РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" вересня 2006 р. | Справа № 9/168-2654 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Кропивної Л.В.
Розглянув справу
за позовом Закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат" вул. Поліська, 14, м.Тернопіль,46000
до відповідача-1 : Управління обліку та контролю за використанням комунального майна Департаменту економіки вул. Шевченка, 21, м.Тернопіль,46000
до відповідача -2 : Виконавчого комітету Тернопільської міської ради вул. Листопадова, 5, м.Тернопіль,46000
За участю представників сторін:
позивача: Мужевич Я.М.,представник за довіреністю, яка приєднана до матеріалів справи
відповідача-1 та 2 : Руда Л.С., юрисконсульт управління, Гірняк В.М., юрисконсульт виконкому, довіреності у матеріалах справи .
Сторонам роз’яснені права та обов’язки сторін відповідно до ст. 22 ГПК України.
Суть справи : Позивач –ЗАТ „Агрокомбінат”, (надалі –Товариство, Позивач) звернувся 12.07.2006 р. з позовом до Відповідача -1 –Управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради (надалі –Управління) та Відповідача-2 –Виконавчого комітету Тернопільської області (надалі-Виконком) , у якому містяться вимог визнати недійсним односторонній правочин, направлений на припинення зобов’язань за договором оренди № 3173 від 17.01.2001 р. як такого , що вчинений внаслідок обману, а також визнати ЗАТ „Агрокомбінат” орендарем за вказаним договором оренди.
Зазначає, що як орендар за договором оренди, належним чином виконував його умови, сплачував орендні платежі та дбаючи за збереженням орендованого майна та не допускаючи його погіршення.
Проте, по закінченню строку дії договору , Управління залишило без задоволення пропозицію Товариства продовжити із ним договір оренди на умовах, що визначалися договором , та припинило, шляхом вчинення одностороннього правочину, дію договору, мотивуючи це тим, що не має наміру продовжувати договір оренди з Товариством ,оскільки об’єкт оренди буде використовуватися для власних потреб орендодавця.
Спираючись на рішення господарського суду Тернопільської області по справі № 9/71-1010 , Позивач вказує, що намір використовувати річ для власних потреб було обставиною, яка наводилася Відповідачами в обґрунтування їх доводів у справі за позовом до них Товариства про визнання за Товариством переважного права на продовження договору оренди та спонукання до укладення договору оренди на той же строк і на тих же умовах.
Як вважає Позивач, насправді Відповідачі не мали наміру використовувати не житлове приміщення для власних потреб, а бажали позбавити орендаря права на користування приміщення , і у такий спосіб усунути орендаря від можливості скористатися переважним правом, у разі прийняття рішення про приватизацію, на укладення договору купівлі-продажу цього приміщення, адже у час , коли судом розглядався спір щодо спонукання до укладення договору оренди щодо не житлового приміщення на тих самих умовах( справа № 9/71-1010) , Управління здійснювалося підготовку об’єкту до продажу іншій юридичній особі, про що побічно свідчить лист ТзОВ ВКФ „Рокі-1”, до Управління від 02.12.2005 р.
Товариство вказує, що Відповідачі , один з яких –Виконком - орендодавець , інший –Управління - уповноважений орендодавцем на укладення договору оренди , заперечуючи продовження договору оренди з Товариством , зазначали, що нежитлове приміщення буде використовуватися ними для власних потреб, без наміру передачі його іншим особам. У такий спосіб, вважає Товариство, Відповідачі замовчували дійсну свою волю при вчиненні правочину відмови від продовженні договору оренди з Товариством.
Управління вважає вимоги такими, що не підлягають до задоволення, стверджуючи, що дійсно мало намір використовувати приміщення для власних потреб, оскільки продаж майна є способом його використання для власних потреб.
Зазначає, що внаслідок припинення договору оренди Товариство втратило статус орендаря нежитлового приміщення і не може претендувати на укладення щодо нього договору купівлі-продажу .
З доводами Управління погоджується також представник Виконкому, який додатково зазначає , що відмова орендодавця від продовження дії двору оренди з Товариством викликана порушенням останнім , як орендарем, істотних умов договору оренди, а саме –проведення ним ремонтних робіт без дозволу орендодавця. Спирається на те, що рішенням господарського суду у справі 9/71-1010 господарський суд Тернопільської області не визнав за Товариством переваженого права на укладення договору оренди, оскільки не подав доказів того, що орендодавець укладав чи має намір укласти договір оренди на умовах, аналогічних тим, які були у договорі з Товариством , з іншими орендарем. Відсутність таких доказів є свідченням того, що річ буде використовуватися для власних потреб орендодавця.
Розгляд справи за погодженим клопотанням сторін, неодноразово відкладався . Однак, у судових засіданнях сторони висловлювалися на підтримку своїх доводів, викладених ними у письмових заявах.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши представників сторін, суд встановив таке.
Статтею 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що термін дії договору визначається у договорі за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
З наведеного випливає, що закінчення терміну дії договору та заява однієї із сторін про припинення дії договір, або зміну його умов , є юридичним фактом , складним за своєю конструкцією, який одночасно припиняючи зобов’язання між орендодавцем та орендарем щодо строкового відплатного користування майном, у той же час є підставою для виникнення обов’язку орендаря повернути об’єкт оренди орендодавцю і права орендодавця вимагати від орендаря належного виконання цього обов’язку.
Оскільки закон допускає, що таке припинення дії договору може відбуватися за ініціативою однієї із сторін двостороннього правочину, тому , з огляду на положення частин 1, 3 та 5 ст.202 ЦК України, така дія сторони , як спрямована на припинення цивільних права та обов’язків , є одностороннім правочином, до якого застосовуються загальні положення про зобов’язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину, у тому числі положення щодо загальних вимог , додержання яких необхідно для чинності правочину .
В силу ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним , якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
З наведеного випливає, що не виключається можливість оспорювання заінтересованою особою дійсності одностороннього правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Господарським судом у справі № 9/71-1010 , у якій брали участь ці ж сторони, що і у даній справі, встановлено , що Товариство не допускало неналежного виконання умов договору оренди та порушення його істотних умов. Отже, ці факти не потребують доказуванню у даній справі.
В основу рішення господарського суду у справі № 9/71-1010 у частині вимог Товариства про спонукання Відповідачів до укладення договору оренди на тих же умовах, що і договір № 3173, були покладені твердження Виконкому та Управління про те, що припинення договору оренди з Товариством було викликано волею орендодавця самостійно використовувати не житлове приміщення( яке було об’єктом оренди) для власних цілей.
Проте, як свідчать подані Позивачем матеріали, а саме: рішення органу місцевого самоврядування від 27.12.2005 р. № 4/17/76 „Про приватизацію об’єкту комунальної власності” та зміст листа ТзОВ ВКФ „Рокі-1” від 02.12.2005 р., відмовляючись (припиняючи ) від договору оренди з Товариством , Відповідачі приховували дійсну свою волю , направлену не на використання речі для власних потреб , а для розпорядження нею шляхом продажу іншій особі.
Суд відхиляє доводи Відповідачів, як неспроможні, стосовно того, що дії , спрямовані на відчуження речі, є способом використання цієї речі для власних потреб, адже використання речі здійснюється у процесі володіння та користування нею . Більше того, користування річчю розглядається як можливість обертання на свою користь корисних якостей речі відповідно до її призначення .
Натомість, передача речі в оренду , або у продаж, свідчить про реалізацію правомочностей по розпорядженню річчю.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що правовою підставою ( метою ) вчинення уповноваженого орендодавцем органу одностороннього правочину , а також воля на вчинення цього правочину, не були пов’язані з дійсним наміром використовувати річ для власних потреб орендодавця.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу . Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
При таких обставинах справи, обґрунтованими та не запереченими Відповідачами є доводи Товариства про недійсність односторонього правочину ,як такого що укладений внаслідок обману, визначення якого вміщено у абз. 2 ч. 1 ст 230 ЦК України, і вчиненого Управлінням, як органом, що діяв від імені орендодавця - Виконкому ,на припинення дії договору оренди № 3173 від 17.01.2001 р. нежитлового приміщення комунальної власності , площею 58,9 по вул. Чорновола, 14 у м. Тернополі, що укладений між орендодавцем - виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та органом, уповноваженим на укладення договору - Управління комунального майна міста - правопопередника Управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради.
Розглядаючи іншу вимогу позову –про визнання Товариства орендарем за договором оренди не житлового приміщення № 3173 від 17.01.2001 р. та відмовляючи у замовленні вимог у цій частині позову, суд виходить з такого.
Визнання права, як спосіб захисту абсолютних прав, не може застосовуватися при захисті відносних прав - тих, які випливають із зобов’язальних відносин. Таким чином, вимоги позову у цій частині не відповідають характеру правовідносин між сторонами та способам захисту прав, передбаченому для таких правовідносин.
З огляду на наведене, позов підлягає до задоволення частково, а судові витрати ,в силу положень ст. 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам та кількості відповідачів.
У судовому засіданні 13.09.2006 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частинну рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 16, 202, 230, ЦК України, ст.ст. 4, 22, 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, Господарський суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним односторонній правочин ,як такий, що укладений внаслідок обману, і вчинений Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради , як органом, що діяв від імені орендодавця –Виконавчого комітету Тернопільської міської ради - на припинення дії договору оренди № 3173 від 17.01.2001 р. нежитлового приміщення комунальної власності , площею 58,9 по вул. Чорновола, 14 у м. Тернополі, що укладений між орендодавцем - виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та органом, уповноваженим на укладення договору - Управління комунального майна міста - правопопередника Управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради, та ЗАТ „Агрокомбінат” .
3. У задоволенні вимог про визнання ЗАТ „Агрокомбінат” орендарем за договором оренди не житлового приміщення № 3173 від 17.01.2001 р. –відмовити.
4. Стягнути 50,75 грн. судових витрат з Виконавчого комітету Тернопільської міської ради , м. Тернопіль, вул..Листопадова,5, р/р 35412009001685 в УДК в Тернопільській області , МФО 838012, код 04058344, в користь ЗАТ „Агрокомбінат”, м. Тернопіль, вул.. Поліська,14, р/р 2600301663559 в Укрексімбанку м.Тернополя , МФО 338879, код 31138298.
5. Стягнути 50,75 грн. судових витрат з Управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради, м. Тернопіль, бул.Т, Шевченка, 21, р/р 25428301682261 в ЦВ Промінвестбанку, МФО 338426, код 25781553, в користь ЗАТ „Агрокомбінат”, м. Тернопіль, вул.. Поліська,14, р/р 2600301663559 в Укрексімбанку м.Тернополя , МФО 338879, код 31138298
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) “19” вересня 2006 р. рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя Л.В. Кропивна