Справа № 2-174/11

Р І Ш Е Н Н Я  

і м е н е м    У к р а ї н и

01 червня 2011 року         

Кролевецький районний суд Сумської області

в особі судді                                                    -   Макаровець А.М.

за участі секретаря                                       -   Сергієнко Ж.М.

позивача                                                         -   ОСОБА_1

представників позивача                              -   ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,

відповідачки                                                  -   ФОП ОСОБА_4

представника відповідачки                        -   ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, укладення трудового договору та його реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом і уточнивши свої позовні вимоги (а.с. 80-81, 108) просить:

1. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на його користь:

- 5239 грн. 00 коп. заборгованості по заробітній платі;

- 11102 грн. 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- 2000 гривень моральної шкоди.

2. Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 укласти з ним відповідний трудовий договір про його роботу у неї майстром з 13 лютого 2009 року до 12 травня 2010 року включно та зареєструвати договір у державній службі зайнятості за місцем її проживання.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що з 13 лютого 2009 року по 12 травня 2010 року включно він працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, яка найняла його та допустила до роботи за усною домовленістю.

ОСОБА_4 здійснювала підприємницьку діяльність в урочищі Оверкове Кролевецького району у сфері лісопильного та стругального виробництва, лісозаготівлі. Він за домовленістю з нею виконував обов'язки майстра, зокрема, вів облік роботи, виконаної іншими працівниками, та виплачував їм заробітну плату з коштів, які надавала йому ОСОБА_4  Він погодився працювати на таких умовах, оскільки не мав іншої роботи, а повинен був утримувати свою сім'ю, в т.ч. і двох неповнолітніх дітей.

Таким чином, з метою несплати обов’язкових страхових платежів та податків з найманих працівників ОСОБА_4 умисно не укладала з працівниками письмові трудові договори, не витребувала у них трудові книжки, офіційно не нараховувала та не виплачувала заробітну плату за час їх роботи згідно з розрахунковими відомостями, не вела офіційний облік відпрацьованого ними робочого часу.

Щодо оплати його праці між ним та роботодавцем була усна домовленість про те, що він отримуватиме відповідний відсоток з реалізованої продукції. На сьогодні він не зможе довести існування такої домовленості, а тому наполягає на тому, що у будь-якому випадку ОСОБА_4 не могла виплачувати йому зарплату нижче мінімальної, встановленої законом для оплати за просту некваліфіковану роботу, оскільки він працював майстром повний робочий день (не менше 8 годин) 5 днів на тиждень.

З лютого 2009 року по жовтень 2009 року включно ОСОБА_4 розрахувалась з ним по зарплаті, а з листопада 2009 року він не отримував оплати за виконану ним роботу, а тому після неодноразових нагадувань їй про необхідність платити зарплату 12 травня 2010 року він звільнився з роботи та просив роботодавця з ним розрахуватись, на що ОСОБА_4 відповідала відмовою та пропонувала йому довести, що він у неї працював.

Указані обставини вбачаються з матеріалів кримінальної справи порушеної щодо ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.172 КК України, а за вироком Кролевецького районного суду від 10 січня 2011 року ОСОБА_4 була визнана винною у вчиненні вказаного злочину та засуджена до штрафу в розмірі 850 гривень.

Після вироку суду він та його дружина знову пропонували ОСОБА_4 виплатити йрму заборговану зарплату, але жодної гривні вона йому не сплатила. У зв’язку з цим він вимушений звертатись до суду.

За його розрахунком, виходячи з розміру мінімальної зарплати відповідачка заборгувала йому за час роботи з 1 листопада 2009 року до 12 травня 2010 року включно заробітну плату в сумі 5239 грн. 00 коп.

Саме виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, були нараховані до сплати ОСОБА_4 відповідні внески до Пенсійного Фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття та податок з доходів з фізичних осіб, про що зазначено у вказаному вироці суду, який набрав законної сили, а тому не підлягає доказуванню необхідність виплати йому заборгованості, виходячи з розміру мінімальної зарплати.

Відповідно до ст.47 КЗпП України ОСОБА_4 повинна була у день звільнення видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Днем звільнення є останній день роботи працівника. Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача, або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством.

З урахуванням розміру його середньоденної та середньомісячної зарплати, обрахованої відповідачкою на час розгляду справи, згідно наданого ним розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня 2010 року по 01 червня 2011 року включно становить 11102 грн. 40 коп (розрахунок додається).

Крім того, невиплата йому відповідачкою заробітної плати завдала йому значної моральної шкоди, оскільки порушення його законних прав на оплату праці, передбачених Конституцією України, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя його родини. Так, зокрема, невиплата йому зарплати протягом тривалого часу поставила його та його родину у скрутне матеріальне становище, позбавило можливості виплачувати заборгованість за кредитним договором від 15.02.2007 року, що стало підставою для видачі судом 17.06.2009 року судового наказу про стягнення з нього боргу за кредитним договором на користь ВАТ «ОСОБА_6 ОСОБА_7». Крім того, що виконавча служба займалась стягненням з нього боргу, перевіркою мого майна, йому доводилось відвідувати прокуратуру та суд, де давати необхідні показання під час розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_4 ОСОБА_3 факт того, що він був вимушений просити відповідачку заплатити йому зароблену ним зарплату хоча б у мінімальному розмірі, є принизливим та завдає моральних страждань, які не припинилися і на сьогодні, оскільки ОСОБА_4 до цього часу з мною не розрахувалась, незважаючи на встановлення вироком суду її вини у вчиненні злочину у сфері порушення трудових прав громадян. Однак, до сьогодні ОСОБА_4 не виплатила йому заборгованість по зарплаті, не внесла в його трудову книжку запису про його роботу майстром, а отже не припинила порушення його трудових прав, фактично продовжуючи вчиняти той самий злочин.

Враховуючи триваюче порушення його права на оплату праці з вини відповідача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, оцінює заподіяну йому ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 2 тисячі гривень.

ОСОБА_4, як приватний підприємець, що використовує найману працю, є відповідальною за ведення бухгалтерського обліку в питаннях виплати зарплати найманим працівникам та проведення необхідних відрахувань до відповідних Фондів.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст.24-1, 47, 48, 117, 232, 233, 2371 КЗпП України, ст.ст.9, 21-22, 24, 27, 29, 30, 32 Закону України «Про оплату праці» позивач просить задовольнити його позовні вимоги.

Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 пояснили, що дійсно ОСОБА_1 у своїй заяві до прокуратури Кролевецького району від 05.10.2010 року зазначав, що з березня 2010 року йому стали затримувати виплату заробітної плати а потім взагалі перестали її виплачувати. Так, дійсно він не заперечує того, що у квітні та березні 2010 року він отримав від ОСОБА_4 по 450 грн., однак зазначені кошти він фактично отримав, як заборгованість по заробітній платі за період його роботи до листопада 2009 року, у зв”язку з чим він і не заявляє вимог про стягнення заробітної плати за період з 13 лютого 2009 року по жовтень 2009 року включно.

Відповідачка - ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала в повному обсязі та пояснила, що вона завжди з усіма розраховувалась і перед ОСОБА_1 у неї також немає ніякої заборгованості. При цьому, з урахуванням наявності вироку Кролевецького районного суду Сумської області від 10 січня 2011 року по обвинуваченню неї за ч.1 ст. 172 КК України, вона не заперечувала той факт, що в період з 13 лютого 2009 року по 12 травня 2010 року включно ОСОБА_1 працював на посаді майстра у неї як фізичної особи-підприємця. Також вона не заперечує того, що за вказаний період роботи він фактично мав право на отримання заробітної плати хоча б у мінімальному розмірі. Заробітна плата фактично йому виплачувалась за місяць у розмірі 2000 грн. і більше в залежності від виробітку. Кошти на виплату заробітної плати вона віддавала безпосередньо ОСОБА_1, однак облік виплати заробітної плати взагалі нею не вівся, тому документально вона не може підтвердити факт виплати йому заробітної плати навіть і у мінімальному розмірі. На той час ОСОБА_1 умови праці влаштовували.

Представник відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України – ОСОБА_9, зазначив що за наявності вироку суду відносно ОСОБА_4 за ч.1 ст. 172 КК України він повністю підтримує позовні вимоги.

Представник Фонду соціального страхування на випадок безробіття – ОСОБА_10 під час розгляду справи зазначила, що при вирішення даного позову їх фонд  покладається на розсуд суду.

Управління ПФУ у Кролевецькому районі – будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи в судове засідання свого представника не напрпавило, розгляд справи просять здійснювати без участі їх представника.

Представник Конотопської міжрайонного ВД Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_7 під час розгляду справи зазначила, що при вирішення даного позову їх фонд  покладається на розсуд суду.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги  підлягають частковому задоволенню.

По справі встановлено, що з 13 лютого 2009 року по 12 травня 2010 року включно ОСОБА_1 працював у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на пилорамі  в ур. Оверкове, де виконувались роботи по розпилюванню лісоматеріалу та виготовленню з нього піддонів. Зазначені обставини вбачаються з вироку Кролевецького районного суду Сумської області від 10 січня 2011 року відносно ОСОБА_4 по обвинуваченню неї за ч.1 ст. 172  КК України  (а.с. 8,9) та не заперечуються самою відповідачкою.

З пояснень обох сторін вбачається, що ОСОБА_4 допустила до роботи ОСОБА_1 за усною домовленістю. За цією домовленістю ОСОБА_1 виконував обов'язки майстра, зокрема, вів облік роботи, виконаної іншими працівниками, та виплачував їм заробітну плату з коштів, які надавала йому ОСОБА_4

Відповідно до ч.4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається  укладеним і тоді, коли наказ  чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно ст. 24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою або за нотаріальним дорученням  уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення правцівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості  за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Таким чином враховуючи те, що ОСОБА_1 фактично з 13 лютого 2009 року був допущений до роботи, то відповідно до положень  ч.4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається  з ним укладеним. У зв”язку з чим, з метою захисту його трудових прав, є обгрунтовані підстави щодо задоволення його позовних вимог в частині зобов’язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 укласти з ним відповідний (типовий) трудовий договір (а.с. 111-112) про його роботу у неї майстром з 13 лютого 2009 року до 12 травня 2010 року включно та зареєструвати договір у державній службі зайнятості за місцем проживання відповідачки.

При цьому, судом враховується, що у зазначений період роботи ОСОБА_1 - ОСОБА_4 мала статус фізичної особи підприємця, що також вбачається з вищезазначеного вироку суду від 10 січня 2011 року, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обгрунтованими, хоча на теперішній час як вбачається зі слів самої ОСОБА_4 вона призупинила свою підприємницьку діяльність.

Крім цього, при винесенні рішення суд не може прийняти до уваги як обгрунтовані посилання відповідачки та її представника на те, що на час роботи ОСОБА_1 повністю влаштовували умови роботи без офіційного оформлення трудового договору, оскільки як вбачається з матеріалів кримінальної справи та пояснень в якості підозрюваної ОСОБА_4 (а.с. 198 кримінальної справи №1-10/11) вона розуміла, що хоча самі працівники не наполягали на укладенні з ними трудових договорів, вона згідно діючого законодавства про працю, з метою не порушення їх законних прав, була зобов”язана укласти з ними трудові договори. Однак цього не зробила своєчасно з метою економії своїх коштів, які б вона повинна була сплачувати, перераховуючи за них податки та страхові внески до Пенсійного та інших соціальних фондів.

Як вбачається з вироку Кролевецького районного суду Сумської області від 10 січня 2011 року по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч.1 ст. 172 КК України (а.с. 8-9) та не заперечується самою відповідачкою, що в період з 13 лютого 2009 року по 12 травня 2010 року включно ОСОБА_1 працював на посаді майстра у неї як фізичної особи-підприємця і за вказаний період роботи він фактично мав право на отримання заробітної плати хоча б у мінімальному розмірі.

Саме виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати, були нараховані до сплати ОСОБА_4 відповідні внески до Пенсійного Фонду України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття та податок з доходів з фізичних осіб, про що зазначено у вказаному вироці суду, який набрав законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст. 61 ЦПК України, не підлягає доказуванню необхідність виплати позивачу заборгованості, виходячи з розміру мінімальної зарплати.

Відповідно до ст. 110 КЗпП України  встановлено, що при  кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України “Про оплату праці” міститься аналогічна норма, доповнена зобов’язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ч.3 ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” відповідальність за організацію бухгалтерського обліку  та забезпечення   фіксування  фактів  здійснення  всіх  господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років,  несе  власник  (власники)  або  уповноважений  орган (посадова   особа),   який   здійснює   керівництво  підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Як вбачається з позову,  між сторонами була усна домовленість про те, що ОСОБА_1 отримуватиме відповідний відсоток з реалізованої продукції. Ні власником ні керівником зазначеного підприємства ОСОБА_1 не був. На сьогодні позивач не зможе довести існування такої домовленості та підтвердити обсяг виконаних робіт, а тому наполягає на тому, що у будь-якому випадку ОСОБА_4 не могла виплачувати йому зарплату нижче мінімальної, встановленої законом для оплати за просту некваліфіковану роботу, оскільки він працював майстром повний робочий день (не менше 8 годин) 5 днів на тиждень. Зазначені обставини не заперечуються відповідачкою.

Поряд з цим відповідачка ОСОБА_4 стверджуючи про те, що у неї не має заборгованості по оплаті праці перед ОСОБА_1 - під час розгляду справи не надала жодного обгрунтованого доказу (розрахунково-платіжної відомості) про те, що за період з листопада 2009 року по 12 травня 2010 року вона провела повний розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_1 виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка діяла на той період. При цьому, відповідачка належним чином не спростувала твердження позивача про те, що по 450 грн. які він отримав у квітні та березні 2010 року від неї, були заборгованістю по заробітній платі за період його роботи до листопада 2009 року, оскільки платіжні відомості по заробітній платі взагалі відсутні.

Тому, з урахуванням зазначеного, є обгрунтовані підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки на його користь заборгованості по заробітній платі виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 01 листопада 2009 року по 12 травня 2010 року включно у розмірі 5239 грн. (сума без відрахування  податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів) з урахуванням розрахунку, наданого відповідчкою (а.с.93)

Відповідно до ст.47 КЗпП України ОСОБА_4 повинна була у день звільнення видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Днем звільнення є останній день роботи працівника.

Під час розгляду справи відповідачка не заперечувала тих обставин, що 12 травня 2010 року був останній день роботи ОСОБА_1

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідачкою на день звільнення ОСОБА_1 не проводилась виплата належних йому сум при звільненні, оскільки на думку відповідачки у неї не існувало заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 12.05.2010 року. При цьому, ОСОБА_4 не надала обгрунтованих доказів ( розрахункових відомотей) на підтвердження своєї позиції.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно з п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача, або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

З урахуванням розміру середньоденної (29 грн. 22 коп.) та середньомісячної зарплати ОСОБА_1 (876 грн. 50 коп.), обрахованої відповідачкою на час розгляду справи (а.с. 94), згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 108 зворотня сторона) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня 2010 року по 01 червня 2011 року включно становить 11102 грн. 40 коп. ( 555,18 + 10518,00 + 29,22):

- 29 грн. 22 коп. х 19 днів = 555,18 грн;

- 876 грн. 50 коп. х 12 місяців = 10518 грн. 00 коп.;

- 29 грн. 22 коп. х 1 день = 29,22 грн.

За таких обставин, враховуючи, що на день звільнення ОСОБА_1 з вини ФОП ОСОБА_4 не було виплачено належну йому до виплати заробітну плату у розмірі 5239 грн. (сума без відрахування  податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів) і на час розгляду справи зазначена сума заборгованості також не відшкодована позивачу, є обгрунтовані підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідчки на користь ОСОБА_1 - 11102 грн. 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 травня 2010 року по 01 червня 2011 року включно, з подальшим відрахуванням з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимогають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, судом визнаються обгрунтованими доводи позивача про те, що  порушення його законних прав на оплату праці, передбачених Конституцією України, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя його родини. Так, зокрема, невиплата йому зарплати протягом тривалого часу поставила його та його родину у скрутне матеріальне становище, позбавило можливості виплачувати заборгованість за кредитним договором, по якому у нього на той час була заборгованість (а.с. 14,15). Крім цього, йому доводилось відвідувати прокуратуру та суд, де він давав необхідні показання під час розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_4 ОСОБА_8 факт того, що він був вимушений просити відповідачку заплатити йому зароблену ним зарплату хоча б у мінімальному розмірі, є принизливим та завдало йому моральних страждань, які не припинилися і на сьогодні, оскільки ОСОБА_4 до цього часу з ним не розрахувалась, незважаючи на встановлення вироком суду її вини у вчиненні злочину у сфері порушення трудових прав громадян. Однак, до сьогодні ОСОБА_4 не виплатила йому заборгованість по зарплаті, не внесла в його трудову книжку запису про його роботу майстром, а отже не припинила порушення його трудових прав.

Поряд з цим, позивачем з урахуванням вказаної глибини його душевних страждань, не вмотимваного того, що йому заподіяно моральну шкоду саме у розмірі 2000 грн., тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 200 грн.

Відповідно до ч.4 ст. 24, ст. ст. 24-1, 47, 110, 116, 117, 237-1  КЗпП України, ст. 30 Закону України “Про оплату праці”, з урахуванням положень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», керуючись ст.ст. 11, 57, ч.4 ст. 61, 88, 209, 218 ЦПК України,

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на  користь ОСОБА_1 Олексадра Петровича:

- 5239 грн. 00 коп. заборгованості по заробітній платі з подальшим відрахуванням з цієї суми: податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів;

- 11102 грн. 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з подальшим відрахуванням з цієї суми: податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів;

- 200 гривень моральної шкоди.

Зобов’язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 укласти з ОСОБА_1 Олексадром Петровичем відповідний  трудовий договір (згідно тивого) про роботу ОСОБА_1 Олексадра Петровича у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 майстром з 13 лютого 2009 року до 12 травня 2010 року включно та зареєструвати цей договір у державній службі зайнятості за місцем проживання ОСОБА_4.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Сумської області через Кролевецький районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:ОСОБА_11