Справа № 2-2303/11

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

06 липня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Віштак С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Шоста київська державна нотаріальна контора

-  про визнання права на спадщину -

В С Т А Н О В И В :

 позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право на обов’язкову частку у спадщині її батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов’язати Шосту київську державну нотаріальну контору видати їй свідоцтво про право на спадщину, посилаючись на те, що вона являється непрацездатною дочкою спадкодавця, є інвалідом третьої групи, тому має право на обов’язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначає, що 18 листопада 2010р. вона звернулася до Шостої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття  спадщини, після чого їй стало відомо, що 02 вересня 1988р. її батько склав заповіт на користь відповідачки.

          Позивачка та її представник у судовому засіданні позов та його підстави підтримали, додавши, що внаслідок травми, отриманої у січні 2010р., позивачка стала непрацездатною, тому на момент відкриття спадщини мала право на обов'язкову частку у спадщині, однак нотаріус усно відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Представники відповідачки у судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що позивачка звернулася до МСЕК для встановлення групи інвалідності після смерті спадкодавця, тому на момент відкриття спадщини вона не була інвалідом, не надала доказів у підтвердження того, що вона була непрацездатною на момент відкриття спадщини, тому не має права на обов’язкову частку у спадщині ОСОБА_3

Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про день судового розгляду, у судове засідання не з'явився, тому суд визнав можливим провести судовий розгляд у його відсутність.

          Вислухавши сторони, вивчивши надані докази, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26 жовтня 2010р. Відділом реєстрації смерті у м. Києві (с.с.12).

          Відповідно до ст.ст. 1218 та 1220 ЦК України у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 відкрилася спадщина.

З копії матеріалів спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3, заведеної Шостою київською державною нотаріальною конторою, встановлено, що із заявами про прийняття спадщини звернулися: 18 листопада 2010р. – позивачка, як дочка спадкодавця, та 16 лютого 2011р. – відповідачка, яка була дружиною спадкодавця (с.с.33, 34, 98, 99, 102).

          Також з копії матеріалів спадкової справи встановлено, що 02 вересня 1988р. ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Забігайло Л.П., яким заповів все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що він за законом матиме право ОСОБА_2, відповідачці по справі (с.с.105).

Згідно витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), сформованого Шостою київською державною нотаріальною конторою,  станом на 18 листопада 2010р. заповіт є чинним (с.с. 122 зворот).

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

З наданих суду документів вбачається, що з 14 січня 2010р. по 19 січня 2010р. та з 25 січня 2010р. по 29 січня 2010р. позивачка перебувала на лікуванні в травматологічному відділенні Центрального госпіталю МВС України (с.с.19, 20).

У наданих суду медичних документах, які підтверджують хворобу позивачки у січні 2010р., не зазначається, що у результаті перенесеної травми позивачка втратила працездатність.

Крім того, суду ні позивачкою, ні її представником не надано доказів у підтвердження того, що на момент отримання травми позивачка працювала і втратила роботу або була вимушена її залишити у зв'язку із захворюванням.

Також суду не надано доказів у підтвердження того, що на момент відкриття спадщини позивачка продовжувала хворіти і була непрацездатною.

За своїм віком позивачка не досягла пенсійного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи ненадання суду доказів у підтвердження непрацездатності позивачки на момент відкриття спадщини, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачкою права на отримання обов'язкової частки у спадщині її батька.

Посилання позивачки та її представника на те, що непрацездатність позивачки підтверджується встановленням позивачці третьої групи інвалідності, суд вважає безпідставним виходячи з наступного.

З направлення на МСЕК, яке видане позивачці поліклінікою № 5 Шевченківського району м. Києва, і яке не містить дати видачі, вбачається, що під наглядом лікувально-профілактичного закладу позивачка перебуває з 31 грудня 2010р. (с.с.17-18).

У судовому засіданні позивачка підтвердила, що звернулася за направленням до МСЕК після проведеної у січні 2011р. операції.

22 березня 2011р. Міським центром медико-соціальної експертної комісії позивачці була встановлена інвалідність третьої групи з 21 березня 2011р. У виданій довідці зазначено, що позивачка може працювати за фахом з обмеженням об'єму праці. (с.с.16).

Таким чином, третя група інвалідності позивачці була встановлена після відкриття спадщини, і вказана група інвалідності не підтверджує, що позивачка є непрацездатною і була такою на момент відкриття спадщини.

          Посилання представника позивачки на положення ч. 3 ст. 75 Сімейного Кодексу України, як визначення терміну непрацездатності, суд вважає безпідставним, так як зазначена норма передбачає підстави, за яких виникає право одного з подружжя на утримання від другого подружжя і не може бути підставою для визначення терміну непрацездатність для отримання права на обов'язкову частку у спадщині.

          Також суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог про зобов'язання державної нотаріальної контори видати позивачці свідоцтва про право на спадщину, так як у судовому засіданні не знайшло підтвердження право позивачки на обов'язкову частку у спадщині, а крім того, позовні вимоги були заявлені до третьої особи, що не передбачено діючим ЦПК України., на що суд неодноразово звертав увагу позивачки та її представника і пропонував привести позовну заяву у відповідність до вимог діючого законодавства, що зроблено позивачкою не було.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1218, 1220, 1241 ЦК України, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   у позові  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя

особа: Шоста київська державна нотаріальна контора  про визнання права на спадщину та зобов'язання видати свідоцтво відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.   

Суддя                                                                                           І. М. Рейнарт