Справа № 199/9099/24

                                                                       (2-о/199/361/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

11.11.2024

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді                                                                 Спаї В.В.,

секретар судового засідання                                 Піскова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в поряду окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , де заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, 

ВСТАНОВИВ:

Заявник просить суд встановити факт смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт. Тельманово Донецької області. Відповідно до вказаної заяви, державна реєстрація смерті та отримання свідоцтва про смерть в органі реєстрації актів на тимчасово окупованій території не є можливим через окупацію РФ території Донецької області; заявником отримано свідоцтво про смерть, яке видано органом РФ, який на даний час діє на території Донецької області.

Учасники справи не скористалися правом брати участь у судовому засіданні.

В окремо наданій суду заяві заявник просив суд про розгляд справи у його відсутності та задовольнити заяву повністю.

Судом встановлено, що заявник народивсяІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 є громадянкою України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Артемівка Амвросіївського району Донецької області.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується корінцем медичного свідоцтва про смерть; заявник надав також свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 , яке видано органом РФ.

Встановлення даного факту необхідно заявнику для реєстрації смерті матері.

Дослідив докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви повністю.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд керується наступним.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України від 24.02.2022 р. «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Починаючи з 24.02.2022 р., строк діївоєнного стану продовжується.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, п.п. 1, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).

Суд погоджується із слушністю доводів заявника щодо неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті його матері за місцем її смерті.

Порядок проведення державної реєстрації смерті врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 № 3307/5), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 719/4940.

Частиною першою статті 6 Закону повноваження щодо державної реєстрації смерті в Україні покладено на відділи державної реєстрації актів цивільного стану та виконавчі комітети сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.

Відділи державної реєстрації актів цивільного стану здійснюють державну реєстрацію смерті шляхом складання актових записів цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

Відомості, зазначені в актових записах про смерть, складених виконавчими органами сільських, селищних та міських (крім міст обласного значення) рад на паперових носіях та в електронному вигляді, вносяться до Державного реєстру актів цивільного стану громадян протягом трьох робочих днів з дня надходження актового запису до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану, що визначено частиною другою статті 12 Закону.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 9 Закону особа, яка звернулась з питання державної реєстрації смерті, має пред`явити паспорт громадянина України (паспортний документ іноземця) та документи, які підтверджують факт смерті.

При цьому частиною шостою статті 17 Закону визначено коло осіб, які можуть звернутися з питання державної реєстрації смерті померлого це: родичі померлого, представники органу опіки та піклування, працівники житлово-експлуатаційних організацій, адміністрацій закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інші особи.

Частиною першою статті 17 Закону визначені підстави для державної смерті – це документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000  № 52/5 затверджені Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, відповідно до яких підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024;

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Вказані документи у заявника відсутні.

В результаті окупації Російською Федерацією частини території України отримання лікарського свідоцтва про смерть або фельдшерської довідки про смерть унеможливлено, оскільки на вказаній території діють органи охорони здоров`я та соціального розвитку РФ.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документу про факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт. Тельманово Донецької області, що знайшло відображення у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 , яке видано органом реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, як доказу факту смерті фізичної особи.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» (п. 7 ч. 1 ст. 1) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, п.п. 1,13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Згідно зі ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Враховуючи те, що заявник є сином померлої, вимога про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , має для заявника юридичне значення, оскільки створює можливість державної реєстрації смерті, надає право на отримання допомоги на поховання та надає право на реалізацію спадкових прав в подальшому, та факт смерті знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, для суду наявні підстави для задоволення заяви повністю.

Заявник має пільги щодо сплати судового збору (п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

На підставі п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів (ч. 2 ст. 319 ЦПК України). 

Керуючись ст. 13, ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 19, ст. 23, 89, ст.ст. 76-80, 89, п. 2 ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 258, ч.ч. 1, 2, 8 ст. 259, ст.ст. 264, 265, 267, ч. 7 ст. 294, ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 319, п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , де заінтересована особа Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України,    задовольнити повністю.

Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у смт. Тельманово Донецької області.

Факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , підлягає державній реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану.

Рішення суду є підставою для складання актового запису про смерть та видачі свідоцтва про смерть.

Рішення суду підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Судові витрати не відшкодовуються.

Дата складення повного судового рішення 11.11.2024 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї