ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
29.01.2008 |
Справа №2-23/15330-2007А |
за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1),
до відповідача Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим, (97600, АР Крим, м.Білогірськ, вул.Мира,1),
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Суддя Г.М.Іщенко
при секретарі Лауман Ю.С.,
представники:
від позивача - ОСОБА_2 - представник, дов. від 16.11.2007р. ВКА №817453,
від відповідача -не з'явився, повідомлений належним чином,
Суть спору: фізична особа - підприємець ОСОБА_1звернувся до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: №0001361/1701/0 від 10.04.2007р. в сумі 19141,00грн.- податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності; №0001341701/0/1701/0 від 10.04.2007р. в сумі 271468,00грн., №0001571701/1701/1 від 06.07.2007р. в сумі 53471,90грн. податок на додану вартість,(аркуш справи 6).
В судовому засіданні 14.01.2008р. від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення: №000136/1701/0 від 10.04.2007р., №0001341701/0/1701/0 від 10.04.2007р., №00015717011701/1 від 06.07.2007р., (аркуш справи 105).
25.01.2008р. від позивача в господарський суд АР Крим надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення: №0001571701/1 від 06.07.2007р. про донарахування податку на додану вартість на суму 35967,00грн. та штрафних санкцій на суму 17504,90грн., №0001341701/1 від 14.06.2007р. про донарахування податку на додану вартість на суму 179842,00грн. та штрафних санкцій на суму 91626,00грн., №0001361701\1 від 14.06.2007р. на суму 13149,13грн.
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, (аркуш справи 99).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представника позивача, дослідив надані сторонами докази, суд
встановив:
Згідно з частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства суб'єктом господарської діяльності - підприємцем ОСОБА_1за період з 16.08.2004р. по 31.12.2006р., за результатами якої складено акт від 30.03.2007р. №439/1701/НОМЕР_1, (аркуш справи 16).
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняти наступні податкові повідомлення -рішення:
- від 10.04.2007р. №0001361701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - СПД в сумі 19141,34грн.;
- від 10.04.2007р. №0001341701/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 271468,00грн., у тому числі: основний платіж - 179842.00грн., штрафні санкції - 91626,00грн.
За результатами апеляційного оскарження Державною податковою інспекцією в Білогірському районі АР Крим прийняті податкові повідомлення-рішення, які і оспорюються позивачем, а саме:
- №0001571701/1 від 06.07.2007р. про донарахування податку на додану вартість на суму 35967,00грн. та штрафних санкцій на суму 17504,90грн.;
- №0001341701/1 від 14.06.2007р. про донарахування податку на додану вартість на суму 179842,00грн. та штрафних санкцій на суму 91626,00грн.;
- №0001361701/1 від 14.06.2007р. про донарахування податку з доходів фізичних осіб - СПД на суму 13149,13грн.
Підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб - СПД в сумі 13149,13грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 14.06.2007р. №0001361701/1) стали наступні обставини.
Як вбачається із акту перевірки позивач з 16.08.2004р. по 31.12.2006р. згідно заяви на право застосування спрощеної системи оподаткування, підприємницьку діяльність здійснював по спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності, свідоцтво про сплату єдиного податку (позивач здійснював діяльність - пасажирські перевезення - маршрутне таксі).
Відповідач прийшов до висновку, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 з початку першого кварталу 2005р. не мав права застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Сума доходу за 2004р. - 102430,99грн., за 2005р. - 749481,42грн., за 2006р. - 329566,20грн. підлягає оподаткуванню по загальній системі оподаткування в наслідок чого порушена стаття 5 Постанови Верховної Ради АР Крим від 19.06.2002р. №124-3/02 «Про деякі питання, пов'язані з нарахуванням та сплатою податків в АР Крим», якою передбачено, що у випадку перевищення суб'єктами підприємництва граничного розміру виручки (500,00 тис.грн.), встановленого Указом Президента України від 03.07.1998р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», як необхідні умови сплати ними єдиного податку загальний об'єм виручки, отриманий такими суб'єктами малого підприємництва, які перевищує граничний розмір, з обліком сум валових витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, оподатковується податком за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статі 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн.
Більш того, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Позивач з 16.08.2004р. по 31.12.2006р. відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» здійснював діяльність з пасажирських перевезень - маршрутне таксі та надавав у Державну податкову інспекцію в Білогірського району АР Крим щоквартально звіти з єдиного податку.
При цьому поза увагою відповідача залишився той факт, що стаття 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» передбачає, що суб'єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб ( для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).
Діюче законодавство не містить вимог щодо сплати податку на доходи фізичних осіб у випадку перевищення максимально допустимого об'єму, при якому може застосовуватися спрощена система оподаткування, а саме, 500 тис.грн.
Єдина вимога, яку містить Указ, це відмова від даної системи оподаткування з початку найближчого кварталу. За той період, коли підприємець був платником єдиного податку, він надає тільки звіт платника єдиного податку.
Ні один закон або інший нормативно-правовий акт України не передбачає одночасно ведення обліку доходів та витрат з єдиного податку і по загальній системі оподаткування, тому за один і той же звітний період підприємець не може надавати звітність за різними системами оподаткування.
Оскільки Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не регулює питання, які зв'язані з місцевими податками та зборами (обов'язковими платежами), то Постанова Верховної Ради АР Криму не може встановлювати податки та збори, тому пункт 1.2. Постанови у даному випадку є порушенням статті 135 Конституції України.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати, вносяться до цього Закону, інших законів про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону.
Перелік податків та зборів, які підлягають обов'язкової сплаті, визначений статтями 14,15 Закону України «Про систему оподаткування», серед яких єдиний податок у переліку податків та зборів не визначений.
Таким чином, донарахування податку з доходів фізичних осіб - СПД в сумі 13149,13грн. за перевищення граничного об'єму виручки за: 4 квартал 2004р., 2005р. та 2006р. є необґрунтованим, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 14.06.2007р. №0001361701/1.
Підставою для нарахування податку на додану вартість в сумі 271468,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 179842,00грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 10.04.2007р. №0001341701/0) та нарахування податку на додану вартість в сумі 35967,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 17504,90грн. (спірне податкове повідомлення-рішення від 06.07.2007р. №0001571701/1) стали наступні обставини.
Згідно статтям 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.
Діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України).
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та за метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що реєстрація платника податку на додану вартість не здійснюється у випадку обрання платником спрощеної системи оподаткування обліку та звітності.
Матеріалами справи підтверджено, що і не оспорюється відповідачем, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1за перевіряємий період здійснював діяльність по спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвами, виданими Державною податковою інспекцією в Білогірському районі АР Крим, а саме: №001012 серії В від 17.08.2004р. строком на 2004р., №165816 серії Г від 09.12.2004р. строком на 2005р., №191209 серії Д від 08.12.2005р. строком на 2006р.
Відповідачем не надані суду докази, які підтверджують факти недійсності вказаних свідоцтв, отже, позивач, знаходився на спрощеної системі оподаткування звільняється від обов'язкової реєстрації як платник податку на додану вартість.
Реєстрація підприємця, як платника податку на додану вартість, який знаходиться на спрощені системі оподаткування, є право, а ні зобов'язання. Тому позивач не є платником податку на додану вартість, оскільки находився на спрощеної системі оподаткування, отже донарахування податку на додану вартість в сумі 324939,99грн. неправомірно, що є підставою для скасування податкових повідомлень-рішень: від 10.04.2007р. №0001341701/0 та від 06.07.2007р. №0001571701/1.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за №925/112050) зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.
Судом встановлено, що акт перевірки від 30.03.2007р. №439/1701/НОМЕР_1 містить тільки правові висновки про порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та підсумкові показники, у зв'язку з чим у суду не має можливості встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені данні висновки про донарахування податкових зобов'язань.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 91626,00грн. та в сумі 17504,90грн. суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов'язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішень про застосування штрафних санкцій у зазначених сумах, податкові зобов'язання не були узгодженими. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях є неправомірним.
Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на додану вартість в сумах 271468,00грн. та в сумі 53471,90грн., з податку з доходів фізичних осіб -СПД в сумі 13149,13грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірним і висновки акту перевірки від 30.03.2007р. №439/1701/НОМЕР_1 згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 30.03.2007р. №439/1701/НОМЕР_1, як доказ встановлення фактів порушення позивачем: Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушень, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факти вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначена норма кореспондується із приписами частини 2 статті 19 Конституції України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань: з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб - СПД та штрафних санкцій відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки від 30.03.2007р. №439/1701/НОМЕР_1, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
За таких умов факти вказаних порушень слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов'язань: з податку на додану вартість в сумі 271468,00грн. та в сумі 53471,90грн., з податку з доходів фізичних осіб - СПД в сумі 13149,13грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням неправомірно.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошено в судовому засіданні 29 січня 2008року.
У повному обсязі постанову складено 01 лютого 2008року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим від 14.06.2007р. №0001361701/1 про донарахування податку з доходів фізичних осіб - СПД в сумі 13149,13грн.
3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим від 14.06.2007р. №0001341701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 271468,00грн., у тому числі: основний платіж - 179842,00грн., штрафні санкції - 91626,00грн.
4. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Білогірському районі АР Крим від 06.07.2007р. №0001571701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 53471,90грн., у тому числі: основний платіж - 35967,00грн., штрафні санкції - 17504,90грн.
5. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3,40грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.