АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м.  Феодосії

Справа № 22-ц-666-Ф/07          Головуючий суду першої інстанції Кордик С. В.

Суддя-доповідач Полянська В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м.  Феодосії у складі:

головуючого   - Моісеєнко Т.І.,

суддів                                    - Полянської В.О.,

Іщенка В. І.,  при секретарі - Брежнєвій O.K.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.  Феодосії цивільну справу за позовом Совєтської селищної ради Совєтського району АР Крим до ОСОБА_1про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,  за апеляційною скаргою третіх осіб ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4на рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 06 лютого 2007 року,

ВСТАНОВИЛА:

Совєтська селищна рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Позовні вимоги мотивовані тим,  що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку загального двору за адресою: АДРЕСА_1,  чім перешкоджає мешканцям будинку користуватися належними їм власними квартирами та господарськими прибудовами. Незважаючи на неодноразові притягнення відповідача до адміністративної відповідальності з цього приводу,  останній добровільно звільняти земельну ділянку не бажає,  продовжує нею користуватися.

Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 06 лютого 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Треті особи,  які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2., ОСОБА_3.  таОСОБА_4 надали апеляційну скаргу,  в якій просять рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд,  оскільки на думку апелянтів воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянти посилаються на те,  що судом не надана належна оцінка доказам,  які були надані під час розгляду справи. Суд прийняв до уваги лише той факт,  що відповідачем була зайнята частина господарської зони Совєтської ЦПЛ,  не вказавши про захоплення ОСОБА_1. частини прибудинкової території вищевказаного будинку та не з'ясувавши,  що ж саме являється прибудинковою територією.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1. просить рішення суду залишити

без змін,  а апеляційну скаргу без задоволення.

2

Дослідивши матеріали справи,  заслухавши доповідь судді-доповідача. пояснення сторін,  перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги,  судова колегія дійшла висновку,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з ухваленням нового рішення по справі.

Відповідно до ч. 1  ст.  303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову,  суд виходив з того,  що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні Совєтської ЦРЛ і оскільки лікарня є користувачем цієї земельної ділянки,  Совєтська селищна рада не є належним позивачем у справі,  так як її законні права не порушені.

Суд вважав,  що оскільки рішенням Совєтська селищної ради від 14 квітня 1982 року на території земельної ділянки Совєтською ЦРЛ відповідачу була виділена земельна ділянка площею 24 кв. м.  для забудови індивідуального гаража,  користування цією ділянкою - правомірне.

Суд також вважав,  що огорожа відповідачем кам'яним парканом земельної ділянки прибудинкової території не є перешкодою іншім мешканцям у користуванні власними квартирами,  оскільки спірна земельна ділянка не призначена для проїзду і є газоном,  згідно схематичного плану при будинкової території.

З таким висновком суду не може погодитися колегія суддів,  оскільки вони спростовуються матеріалами справи та не відповідають її обставинам.

Відповідно до  ст.  З ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених,  невизнаних або оспорюваних прав,  свобод і інтересів. При цьому відповідно до положень  ст.  11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Відповідно до  ст.  83 Земельного кодексу України,  землі,  які належать на праві приватної власності територіальним громадам сіл,  селищ,  міст,  є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів,  крім земель приватної та державної власності.

З матеріалів справи вбачається,  що спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Совєтської селищної ради,  оскільки,  правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою Совєтською ЦРЛ суду надано не було.

Колегія суддів вважає,  що посилання суду на те,  що спірна ділянка входить до земель,  наданих у користування Совєтській ЦРЛ не є правильним,  оскільки суперечить вимогам  ст.   ст.  116, 123,  125 Земельного кодексу України,  відповідно до яких право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа,  що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою,  та його державної реєстрації. Доказів про належність спірної земельної ділянки Совєтської ЦРЛ в матеріалах справи не має. Відповідно до довідки Совєтської ЦРЛ документи на право користування земельною ділянкою не оформлені.

Таким чином,  висновок суду про те,  що Совєтська селищна рада не є належним позивачем у справі,  так як її законні права не порушені,  не є правомірним.

