Справа № 2-2163/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"14" червня 2011 р.              Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

                                 у складі: головуючого - судді Пустовіт З.П.

                                                  при секретарі: Гоноболіній О.І.

            з участю прокурора Гаврилова Ю.В., позивача ОСОБА_1, перекладача –дактилолога ОСОБА_2, представника відповідача  Пшеничної І.С.,

   розглянувши у відкритому  судовому засіданні  в м. Бердянську цивільну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Азовський машинобудівний завод»про поновлення строку звернення до суду, поновлення на роботі та стягнення оплати за час вимушеного прогулу, третя особа ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

          Бердянський міжрайонний прокурор у березні 2011 року звернувся до суду  з позовом в інтересах ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства  (далі ЗАТ) «Азовський машинобудівний завод», в якому просив поновити строки звернення до суду, поновити ОСОБА_1 на роботі слюсарем-інструментальником на підприємстві ЗАТ «Азовський машинобудівний завод», стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8778 грн. В обґрунтування позову  зазначав, що підставою звернення прокурора до суду в інтересах ОСОБА_1 є його неспроможність захистити свої права у зв’язку з тим, що він є інвалідом дитинства (глухонімий) та тяжкий матеріальний стан. Прокурорською перевіркою було встановлено, що наказом директора ЗАТ «Бердянський машинобудівний завод»№194-К від 17.11.2008 року звільнено слюсаря- інструментальника ОСОБА_1 з роботи на підставі  п.4 ст.40 КЗпП України у зв’язку з прогулом без поважних причин. ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 07.11.2008р. по 17.11.2008р. у зв’язку з тим, що підприємство в зазначений період часу не працювало та йому була надана вказівка керівництва підприємства про те, щоб у цей період часу на роботу не виходити. При застосуванні до ОСОБА_1  заходів дисциплінарного стягнення від нього не були відібрані пояснення щодо причини прогулу, не було встановлено, що причина не є поважною, а також він не був ознайомлений з наказом про звільнення. Крім цього, ОСОБА_1 не мав можливості надати пояснення щодо причини прогулу у зв’язку з тим, що він є інвалідом дитинства - глухонімим, а керівництво підприємства не забезпечило його при звільнені перекладачем. Середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу  за один рік становить 8778 грн., виходячи із середньомісячної зарплати 731,05 грн., який прокурор просить стягнути з відповідача.

          Ухвалою суду від 04 травня 2011 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено генерального директора ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»ОСОБА_4, який підписав наказ про звільнення.

          У судовому засіданні прокурор Гаврилов Ю.Г. підтримав позов повністю, виклав обставини, зазначені в ньому, просив задовольнити.

          Позивач ОСОБА_1 позов підтримав, через перекладача - дактилолога  ОСОБА_2 пояснив суду, що 07.11.2008 року до нього підійшов майстер ОСОБА_5 і повідомив, що роботи немає , тому потрібно прийти на роботу через день-два. Коли він прийшов на роботу 12.11.2008р., йому   сказали підписати якусь заяву, але він відмовився і потребував перекладача. А ще через 3-4 дні зателефонували до гуртожитку глухонімих і повідомили, щоб прийшов на роботу, проте на прохідній відібрали перепустку. Не заперечував, що 17.11.2008 року  від нього вимагали щось написати, але він просив надати перекладача, а без нього він відмовився писати. Додав, що за час роботи на підприємстві послугами перекладача не користувався, але знає, що п.4 ст.40 КЗпП України –це звільнення за прогул. Яку роботу потрібно виконувати, він все розумів. На початку грудня 2008 року він звертався до Бердянської міжрайонної прокуратури з приводу перевірки законності його  звільнення, яка внесла протест на наказ про звільнення, проте він не був задоволений.

          Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що прокурором порушено строки звернення до суду на 2 роки 4 місяці, які він просив поновити, посилаючись при цьому на ваду здоров’я ОСОБА_1 (глухонімий), однак це занадто великий строк пропуску, щоб його можливо було поновити. Позивач працював на підприємстві з лютого 2005 року,  і така вада його здоров’я не перешкоджала комунікації: він спілкувався з начальником цеху, майстром, був наставником  учня, оскільки він все зчитував по губам. Саме звільнення з роботи проведене у відповідності з вимогами законодавства та з дотриманням процедури. Позивач з 07 по 17 листопада 2008 року був відсутній на роботі, не надавши начальнику цеху по виходу на роботу  доказів щодо поважності причини такої відсутності, тому з’явилася службова записка, на якій генеральним директором проставлена віза для проведення звільнення. Позивач був запрошений до відділу кадрів підприємства, де йому в присутності декількох працівників було запропоновано надати письмові пояснення щодо причини неявки на роботу, проте він відмовився це зробити, про що було складено акт. Далі був підготовлений проект наказу про звільнення, а коли його було видано, надали для ознайомлення ОСОБА_1 Він його прочитав, проте підписувати відмовився, так само як  і забрати трудову книжку, коли її підготували,  кинувши її назад в обличчя начальнику відділу кадрів, про що також було складені відповідні акти. При накладенні дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогул було враховано, що позивачем без поважних причин скоєно прогул тривалістю 7 робочих днів, що є тяжким дисциплінарним проступком. Відповідачем дотримано строк та порядок застосування дисциплінарного стягнення, оскільки ні в трудових рекомендаціях МСЕК, ні в КЗпП України не передбачено  особливих умов при виконанні позивачем роботи слюсаря, як то забезпечення його перекладачем, в тому числі і при звільненні такого працівника, тому  просила в позові відмовити.

          Третя особа ОСОБА_4 до суду не з’явився, надавши заяву від 26.05.2011 року про розгляд справу без його участі.

          Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що у 2008 році ОСОБА_1 звертався до неї, пояснивши, що йому дали підписати якусь заяву та відправили додому. Вона подзвонила до начальника цеху,  який сказав, щоб затефонували через 5 днів, але чи ходив ОСОБА_1 після того на завод, їй невідомо і точних чисел, коли це було,  вона теж не пам’ятає.

          Свідок ОСОБА_7 дав наступні пояснення суду,  що він отримав доповідну записку від майстра ОСОБА_5 про те, що з 7 по 17 листопада 2008 року ОСОБА_1 не з’являвся на роботі та не надав ані лікарняного, ані іншого документу. Тому він наказав запросити його до себе в кабінет. Написати пояснювальну записку, чому він не був на роботі у вказаний період,  ОСОБА_1 відмовився, тому на доповідній записці він написав резолюцію «звільнити». З 07 по 17.11.2008 року підприємство працювало у звичайному режимі і робота була. Чи просив позивач у нього в кабінеті викликати перекладача, він не пам’ятає.

Свідок ОСОБА_8 пояснила в судовому засіданні наступне, що вона працює на ЗАТ табельщицею. У жовтні 2008 року ОСОБА_1 взяв адміністративну відпуску, 06.11.2008 року один день вийшов на роботу, а з 07.11.2008 року був відсутній на роботі, тому саме з цієї дати вона почала у табелі ставити йому прогул. 17 листопада 2008 року він з’явився на роботу і був запрошений до відділу кадрів, після того як майстер повідомив, що не знає причини відсутності позивача на роботі. У відділі кадрів  вони йому запропонували написати пояснення з приводу відсутності на роботі, але він відмовився. Вони його попередили, що він може бути звільнений за прогул. ОСОБА_1 нервувався, починав щось писати, потім рвав папір,  вимагав надати йому квартиру. Спочатку йому усного говорили, щоб він написав пояснення, потім почали писати на листках словами, але він відмовлявся все рівно. А пізніше відмовився підписати і наказ про звільнення, а трудову книжку кинув в обличчя ОСОБА_9.  За фактами відмови дати пояснення щодо причини прогулу, відмови підписати наказ про звільнення та забрати трудову книжку були складені відповідні акти. Надати йому перекладача він почав просити значно пізніше.

Свідок ОСОБА_10 пояснив в суді, що у відділі кадрів був  присутній на прохання начальника відділу кадрів ОСОБА_9, куди він привів ОСОБА_1 Вона йому запропонувала написати пояснення з приводу відсутності на роботі, але він не захотів. Йому спочатку пропонували  в усній формі, а потім  викладали прохання дати пояснення на папері. ОСОБА_9 спілкувалася з ним приблизно 30-40 хвилин. Чи просив він при цьому перекладача, він точно не пам’ятає. Через деякий час йому було запропоновано  ознайомитися з наказом про звільнення та розписатися в журнали про отримання трудової книжки, але він відмовився також.

