Справа № 11-303/2011
Категорія ч.1 ст. 213 КК України
Головуючий у 1 інстанції Пулик М.В.
Суддя-доповідач Попович С.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :
головуючого - судді Поповича С.С.
суддів Кукурудза Б.І., Іванів О.Й.
з участю прокурора Журавльова Є.Є.
засудженого ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Рожнятівського районного суду від 22 грудня 2010 року, -
у с т а н о в и л а :
Вказаним вироком ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, працює охоронцем ТзОВ «Франківськ-Брухт», раніше не судимий, громадянин України
визнано винуватим та засуджено за ст. 213 ч. 1 КК України до сплати штрафу в сумі 5000 гривень. Металобрухт, що перебував на зберіганні, в кількості 2460 кг, як речовий доказ по справі, конфісковано в дохід держави. Запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він без державної реєстрації і без спеціального дозволу ( ліцензії ), одержання якого передбачено чинним законодавством, починаючи з січня 2010 року, використовуючи ваги, які були в орендованому ТзОВ «Франківськ-Брухт»виробничому приміщенні, що знаходиться в смт. Рожнятів по вул. Вітовського, 20, незаконно здійснював операції з брухтом чорних металів, організував незаконний пункт прийому та схову металобрухту, скупивши таким чином вказану кількість металобрухту.
Засуджений ОСОБА_2 у поданій апеляції вважає вирок і незаконним і надто суворим. Зазначає, що він, працюючи охоронцем на складі зберігання металобрухту придбав для особистих потреб тільки 30 кг металобрухту, а на той час на складі уже перебував металобрухт, який належить ТзОВ «Франківськ-Брухт», у кількості 2400 кг, якого він не придбав. Тобто, що фактично вважає себе не винуватим у вчиненні вказаного злочину. А також зазначає, що при накладенні на нього штрафу в сумі 5000 гривень суд не врахував того, що він свою вину визнав повністю, щиросердечно розкаявся і просив суд не карати його, що він є пенсіонером. У мотивувальній частині апеляції просить звільнити його від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки чи у зв»язку з дійовим каяттям, виходячи з його повного визнання вини та розкаяння. І за викладених в апеляції обставин, підсумувавши викладене, просить вирок суду в частині визнання речових доказів металобрухту в кількості 2400 кг, який належить ТзОВ «Франківськ-Брухт»та призначення йому штрафу в розмірі 5000 гривень скасувати.
Прокурор у поданій апеляції, а так в доповненні до апеляції, не оспорюючи кваліфікації дій засудженого, в той же час вважав, що призначене засудженому покарання є м»яким. А також вважав, що суд необґрунтовано виключив по вироку обвинувачення засудженого в частині здійснення операцій з брухтом кольорових металів без державної реєстрації та без спеціального дозволу ( ліцензії ), що суд не мав права так робити при спрощеному порядку судового розгляду. Просив вирок скасувати, а справу по вказаних підставах направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Проте до початку апеляційного розгляду прокурор свою апеляцію відкликав.
Заслухавши доповідь судді, засудженого, який доводи своєї апеляції підтримав, просить пом»якшити йому призначене покарання, прокурора, котрий вважав, що апеляція засудженого до задоволення не підлягає, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд має право, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Як вбачається з протоколу судового засідання, суд, діючи відповідно до ст. 299 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорювалися, про що зазначив і у вироку.
Оскільки відповідно до вимог ст. 323 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, підстав посилатися на будь-які інші конкретні докази суд не мав.
Приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню суд роз»яснив ОСОБА_2 зміст ст. 299 КПК України, впевнився у добровільності та істинності позиції останнього, який погодився з таким порядком розгляду справи. ОСОБА_2 подав суду відповідну заяву в якій письмово зафіксовано його позицію з цього приводу : розуміє суть і зміст фактичних обставин пред»явленого йому обвинувачення, вину визнає повністю, згідний на скорочене судове слідство, вважає недоцільним досліджувати докази відносно фактичних обставин вчиненого ним діяння, йому було роз’яснено, що в такому випадку буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку ( а. с. 97 ).
Відповідно до змісту ст. 365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог частини першої статті 299 і ст. 301-1 цього Кодексу докази не досліджувалися, не перевіряються.
Тому доводи, на які покликається в апеляції засуджений в частині незаконності вироку по суті, колегією, виходячи з зазначеного, не перевірялися.
Вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ст. 213 ч. 1 КК України при викладених у вироку обставинах, доведена показаннями в тому числі і самого засудженого, який в судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні злочину повністю і пояснив про обставини вчиненого злочину, а саме : що це саме він скупив весь виявлений метал, використовував при цьому вагу яка була в приміщенні, що дозволу на заготівлю металолому
у нього не було. Свою вину засуджений в той же час визнає і у поданій апеляції.
Крім того, не суд, а слідчий визнавав вказаний метал речовими доказами по справі.
Дії засудженого за ст. 213 ч. 1 КК України кваліфіковано правильно.
Розмір штрафу суд обрав у межах санкції ст. 213 ч. 1 КК України.
Суд врахував, що оскільки засуджений досяг пенсійного віку, то йому, відповідно до змісту ст. 56 КК України, не може бути призначено покарання у вигляді громадських робіт.
При цьому суд, як це вбачається зі змісту вироку та протоколу судового засідання, дослідив всі характеризуючі особу засудженого обставини, та врахував їх, в тому числі і ті, на які покликається засуджений.
Викладені вище обставини вказують на те, що покарання обране засудженому правильно і не може бути визнано занадто суворим.
Підстав для закриття провадження по справі, як це вказує засуджений, колегія суддів не вбачає.
Що ж до необґрунтованості виключення по мотивувальній частині вироку обвинувачення засудженого в частині здійснення операцій з брухтом кольорових металів без державної реєстрації та без спеціального дозволу ( ліцензії ), одержання якого передбачено законодавством, про що вказував прокурор у відкликаній апеляції, то колегія виходить з того, що ні у постанові про порушення кримінальної справи, ні у постанові про притягнення як обвинувачуваного, ні в обвинувальному висновку про вчинення засудженим неправомірних дій щодо кольорових металів нічого не вказується, його в такому не обвинувачували, а тому, відповідно, питання про усунення допущеної судом з цього приводу описки слід вирішити самому суду першої інстанції в порядку ст. 409 КПК України.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Рожнятівського районного суду від 22 грудня 2010 року щодо ОСОБА_2 - залишити без зміни.
С У Д Д І :
------------------------------ --------------------------------- ---------------------------- С.С. Попович Б.І. Кукурудз О.Й. Іванів