Відповідно  ст.  38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів,  які використовуються

для розміщення житлової забудови,  громадських будівель і споруд,  інших об'єктів загального користування.

Згідно  ст.  42 Земельного кодексу України земельні ділянки,  на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки,  а також належні до них будівлі,  споруди та при будинкові території державної або комунальної власності,  надаються в постійне користування підприємствам,  установам і організаціям,  які здійснюють управління цими будинками.

З матеріалів справи вбачається що ОСОБА_1. є власником квартири АДРЕСА_1згідно з розпорядженням Совєтської центральної районної лікарні від 12 липня 1999 року № 419. Співвласниками зазначеного будинку єОСОБА_4,  ОСОБА_2., ОСОБА_3.  Цій будинок знаходиться на балансі Совєтської центральної районної лікарні АР Крим,  що підтверджується інвентарною карткою № 150 обліку основних засобів.

Земельна ділянка,  на якій розташований вищевказаний будинок не передана безоплатно у власність і не надана в користування об'єднанню власників,  згідно вимог ч. 2  ст.  42 Земельного кодексу України,  оскільки таке ще не створено.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 14 квітня 1982 року була виділена земельна ділянка площею 24 кв. м.  для забудови індивідуального гаража. Спора по цій земельній ділянці немає. Однак,  відповідач,  крім виділеної йому земельної ділянки,  самовільно зайняв частину прибудинкової території будинку АДРЕСА_1,  огородив її сіткою-рабіцею,  кам'яним парканом закрив проїзд до господарських прибудов співвласників будинкуОСОБА_4,  ОСОБА_2., ОСОБА_3.

Факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки підтверджений адміністративними справами про порушення в сфері земельного законодавства у жовтні та листопаді 2005 року. Приписи держземінспокторів,  якими ОСОБА_1. був зобов'язаний знести огорожі на території загального двору,  остатнім не виконані (а.с.  4-11).

З матеріалів справи не вбачається,  що ОСОБА_1на праві власності або у користування надано спірну земельну ділянку. Таких доказів він не надав і суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає,  що доводи відповідача та його представника,  як і висновок суду про те,  що діями ОСОБА_1не могли бути порушені права позивача чи третіх осіб є неспроможними,  такими,  що не відповідають матеріалам справи та її обставинам.

Так з матеріалів справи вбачається,  що ОСОБА_1.,  без згоди інших мешканців будинку,  огородив земельну ділянку 30-ти метровою сіткою-рабіцею висотою 1, 5 метри,  а також кам'яним парканом перед фасадом будинку довжиною 9 метрів та висотою 2 метри,  та закрив хвіртку на замок. За таких обставин,  ніхто крім відповідача не має можливості користуватися прибудинковою територією,  що є порушенням їх прав інших мешканців будинку,  та Совєтської селищної раді,  як власника землі.

Колегія суддів вважає,  що,  оскільки,  ОСОБА_1. не має правовстановлюючих документів на спірну ділянку,  використання ним цієї ділянки виключно у власних цілях не може бути визнано правомірним.

За вищенаведених обставин,  колегія суддів вважає,  що висновки суду,  на підставі яких було відмовлено у задоволенні позовних вимог Совєтській селищній раді не відповідають обставинам справи.

Відповідно п.3 ч. 1  ст.  309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення с невідповідність висновків суду обставинам справи.

4

Керуючись  ст.   ст.  303,  п. 2 ч. 1  ст.  307,  п.3 ч. 1  ст.  309,  313. 314,  315,  319 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах. -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу третіх осіб ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 06 лютого 2007 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення    про часткове задоволення позовних вимог Совєтської селищної ради Совєтського району АР Крим.

Зобов'язати ОСОБА_1звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1,  шляхом знесення самовільно збудованого кам'яного паркану з АДРЕСА_1 ,  та огорожі у вигляді сітки-рабіці на території загального двору вказаного будинку.

Рішення апеляційного суду набирає законної сила з моменту оголошення,  однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців.