Справа № 2-469/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2011 року Суворовський районний суд м. Херсона

під головуванням судді                                             В.М. Палькової

При секретареві                                                        Л.Л. Волинець

Розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Херсона справу за позовом  ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк», Треті особи на стороні позивача –приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу  ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання окремих пунктів кредитного договору недійсними, припинення зобов’язань

В С Т А Н О В И В:

Позивач  звернувся до  суду з зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір № 014/5150/9/10698 від 26.02.08 р.,  укладений між ним та відповідачем, згідно якого він отримав від відповідача грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 70 000.00 доларів США, зі строком користування до 25.02.2010 року, із сплатою 13,5 % відсотків річних, мотивуючи тим, що відповідач не мав права на надання йому кредиту в іноземній валюті, оскільки грошовою одиницею на території України є гривня, в зв’язку з чим порушив законодавство України. Також просив визнати  недійсним договір іпотеки № 014/5150/9/10694/1 від 26.02.08 р. , укладений між банком, позивачем та третьою особою, на забезпечення кредитного договору, як складову від недійсного кредитного договору та зобов’язати відповідача прийняти від позивача грошові кошти в розмірі 197 524,62 грн., виходячи з курсу долара до гривні, який становив на день укладання спірного  договору 1 USD = 5,05 грн., з розстрочкою платежу на 60 місяців, за умов, що платіж за кожний місяць буде складати 3292,08 грн., та зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_2, внести в Єдиний реєстр заборони відчуження об’єктів нерухомого майна запис про виключення обтяження № 6670164 у вигляді заборони на нерухоме майно, та зобов’язати нотаріуса внести в Держаний реєстр іпотек запис про виключення обтяження № 6670057 у вигляді іпотеки.

В ході розгляду справи позивач  уточнив позовні вимоги, та просив постановити рішення, яким  визнати недійсним підпункт 10.1.1. пункту 10.1. кредитному договору № 014/5150/9/10698 від 26.02.2008 року, укладеного між  позивачем та відповідачем; визнати припиненими зобов’язання по оплаті за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% відсотків річних по кредитному договору № 014/5150/9/10698 від 26.02.2008 року; зобов’язати відповідача прийняти у позивача залишок неповернутого кредиту у розмірі 65333,34 дол. США, що в еквіваленті складає 520 053,39 грн., виходячи з курсу долару США до гривні, встановлену НБУ на поточну дату,  з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 8667,56 грн., мотивуючи тим, що   зобов’язання по оплаті за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% відсотків річних по кредитному спірному договору припинено, 25.02.2010 року, та сторони не домовлялися  про його продовження. Позивач також вважає, що кредит відповідно до спірного договору наданий йому для споживчих цілей (п. 2.1. кредитного договору), та оскільки кредит наданий як фізичній особі, для особистих споживчих потреб, тому  права споживача цього кредиту захищені спеціальним законом –Законом України «Про захист прав споживачів».

У частині 2 ст. 1 та ст. 5 Закону України «Про третейські суди» стосовно права передачі спору на розгляд третейського суду зазначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону. Вважає, що на момент укладання кредитного договору будь-який спір між позивачем, як фізичною особою та Банком був відсутній, у зв’язку з чим і вважає, що  п. 10.1  кредитної угоди, яким передбачено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають за вибором позивача, розгляду у: пп.10.1.1 Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду.  Дана умова спірного договору є несправедливою в частині вказівки про вирішення спору Третейським судом при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду, оскільки порушує істотний баланс договірних прав і обов’язків на шкоду позивача.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позову з  підстав в ньому зазначених, та просили позов задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, та просили відмовити в його задоволенні, вважаючи  позов необґрунтованим.

Представник третьої особи –ОСОБА_3 позовні вимоги визнав та просив позов задовольнити.

Третя особа –приватний нотаріус ОСОБА_2, про явку до суду була повідомлена належним чином, але в судове засідання не з*явилася, про причини неявки суд не повідомила, з’ясувавши думку учасників процесу, суд розглянув справу за її відсутності, що не суперечить вимогам ст. 169 ЦПК України.