Свідок ОСОБА_11 пояснила в судовому засіданні, що вона працює інспектором відділу кадрів на ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»Пам’ятає, що ОСОБА_1 17.11.2008 року до відділу кадрів привів ОСОБА_10  Коли ОСОБА_1 сів за стіл, ОСОБА_9 попросила його, щоб він написав пояснення з приводу відсутності на роботі з 07 по 17 листопада., але він просив надати йому квартиру, просив перекладача, на що йому сказали «Приводьте», але написати пояснення відмовлявся. Потім був підготовлений проект наказу про звільнення. Коли йому надали ознайомитися з виданим наказом, він його прочитав, проте підписати відмовився так само як і забрати свою трудову книжку. За час роботи на підприємстві ОСОБА_1 власноручно писав заяви, а там де були бланки, підписував.

Свідок ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_1  у 2008 році не виходив на роботу декілька днів. Крім ОСОБА_1 у нього в підпорядкуванні в одній майстерні працювало ще 6 працівників, в тому числі учень ОСОБА_1 ОСОБА_12. Коли ОСОБА_1 з’явився на роботу, він разом з ним ходив до начальника цеху. До 17.11.2008 року він доповідну не писав, оскільки позивач міг принести лікарняний листок у своє виправдання.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що вона працювала на ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»начальником відділу по роботі з персоналом. До неї надійшла службова записка про звільнення ОСОБА_1 за прогул. Начальник служби безпеки ОСОБА_10  привів до відділу кадрів позивача, де знаходилася вона, інспектор відділу кадрів, табельщиця, начальник СБ. Вона показала ОСОБА_1 службову записку, яку він прочитав, після чого попросила написати пояснення, спочатку говорили про це усно, потім писали прохання на аркуші. Але він відмовився написати,  при цьому писав «не буду писати», «не хочу», тоді вони склади про це акт. Потім було підготовлено проект наказу про звільнення, а після його узгодження та підпису директором, наказ було надано ОСОБА_1 для ознайомлення. Він ознайомився, проте підписувати відмовився, про що знову було складено акт. Коли інспектор відділу кадрів  попросила розписатися його в журналі обліку трудових книжок про її отримання, він, потримавши її в руках, канув їй в обличчя.  Процедура звільнення проходила зранку і приблизно до обіду, оскільки ОСОБА_1 довго умовляли дати пояснення, роз’яснювали наслідки відсутності на роботі без поважних причин і можливості звільнення за прогул. На її думку, звільнення позивача  проведено відповідно до вимог законодавства. Він все життя пропрацював на заводі, перекладачем не користувався, все розуміє по губах, чудово пише. Надати перекладача у неї він не вимагав, можливо просив у інших співробітників.

Заслухавши прокурора, позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Так в судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював на ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»слюсарем –інструментальником в період з 01.02.2005 року по 06.11.2008 року. Відповідно до наказу №194-к від 17.11.2008 року був звільнений з підприємства на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, що підтверджується  копією  відповідних аркушів трудової книжки, копіями наказу про прийняття на роботу №264 від 01.02.2005р та наказу про звільнення №194-к від 17.11.2008р.

 Підставою звільнення, відповідно   до службової записки начальника цеху, стала відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин з 07.11.2008 року по 17.11.2008 року.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися  із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського або міськрайонного суду  в тримісячний строк, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а  у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 238 цього Кодексу, районний, районний  у місті, міський або міськрайонний  суд може поновити ці строки.

    У відповідності до роз’яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п.4 Постанови  від 6 листопада 1992 року N 9  «Про практику розгляду судами трудових спорів (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року N 4,  від 26 жовтня 1995 року N 18, від 25 травня 1998 року N 15), встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Як вбачається зі штампу канцелярії суду на позовній заяві,  прокурор звернувся до суду з цим позовом після сплину більше як 2 років та 4 місяців з моменту звільнення позивача з роботи, а не в місячний строк, як того вимагає ч.1 ст.233 КЗпП України, посилаючись при цьому як на підставу поновлення строку, на неспроможність позивача самому захистити свої права через фізичні вади, бо він є глухонімим. Між тим, матеріали справи, а також пояснення самого позивача та прокурора,  свідчать про те, що вперше до Бердянської міжрайонної прокуратури із відповідною заявою про проведення перевірки  щодо законності його  звільнення ОСОБА_1  звертався ще на початку грудня 2008 року, однак прокуратурою було внесено лише протест на наказ про звільнення, який генеральним директором ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»задоволений не був. Втім  позов до суду про поновлення на роботі одночасно з протестом поданий не був, а тому не можна говорити про поважність причини пропуску строку звернення до суду саме за наявності інвалідності позивача  і його глухонімоти, яка не перешкодила йому звернутися до прокуратури за захистом  своїх прав вчасно, в місячний строк,  проте остання не скористалася своїм правом щодо представництва його інтересів в суді. Лише після його повторного звернення до прокуратури у березні 2011 року, прокуратура подала до суду позов в його інтересах про поновлення на роботі .

            За змістом п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України  трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

             Згідно з ч.1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав,  передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,  7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за  попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

             Відповідно до ст. 149  КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни  письмові пояснення.

            У силу ст.10 ЦПК, п.4 ст. 40 КЗпП України  саме на роботодавцеві лежить обов’язок надати докази фактів  вчинення винним працівником дисциплінарного проступку.       

Як роз`яснив  Пленум Верховного Суду України в п. 22 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пп. 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст.147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Прокурор та позивач в обґрунтування незаконності звільнення посилалися на те, що він був відсутній на роботі в період з 07 по 17 листопада 2008 року у зв’язку з усною вказівкою безпосереднього керівництва не виходити на роботу у зазначений період, а крім цього відповідачем було порушено процедуру застосування заходів дисциплінарного стягнення, а саме: не було відібране пояснення щодо причини прогулу, не ознайомлено з наказом про звільнення, а крім цього при звільненні не забезпечили перекладачем, оскільки ОСОБА_1 є глухонімим з дитинства.

          Втім дані обставини не були встановлені в ході розгляду справи та спростовуються іншими  доказами по справі, наданими відповідачем.

          Так, самим позивачем в судовому засіданні не заперечувалося, що в період з 07 по 17 листопада 2008 року він не виходив на роботу, що підтверджується табелем обліку робочого часу за листопад 2008 року, де  за вказаний період табельщицею проставлені прогули, а також  показаннями усіх допитаних свідків. Посилання  прокурора та позивача на те, що підприємство не працювало у зазначений період спростовується наданим відповідачем графіком п’ятиденного робочого житня з двома вихідними по ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»на 2008 рік, довідкою  товариства  №11-458 від 25.05.2011 року  про кількість працівників цеху №42 , які працювали в період з 07 по 17.11.2008 року.

           У підтвердження   вчинення прогулу ОСОБА_1  в період з 07.11.2008 року по 17.11.2008 року відповідач надав: службову записку начальника цеху №42 ОСОБА_7 від 17.11.2008 року, копію наказу по  ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»№113/1-к від 01.11.2007 року про введення графіку роботи на 2008 рік з додатками, табель обліку використання робочого часу за листопад 2008 року на ОСОБА_1 із внесеними в ньому днями прогулу, письмові пояснення адміністратора системи зчитування інформації з пропуску працівників, відповідно до якої за період з 07.11.2008р. по 17.11.2008 року зафіксований прохід позивача на територію підприємства лише 17.11.2008 року о 06 год. 42 хв. 10 сек., а  вихід з території –об 11 год. 06 хв.53 сек.

При цьому свідок ОСОБА_5, який є майстром та безпосереднім керівником позивача,  в судовому засіданні пояснив, що кожного дня доповідні про відсутність працівника на роботі на підприємстві не пишуться, оскільки робітник  по виходу на роботу може пред’явити документи, що підтверджують поважність причини відсутності, наприклад, листок непрацездатності.  Даючи пояснення під присягою, свідок категорично заперечував, що він надавав будь-яку  усну вказівку ОСОБА_1  щоб з 07.11.2008 року не виходити на роботу, оскільки таких повноважень не має, а по підприємству надання відпустки за власний рахунок оформлюється відповідним наказом. 17.11.2008 року, коли позивач вийшов на роботу, ані йому, ані начальнику цеху він не пред’явив ніяких виправдувальних документів та не пояснив причини прогулу, тому була написана доповідна записка начальнику цеху. А як слідує із пояснень табельщиці ОСОБА_8, прогули ОСОБА_1 вона почала ставити в табель з першого дня невиходу його на роботу, тобто  з 07.11.2008 року, оскільки  прихід на роботу працівників вона перевіряє як по генератору проходів (комп’ютерна система зчитування на прохідній), так і особисто, спілкуючись з керівництвом цехів, що також підтвердила і свідок ОСОБА_9 Тому твердження позивача про те, що його було відпущено з роботи майстром ОСОБА_5 та те, що він декілька разів проходів на підприємство в період з 07.11.2008 року по 17.11.2008р., не заслуговують на увагу, оскільки нічим не підтверджені та суперечать іншим  доказам.

