ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" вересня 2006 р. | Справа № 15/224-06-6368А |
11 год. 35 хв. м. Одеса
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
при секретарі Антощук С.І.
За участю представників сторін:
від позивача – Бростовська Н.О.;
від відповідача – Думіков В.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомленнь-рішеннь,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень Балтської міжрайонної державної податкової інспекції № 0001002300/0/452 від 21.04.2006 р. щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 2374,5 грн., № 0001002300/0/453 від 21.04.2006 р. щодо визначення податкових зобов’язань в сумі 109560,00 грн., посилаючись на невідповідність зазначених повідомленнь-рішеннь вимогам чинного законодавства України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 червня 2006 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/224-06-6368А.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11 липня 2006 р. закінчено підготовче провадження та справу № 15/224-06-6368А призначено до судового розгляду в засіданні суду на 31 липня 2006 р.
Представник відповідача позовні вимоги не визнає, оскільки вважає цілком правомірним прийняття податкових повідомлень-рішень, у зв’язку з чим просить суд відмовити у задоволенні, про що зазначено у запереченнях та доповненнях до заперечень на позов.
У зв’язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України, господарський суд Одеської області зазначає, що згідно з п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
З 10 березня 2006 р. по 13 квітня 2006 р. проводилась документальна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 квітня 2005 р. по 31 грудня 2005 р.
Перевіркою встановлені наступні порушення:
- п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/98-ВР із змінами та доповненнями, а саме: у перевіряємому періоді занижено чисту суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 1583 грн. за квітень 2005 р. за рахунок завищення податкового кредиту;
- п.п.7.4.2, п.п.7.4.3 п.7.4, ст.7, п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1, п.5.9 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 р. зі змінами та доповненнями, а саме: занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток на суму 91 300 грн.
За результатами проведеної перевірки складено акт № 36/2300/31165269/407 від 13 квітня 2006 р. „Про результати документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” за період з 01 квітня 2005 р. по 31 грудня 2005 р.”, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2374,5 грн., у тому числі за основним платежем 1583,00 грн., за штрафними санкціями у розмірі 791,50 грн., про що винесено податкове повідомлення-рішення № 0001002300/0/452 від 21.04.2006 р., та визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 109 560,00 грн., у тому числі за основним платежем 91300,00 грн., за штрафними санкціями у розмірі 18260,00 грн., про що винесено податкове повідомлення-рішення № 0001012300/0/453 від 21.04.2006 р.
Зазначені податкові повідомлення-рішення винесені, на думку суду, правомірно, у зв’язку з чим не підлягають скасуванню, виходячи з наступного.
В обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2374,50 грн. позивач посилається на те, що отримання покупцем податкової накладної, яка складена з дотриманням всіх вимог, дає право на податковий кредит з податку на додану вартість, незважаючи на те, що вона виписана неправомочною особою, оскільки Законом України „Про систему оподаткування” не передбачено обов’язок і не надано право вимагати від іншого платника податків яких-небудь відомостей, також Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено обов’язок або право контролювати показники податкової звітності іншого платника та не передбачена відповідальність платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства.
Проте, відповідно до положень Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. суд вважає зазначені ствердження позивача помилковими з наступних підстав.
Стаття 7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.
Так, відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 зазначеної статті, платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної в) повну або скорочену назву зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвіще, ім’я та побатькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; у) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
При цьому п.п. 7.2.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, в імперативній формі, встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Абзацом першим п.п. 7.4.5 п. 7.4 зазначеної встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до абз.1 п.2 наказу ДПА України від 30.05.1997р. „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення” податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковій номер платника податку на додану вартість. Крім того, абз. 1 пункту 6 цього Порядку передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною в пункті 2 данного порядку.
Однак, податкова накладна № 1 від 29.03.2005 р., згідно якої позивачем включено до податкового кредиту 1583,33 грн. з ПДВ, за квітень 2005 року була складена позивачем з СПД Бакаєвим А.Г., який був зареєстрований як платник податку на додану вартість 04.04.2005 р., що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №73603933.
Таким чином, вказана податкова накладна не може створювати юридичних наслідків в виді права на податковий кредит, оскільки виписана неправомочною особою в порушення вищезазначених вимог Закону.
Щодо посилань позивача на неправомірне визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток в розмірі 109560 грн., суд зазначає наступне.
Посилання позивача на те, що донарахування податкових зобов’язань податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється по процедурі, встановленій законом для донарахування податкових зобов’язань непрямими методами, якої на даний час не існує, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не враховуються норми діючого податкового законодавства стосовно застосування звичайної ціни.
Так, пунктом 3.1 ст. 3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. передбачено, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Правових підстав, проігнорувати вказаний п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 цього Закону,при визначенні доходу пов’язаних осіб, у відповідача не було
Крім того, відповідно до п.п б) п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (з наступними змінами та доповненнями), контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.
Відповідно до п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При перевірці платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обгрунтувати рівень договірних цін, або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Цим підпунктом визначено поняття „звичайної ціни”. Так, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих цін.
Балтською МДПІ 31.03.2006 р. надано письмовий запит до пов’язаної особи про обгрунтування договірної ціни на рівні звичайних цін, відповідь від підприємства не надходила. У зв’язку з чим, при визначенні перевіркою „звичайної ціни” проаналізовані ціни на реалізовану прдукцію в регіональному ринку за статистичними даними та цінами, наданими ВАТ „Любашівський елеватор” та ВАТ „Балтське ХПП”.
Щодо обов’язку доведення звичайної ціни у порядку, встановленому законом, то п.1.18 ст.1 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ ( з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що звичайна ціна –ціна, визначена звичайною за правилами , встановленими Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Абзацом 1 п.п. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.
Абзацом 2 зазначеного підпункту закону, встановлено, що податковий орган має право застосовувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.
Балтська МДПІ в даному разі не застосовувала визначення податкового зобов’язання за непрямими методами, а лише застосувала процедуру такого визначення, встановлену Законом України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ ( з наступними змінами та доповненнями).
Рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань приймає керівник податкового органу або особа, що виконує його обов’язки, на пдставі результатів проведеного аналізу податкових баз або іншої інформації, одержаної згідно із законодавством. У рішенні обов’язково зазначаються підстави його прийняття.
Рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов’язань керівництвом Балтської МДПІ не приймалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Балтської міжрайонної державної податкової інспекції № 0001002300/0/452 від 21.04.2006 р. щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 2374,50 грн. та № 0001012300/0/453 від 21.04.2006 р. щодо визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток в розмірі 109560,00 грн. до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” прийняті відповідно до вимог чинного законодавства.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Балта-Хліб” до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Постанову суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складено 04 жовтня 2006 р.
Суддя Петров В.С.