Дослідивши належним чином матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, та їх представників, судом встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини, так з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем   26.02.2008 року  було укладено  кредитний договір № 014/5150/9/10698 , згідно якого  позивач отримав від відповідача грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 70 000.00 доларів США, зі строком користування до 25.02.2010 року, із сплатою 13,5 % відсотків річних. В забезпечення зобов’язань за даним кредитним договором  між Банком, позивачем та третьою особою ОСОБА_3 26.02.2008 року укладено іпотечний договір №  014/5150/9/10694/1, відповідно до якого позивач та третя особа передали в іпотеку банку магазин непродовольчих товарів та нежитлове приміщення загальною площею 158,9 кв.м.,, які розташовані за адресою м. Херсон, вул.. Комсомольська, буд. № 23, заставною вартістю, визначеною сторонами в сумі  867 122.00 грн. З умов спірного кредитного договору, розділу 10, п.10.1,  вбачається, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні спірно кредитного договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором Банку, розгляду у п. 10.1.1. –Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду.  Третейський розгляд справ, учасником якого є сторони цього Договору, здійснюється третейським судом у складі трьох суддів, та формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при асоціації українських банків здійснюється в порядку, встановленому регламентом даного суду. З матеріалів справи вбачається, що позивач зобов’язався сплатити банку проценти за користування кредитом, за період з 26.02.08 р. по 15.02.2010 року загалом в розмірі 18641,04 долари США. На виконання умов договору, позичальник –позивач по справі, належним  чином виконував зобов’язання по сплаті відсотків за користування кредитом та  сплатив банку проценти за користування кредитом в період з 26.02.2008р. по 25.02.2010р. - 19398,7 доларів США, і в подальшому позивач сплатив також Банку додатково ще 3909 доларів США. Останній платіж здійснено позивачем 16.06.2010р., що підтверджується платіжними документами (квитанціями), наявними в матеріалах справи та розрахунком фактичних платежів, здійснених позивачем на користь Банку, що підтверджено документально.

Взагалі позивач сплатив на користь банку 23307,7 доларів США, з яких 18641,04 доларів США складають сплату процентів за користування кредитом в строки та розмірах погоджених сторонами в договорі.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки сторони не погодили продовження зобов’язання (відповідно до вимог п.7.1, 11.2 спірного договору) по оплаті процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому в п. 1.1. кредитного договору, а саме: 13,5% після 25.02.2010р., а позивач належним чином виконав зобов’язання по сплаті відсотків за користування кредитом з 26.02.2008р. по 25.02.2010р., суд вважає це зобов’язання є припиненим з 26.02.2010р., відповідно до норми ст. 599 ЦК України.

Суд вважає, що різниця між сумою фактично сплачених позивачем банку коштів (23307,7 дол. США), та сумою, що становить оплату процентів за користування кредитом погоджену в спірному договорі (18641,04 дол. США), становить суму, що має бути врахована як частина повернення тілу кредиту, оскільки банком дані кошти були прийняті, а саме: 23307,7 - 18641,04 = 4666,66 дол. США.

За кредитним договором, як мало місце між сторонами, банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення договору позики, якщо інше не   випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦКУ). За договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦКУ).

Згідно вимог п. 1 ст. 177 ЦК України поняття речі включає в себе поняття грошей: «Об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші…». Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки.  З вимог гл. 13 та ст. 192 ЦК України вбачається, що гроші –це особливий вид речей. Одночасно із ч. 1 ст. 1046  ЦК України зрозуміло, що до грошей як до особливого виду речей застосовується тільки вимога повернення в тій же сумі. Вимога повернення такої ж кількості, того ж роду та такої ж якості застосовується до інших речей.

Правовідносини які виникають із кредитного договору, за суттю та з урахуванням термінології ЦК України є зобов’язанням, тобто правовідносинами, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Чинне цивільне законодавство України  розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання. Валюта зобов’язання –це валюта, в якій виражається зобов’язання. Валюта виконання зобов’язання –це валюта платежу.

Відповідно до вимог ст. 524 ЦКУ зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, але сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно зі ст. 533 ЦК України валютою виконання грошового зобов’язання є гривня. Пунктом 2 ст. 533 ЦК України  передбачено, що при визначенні в зобов’язанні грошового еквівалента в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом

Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі.