Показання свідка ОСОБА_6 у підтвердження позиції позивача про те, що його було відпущено з роботи особисто майстром, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вона не змогла назвати суду навіть місяця 2008 року, коли вона телефонувала на підприємство, де начальник цеху їй сказав, щоб  ОСОБА_1 передзвонив через 5 днів. Але при  цьому вона пояснювала, що  ОСОБА_1 їй повідомив перед цим, що він написав якусь заяву і його відправили додому. Втім перед скоєнням прогулів ОСОБА_1, дійсно, знаходився в адміністративній відпустці по 05.11.2008р. згідно його заяви, як видно з табелю обліку робочого часу, проте з 07.11.2008 року ніякої заяви на відпустку не писав.

Суд вважає, що відповідачем надані достовірні та достатні докази того, що перед застосуванням дисциплінарного стягнення від позивача було зажадано написати письмові пояснення з приводу скоєння прогулу, однак він відмовився це зробити, про що було складено відповідний акт від 17.11.2008 року. Дані обставини детально та послідовно були викладені суду свідками ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 Посилання прокурора на те, що при цьому позивача не було забезпечено перекладачем, а тому порушено порядок, передбачений ст.149 КЗпП України, на думку суду, не можуть свідчити про порушення процедури накладення дисциплінарного стягнення, виходячи з того, що сам позивач в судовому засіданні підкреслив, що за всю свою трудову діяльність тривалістю в 36 років він ніколи не користувався на підприємствах послугами перекладача, не заперечував, що був наставником  учня, з яким спілкувався та навчав професії, що підтверджується  копією розпорядження №63/1 від 19.05.2008р. про призначення його наставником ОСОБА_12. Також в судовому засіданні встановлено, що позивач  розуміє мову по губах та може читати й писати. Крім цього, як вбачається  із трудових рекомендацій МСЕК, ОСОБА_1 не потребує створення жодних особливих умов на підприємстві, в них лише вказано, що він може бути прийнятий на роботу слюсарем. Кодекс законів про працю України, а саме ст.149, також не передбачає якихсь особливостей при застосування дисциплінарного стягнення до інвалідів, зокрема, забезпечення перекладачем при пропозиції дати письмові пояснення з приводу порушення трудової дисципліни. Читати позивач вміє і йому, крім усних пропозицій дати пояснення з приводу прогулу, зазаначена вимога викладалася ще й письмово, як запевняли суд  свідки ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Крім цього, відповідачем також не порушено умов, передбачених ч.1 ст.43 КЗпП України,  оскільки  прокурором та позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації, більш того в матеріали справи прокурором надано лист №11-350  від 11.04.2001 року ЗАТ «Азовський машинобудівний завод»про те, що на  підприємстві не діє профспілковий комітет та не діяв у запитуємий  період.

Отже, суд приходить до висновку, що з урахуванням тяжкості  дисциплінарного проступку, а саме скоєння прогулу протягом семи робочих днів, роботодавець вправі був застосувати такий захід дисциплінарного стягнення як звільнення з роботи, з врахуванням попередньої роботи, під час якої, як пояснив  свідок ОСОБА_5,  ОСОБА_1 міг займатися своїми справами в робочий час, а тому суд приходить до висновку, що наказ  про звільнення позивача  №194-к від 17.11.2008 року є законним та таким, що виданий у відповідності до положень ст.ст.147-149 КЗпП України.

На підставі викладеного, аналізуючи встановлені фактичні обставини та надані сторонами докази, суд вважає, що позов прокурора в інтересах ОСОБА_1 є недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами, натомість в заперечення проти позову відповідачем представлено суду цілий ряд письмових доказів, які спростовують позицію позивача, в  тому числі і показаннями свідків, а тому в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.  

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач звільнений від  сплати судового збору на підставі ст.4 п.1  Декрету  Кабінету міністрів України „Про державне мито”,  та від витрат на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду справи згідно  ч3 ст.81 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.10,11, 58-60, 62-64, 212-215 ЦПК України, п.4 ч.1 ст. 40, ст.ст.147-149, 231, 232  КЗпП України, суд

ВИРІШИВ:

          У задоволенні позову Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Азовський машинобудівний завод»про поновлення строку звернення до суду, поновлення на роботі та стягнення оплати за час вимушеного прогулу, третя особа ОСОБА_4,  відмовити повністю.

Рішення суду  може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

Суддя:З. П. Пустовіт