діяла в межах повноважень та у спосіб, який не суперечить Конституції України та законам України.

Згідно з роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України за № 02-5/35 від 26 січня 2000 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Суд прийшов до висновку, що  діями  відповідача 1 права та законні інтереси позивачів не порушені.

Суд не приймає до уваги посилання прокурора на „Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями”, затвердженого наказом Міністра оборони України 22.12.1997 №483, оскільки він не  зареєстрований у Міністерстві юстиції України, у зв”язку з чим, відповідно до вимог Указу Президента України від 03.10.1992 №493 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, не набув чинності.

Згідно з ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до  ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею  33 ГПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.  Статтею  43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене,  суд дійшов висновку, що прокурором не доведено  тих обставин на які він покликається як на підставу своїх вимог і такі спростовуються наявними у справі доказами та поясненнями  сторін, тому в задоволенні позову про визнання нечинним п.1.14  рішення Ужгородської міської ради №1427 від 14.05.2010  належить відмовити.  

Суд не погоджується з твердженням   товариства з обмеженою відповідальністю „Турист-ЛТД”   щодо непідвідомчості даної справи господарським судам, оскільки  це публічно-правовий спір і на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів,  з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

Рада у справі, що розглядається, виступає як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою,  Рада відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Тобто, при здійсненні повноважень щодо розпорядження  спірною землею відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У даному випадку відсутня підпорядкованість одних учасників земелних правовідносин іншому , яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Згідно з пунктом „в” статті 5 Земельного кодексу  земельне законодавство базується на принципі невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права  відчуження та передання у користування спірної земельної ділянки. Рада, яка повноважна розпоряджатися спірною земельною ділянкою з огляду на приписи  пункту 12 розділу Х „Перехідних положень” Земельного кодексу України , владних управлінських функцій не здійснювала і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступала.

Такої позиції дотримується і Верховний суд України та Вищий господарський суд України.

Приймаючи данне рішення суд керувався загальними засадами цивільного законодавства, якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК  України.

Суддя                                                                                                        Л.Якимчук

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України та підписано 04.07.2011.