Стаття 192 ЦК України поширює правовий режим грошей лише на грошову одиницю України – гривню. Іноземна ж валюта може використовуватися в Україні лише у окремих випадках, встановлених законом. Суд вважає, що таким випадком є розрахунки суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з іноземними контрагентами, які здійснюються в іноземній валюті. Позивач, в данному  випадку не є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, не має прибутку в іноземній валюті. Тобто,  на іноземну валюту закон поширює правовий режим речі. Що стосується валюти договору споживчого кредиту, як зобов’язання яке виникло на території України та регулюється національним цивільним законодавством, то відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Суд вважає, що сторони все ж таки можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Але і в цьому разі іноземна валюта не є предметом договору споживчого кредиту, та як вбачається зі спірного кредитного договору, при його укладанні сторони не визначили грошовий еквівалент в національній валюті  України –гривні.

Договори, які передбачають отримання позичальником суми кредиту в іноземній валюті, є такими, що суперечать закону навіть в тому разі, якщо в них визначений еквівалент в національній валюті.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що предметом договору споживчого кредиту в іноземній валюті є речі (відповідна сума іноземної валюти), що це суперечить ч. 1 ст. 1054 ЦК України, яка визначає, що предметом кредитного договору можуть бути лише гроші –українська гривня. Договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є угодою у вигляді договору позики, предметом якої можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками. Отже, невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення –відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тобто, застосовується так звана подвійна реституція, метою якої є повернення сторін договору у стан, в якому вони існували до укладення договору споживчого кредитування в іноземній валюті. В даному випадку  позичальник повинен повернути не гроші, а відповідну кількість речей –іноземну валюту ,  але  якщо таке повернення не можливе, то необхідно повернути вартість цих речей (за офіційним курсом НБУ) на момент відшкодування. Проценти за користування кредитом та штрафні санкції за несвоєчасне погашення кредиту в цьому випадку не повертаються. В свою чергу банк, який видав споживчий кредит в іноземній валюті повинен повернути позичальникові суми сплачених ним відсотків річних та сплачені штрафні санкції, якщо такі є.

Оскільки відповідно до додатку №1 до спірного договору (Графіку платежів) позивач 15.02.2010р. мав повернути Банку кредит в розмірі 70000 доларів США., тому з врахуванням проведених оплат наразі позивач має повернути Банку суму боргу кредиту в розмірі 65333,34 дол. США, ( з яких  70000 дол. США –сума фактично отриманого позивачем кредиту від Банку, а 4666,66 дол. США –сума частково повернутого позивачем кредиту,) станом на поточну дату, що складає 65333,34 дол. США  - сума неповернутого позивачем кредиту.

Виходячи з вищенаведеного, з врахуванням курсу гривні до долару США на поточну дату 65333,34 дол. США в еквіваленті до національної валюти становить  520 053,39 грн., з розрахунку, що 1 дол. США становить 7,96 грн. по курсу НБУ.

Цивільним законодавством передбачено використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом, як зазначено п. 3 ст. 533 ЦК України.

Відповідно до п. 2 ст. 192 ЦК України - іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, установлених законом.

Спірним кредитним договором, укладеним між сторонами, взагалі не визначено суму кредиту в гривнях, що є порушенням ст. 524 ЦК  України, у зв’язку з чим суд вважає, що позивач правомірно звернутися до суду з вимогою до банку визначити суму кредиту в гривнях для можливості повернення кредиту саме в національній валюті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до адміністрації банку з листом, в якому відповідно до ст. 533 ЦК України містилась вимога приймати платежі в погашення основного боргу за спірним договором у гривнях за курсом НБУ. Проте відповіді на даний лист позивач від банку не отримав. У зв’язку з чим суд вважає, що  незгода банку приймати платежі в погашення основного боргу за спірним договором у гривнях за курсом НБУ не обґрунтована та є незаконною.

Відповідно до  абз. 3 п. 3.8 Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 р. №?168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»- у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору… надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, але як вбачається з матеріалів справи, в спірному договорі відсутня інформація щодо конвертації валюти платежу у валюту зобов’язання, у зв’язку з чим суд вважає, що  погашення кредиту за спірним договором необхідно здійснювати в порядку передбаченому ст. 533 ЦКУ, тобто в гривнях по курсу національного банку на дату платежу.

Оскільки спірним кредитним договором взагалі не визначено суму кредиту в гривнях, що є порушенням ст. 524 ЦК України, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду для захисту своїх прав з вимогою до банку визначити суму кредиту в гривнях.

Відповідно до розрахунків та платіжних документів, враховуючи отриману та сплачені позивачем суми, суд вважає, що позивач повинен  повернути відповідачу 65333,34 дол. США, що складає на поточну дату  520 053,39 грн.,  та є залишком неповернутого кредиту.

Відповідно до вимог ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Позивач погоджується повернути банку ці кошти, але у зв'язку з тим, що на даний час не може сплатити усі кошти одразу у зв’язку із скрутним матеріальним положенням,  суд вважає за можливе надати розстрочку на 60 місяців, місячний платіж за таких умов складатиме 8667,56 грн., що не суперечить  прикінцевим положенням ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»№ 1533-УІ від 23.06.2009 року, яким передбачено надання права банкам проводити, за погодженням із кожним позичальником реструктуризацію заборгованості за кредитами позичальників –фізичних осіб, та зазначена вимога Закону  відповідачем, в особі Банку не виконана.

Що стосується позовних вимог в частині недійсності третейського застереження, судом встановлено, що відповідно до розділу 10 спірного кредитного договору п. 10.1 що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають за вибором позивача, розгляду як зазначено у пп.10.1.1 - постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду, де третейський розгляд справ, учасником якого є сторони цього Договору, здійснюється третейським судом у складі трьох суддів.

Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при асоціації українських банків здійснюється в порядку, встановленому регламентом даного суду.»

Суд вважає, що зазначена умова спірного договору є несправедливою в частині вказівки про вирішення спору Третейським судом при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду, оскільки порушує істотний баланс договірних прав і обов’язків на шкоду позивача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, кредит відповідно до спірного договору наданий позивачу для споживчих цілей (п. 2.1. кредитного договору), та  оскільки кредит наданий позивачу – як фізичній особі, для особистих споживчих потреб, тому  права споживача цього кредиту захищені спеціальним законом –ЗУ «Про захист прав споживачів».

Статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено судовий захист прав споживачів, а ст. 110 ЦПК України передбачено альтернативну  підсудність надано споживачу право вибору підсудності у судах загальної юрисдикції, а саме: за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

У частині 2 ст. 1 та ст. 5 Закону України «Про третейські суди» стосовно права передачі спору на розгляд третейського суду зазначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону.

Третейський суд –недержавний незалежний орган (ст. 2 ЗУ «Про третейські суди»), у даному випадку, утворений юридичними особами –українськими банками, які об’єднались в Асоціацію для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, має діяти на принципах, які передбачені ст. 4 зазначеного Закону, у тому числі: законності; незалежності; рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; змагальності сторін; всебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права на підставі якого функціонує вся система судів, як державних так і недержавних, які вирішують будь-які спори, що виникають з цивільних правовідносин.

Виходячи із положень ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположним свобод, згідно якій «кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов’язків цивільного характеру…», суд має завжди бути «встановленим законом». На   термін «суд, встановлений законом»поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернув увагу Європейський Суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України»(рішення від 20.07.2006 р. п. 24 рішення).

Умови пп. 10.1.1 спірного договору суд вважає  несправедливими, щодо визначення кількості та складу суддів третейського суду в порядку встановленому регламентом даного суду, оскільки всі судді є особами, що займають високі посади в різних банківських установах, створення Третейського суду при Асоціації українських банків за кошти банків, тому цей суд не може бути повністю неупередженим при розгляді спорів з фізичними особами –споживачами послуг Банків; крім позбавлення позивача, як споживача можливості скористатися судовим захистом за місцем  знаходження позивача, а в разі коли Банк  звернеться з позовом до  споживача, або за місцем виконання договору, тобто у м. Херсон, а не за місцем знаходження Банку –у м. Києві, що тягне для позивача значні витрати та створює умови недоступності для  безпосередньої участі в третейському розгляді.

Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім»і «незалежним»за ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка діє в Україні. Поняття незалежності та об’єктивної безсторонності тісно пов’язані між собою.

З суб’єктивної точки зору суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання.

Об’єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду.

Визначення у п.10.1.1 Договору щодо розгляду спору Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, тобто створення суду суб’єктами підприємницької діяльності –українськими банками, за кошти банків, не дає необхідних гарантій, щодо безсторонності та незалежності такого третейського суду.

Тому третейський суд - недержавний орган, який виявляє будь-який сумнів в об’єктивності та неупередженості, не лише законності самого існування такого суду, а й складу суддів, не може вважатися судом, встановленим законом відносно оскарженого рішення суду у розумінні ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Всупереч  вимог ст. 5 ЗУ «Про третейські суди», сторони не уклали третейську угоду щодо передачі справи до третейського суду. 

Судом також встановлено, що після того як позивач надав всі витребувані Банком документи щодо наявності майна та доходів позивача, що передувало укладенню спірного кредитного договору позивачеві було надано проект спірного кредитного договору, в якому вже було визначено положення про порядок вирішення спорів, а саме, спірне положення про розгляд спорів в Третейському суді при асоціації  українських банків.   У зв’язку з чим суд вважає, що  банк поставив позивача в  незручне та невигідне становище, заздалегідь не знайомив з проектами договорів, якими користується банк, оскільки текст договору затверджується в головному офісі банку та не може бути змінений, а якщо умови договору не влаштовують сторону, вона може його не укладати.   

Спірний кредитний договір укладений сторонами із визначенням його змісту та умов на основі стандартної форми, запропонованої Банком для клієнтів-фізичних осіб. Тому, укладений між сторонами кредитний договір є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, оскільки укласти даний договір позивач міг тільки шляхом приєднання до запропонованого Банком договору в цілому, в якому серед інших містився пп. 10.1.1.

Законом України «Про третейські суди»не заборонено розглядати спори з іншими суб’єктами, окрім тих, чиї права захищені спеціальним законодавством,  в даному випадку ЗУ «Про захист прав споживачів».   

Положення договору про розгляд спорів у третейському суді при Асоціації українських банків обмежує  права позивача як споживача визначених ст. 109 ЦПК України, а саме, що позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання, тобто порушено право позивача як споживача на розгляд спорів в суді за місцем свого проживання.   

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України .    Пункт 1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечить договору та вимогам цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.   Пунктом 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що захист прав споживачів, визначених законом, здійснюється судом.   

Суд вважає, що відповідач своїми діями, порушив вимоги пп. 1, 6 ч. 1 ст. 4 Закону  України «Про захист прав споживачів», позбавивши позивача права на захист своїх прав у загальному суду, як органу державної влади.

Також, суд вважає, що пп. 10.1.1. кредитного договору не відповідає вимогам закону, оскільки коли укладався спірний договір між сторонами,  то ніякого спору між сторонами не існувало.

 За змістом ст. 2 ЗУ «Про третейські суди», третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. 

Проте між сторонами не існувало ніякого спору на 26.02.2008р., тобто на час коли вони уклали кредитний договір, серед яких містився пп. 10.1.1 про передачу спору на вирішення третейського суду.

 Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України). 

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). 

Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України «Про третейські суди»випадках і порядку) та судовий захист.  Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин –це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя. 

Виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст.ст. 3, 15 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу суд дійшов висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. 

Таким чином, враховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов’язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 ЗУ «Про третейські суди»щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї норми) , суд вважає, що  пп. 10.1.1. спірного кредитного договору має бути визнаний недійсним.

На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, з зазначених вище судом підстав.

            Керуючись Конституцією України, ст. ст. 203,215,216, 192, 524, 533,599,634 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про третейські  суди», ст. 10,60,127, 212-215,218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 –задовольнити.

    Визнати  підпункт 10.1.1. пункту 10.1. кредитному договору № 014/5150/9/10698 від 26.02.2008 року, укладеного між  ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ерсте Банк»- недійсним.

Зобов’язання по оплаті за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% відсотків річних по кредитному договору № 014/5150/9/10698 від 26.02.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Ерсте Банк" визнати припиненими.

           Зобов’язати  Публічне акціонерне товариство "Ерсте Банк" прийняти у  ОСОБА_1 залишок неповернутого кредиту у розмірі 65333,34 дол. США, що в еквіваленті складає 520 053,39 грн., виходячи з курсу долару США до гривні, встановлену НБУ на поточну дату,  з розстрочкою платежів на 60 місяців, за  умов, що місячний платіж буде складати 8667,56 грн.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції протягом 10-ти днів з дня його проголошення.

СуддяОСОБА_4