ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" вересня 2006 р. | Справа № 15/234-06-6534А |
16 год. 52 хв. м. Одеса
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді Петрова В.С.
При секретарі Ільєвій Л.М.
За участю представників сторін:
від позивача – Трясун О.С.;
від відповідача – не з'явився;
від третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна” до Виконавчого комітету Одеської міської ради про захист права власності та скасування рішення за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів № 3”, -
ВСТАНОВИВ:
Підприємство з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Одеської міської ради про захист права власності та скасування ч. 3 п. 2.2 рішення відповідача від 10.09.2003 р. № 502, посилаючись на наступне.
Пунктом п. 2.2 зазначеного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів № 3” передбачити проектною документацією винесення тимчасової автозаправної станції ПП „Контроллінг”, правонаступником якого є позивач. Так, позивач вважає, що в зазначеній частині прийняте рішення не відповідає вимогам чинного законодавства і завдає шкоди правам та інтересам позивача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2006 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/234-06-6534А.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.08.2006 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів № 3”.
У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просить суд скасувати ч. 3 п. 2.2 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.09.2003 р. № 502.
Відповідач та третя особа в засідання суду не з’явились, заперечення на позов не надали.
У зв’язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України, господарський суд Одеської області зазначає, що згідно з п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Вислухав пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.
10 вересня 2003 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 502 „Про надання дозволу ТОВ „Завод залізобетонних виробів-3” на будівництво групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об’єктами на території заводу залізобетонних виробів № 3 по вул. Середньофонтанській, 19.
Пунктом п. 2.2 зазначеного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів № 3” зобов’язано передбачити проектною документацією винесення тимчасової автозаправної станції ПП „Контроллінг”.
Як встановлено судом, Підприємство з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна” є правонаступником ПП „Контроллінг”, про що зазначено в п. 1.4. статуту Підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна”.
Автозаправна станція, винесення якої зобов’язано третю особу передбачити в проектній документації згідно оспорюваного рішення, є власністю позивача, що підтверджується свідоцтвом про право власності на АЗС від 01.03.2004 р., видане Підприємству з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна”.
Земельна ділянка, на якій розташована зазначена автозаправна станція, передана позивачу в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 28.07.2003 р., укладеного між позивачем та Одеською міською радою, який на теперішній час є дійсним.
Так, автозаправна станція є нерухомим майном згідно ст. 181 Цивільного кодексу України, тобто не може бути переміщена без зміни її призначення, тому, на думку суду, зазначення в оспорюваному рішенні її як тимчасової є некоректним.
Крім того, відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном.
Ст. 319 Цивільного кодексу України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Так, позивачем було прийнято рішення про здійснення реконструкції АЗС, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 23, у зв'язку з чим позивач звернувся до Державної санітарно-епідеміологічної служби Одеської області та Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради щодо узгодження робочого проекту реконструкції АЗС № 16-42. Проте, згідно листа Державної санітарно-епідеміологічної служби Одеської області вих. № 3-1/3921 від 07.10.2005 р. та листа Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Одеської міської ради вих. № 5258 від 27.12.2005 р. позивачу було відмовлено погодження проекту реконструкції у зв'язку з тим, що ведеться будівництво житлових будинків на території заводу залізобетонних виробів № 3 по вул. Середньофонтанській, 19 згідно погодженої проектної документації, відповідно до якої тимчасова АЗС № 16-42 підлягає знесенню.
Таким чином, оскільки третьою особою здійснюється будівництво групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об’єктами по вул. Середньофонтанській, 19 на підставі погодженої проектної документації, позивач не має можливості здійснити реконструкцію належної йому автозаправної станції, тим самим позбавлений права розпоряджатися зазначеним майном.
Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 56 Закону України „Про власність” жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником його правомочності щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження.
Ст. 48 Закону України „Про власність” передбачає, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків; захист права власності здійснюється судом або третейським судом.
Відповідно до ст. 57 Закону України „Про власність” якщо в результаті видання акту органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, примусове виконання обов’язку в натурі та визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що зобов’язання третю особу згідно ч. 3 п.2.2 оскаржуваного рішення передбачити в проектній документації щодо будівництва групи житлових будинків з адміністративними і торгово-побутовими об’єктами на території заводу залізобетонних виробів № 3 по вул. Середньофонтанській, 19 винесення автозаправної станції без погодження з її власником є порушенням права власності позивача, суд вважає, що ч. 3 п. 2.2 рішення відповідача від 10.09.2003 р. № 502 підлягає скасуванню.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись п. 6 Перехідних положень, ст. ст. 9, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов Підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна” до Виконавчого комітету Одеської міської ради про захист права власності та скасування рішення за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів № 3” задовольнити.
2. СКАСУВАТИ ч. 3 п. 2.2 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 502 від 10.09.2003 р.
3. СТЯГНУТИ з Державного бюджету України на користь Підприємства з іноземними інвестиціями „Лукойл-Україна” (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 14А; код ЄДРПОУ 30603572; п/р 26009200340019 в АКБ „Сітібанк (Україна)” МФО 300584) 03/три/ грн. 40 коп. судового збору.
Постанову суду може бути оскаржено в порядку ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складено 28.09.2006 р.
Суддя Петров В.С.