ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
07.09.06 Справа № 297/20-06
За позовом | Вишгородського районного комунального підприємства „Вишгородтепломережа”, м. Вишгород |
до | Колективного малого підприємства фірми „Рось”, м. Вишгород |
про | стягнення 11971,32грн. |
Суддя Іваненко Я.Л. |
В засіданні приймали участь: |
від позивача | Овсієнко М.М., довіреність від 11.02.2005р. №138 |
від відповідача | Трофимчук С.В., довіреність б/н від 08.08.2006р. |
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Вишгородського районного комунального підприємства „Вишгородтепломережа”, м. Вишгород (надалі - позивач) до Колективного малого підприємства фірми „Рось”, м. Вишгород (надалі - відповідач) про стягнення 11971,32грн., з яких 10794,98грн. основного боргу, 604,54грн. пені, 177,23грн. три відсотки річних та 394,57грн. інфляційних.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.07.2006р. розгляд справи було призначено на 24.07.2006р. Розгляд справи неодноразово відкладався у зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів. В судовому засіданні 29.08.06р. було оголошено перерву до 07.09.2006р. на 11.00.
Позивач позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві та у поясненнях від 29.08.2006р. б/н. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань по оплаті отриманих послуг за договором №22128 від 15.10.2001р. про постачання теплової енергії.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві від 07.08.2006р. № 230 на позовну заяву та у доповненні від 29.08.2006р. до відзиву на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає наступне:
· відповідно до умов вказаного договору відповідач оплатив вартість отриманої теплової енергії повністю відповідно кількості, заявленої підприємством відповідача у звітах за споживання теплової енергії;
· в розрахунку заборгованості, наданого позивачем, містяться розбіжності між показниками обсягів теплопостачання та нарахованих до стягнення сум, оскільки при розрахунку заборгованості за січень 2006р. позивачем вказано обсяг теплопостачання 13,86 Гкал, при тарифі 212,91, проте нараховано до сплати 5954,93грн. замість 2959,90грн.;
· позивач без підписання додаткових угод самовільно в односторонньому порядку при розрахунку плати за теплову енергію змінив встановлені Договором розміри загальної опалювальної площі приміщень підприємства відповідача та максимальне теплове навантаження;
· без своєчасного попередження про зміни тарифів та отримання згоди відповідача на застосування відповідних змін, позивач застосував в односторонньому порядку нові тарифи (ціни) при обчисленні вартості теплової енергії.
В судовому засіданні 07.09.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом встановлено наступне.
Між Вишгородським районним комунальним підприємством „Вишгородтепломережа” (теплопостачальна організація) та Колективним малим підприємством фірмою „Рось” (споживач) 15.10.2001р. було укладено договір №22128 (надалі –Договір), відповідно до якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов’язання постачати споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов’язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором та у відповідності до „Правил користування тепловою енергією” та „Правил технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України”.
Згідно з п. 11.1 Договору, цей договір набирає чинності з дня підписання та діє до 15.10.2002р. Проте, відповідно до п.11.5 Договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін. Як встановлено матеріалами справи, зокрема листом від 10.01.2006р. та Актом від 16.01.2006р., дію договору було припинено.
Відповідно до п.п. 7.3, 7.4 та 7.5. Договору, споживач за три дні до початку розрахункового періоду (розрахунковий період один місяць) сплачує теплопостачальній організації вартість, зазначеної в договорі, кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця, а якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку, то при перевищені фактичного використання теплової енергії понад заявленим та сплаченим до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця, а у випадку коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок сальдо розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку. Крім того, відповідно до п. 7.6. Договору, споживач щомісячно, до 5-го числа місяця наступного за звітним, надає теплопостачальній організації акт про обсяги фактично використаної енергії.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач проводив розрахунки за отриману теплову енергію, проте, позивач стверджує, що в порушення своїх договірних зобов’язань відповідач за отримані послуги розрахувався частково, у зв’язку з чим за останнім станом на 01.06.2006р. утворилась заборгованість на суму 10794,98грн.
Як встановлено в судовому засіданні спірна заборгованість, виникла внаслідок розбіжностей у розрахунку поставленої теплової енергії, які зроблені позивачем та відповідачем. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в односторонньому порядку в травні 2006р. були зроблені донарахування за листопад, грудень 2005р. –січень 2006р. вартості поставленої теплової енергії у зв’язку із збільшенням (зміною) тарифів за теплову енергію, а також у зв’язку із зміною розміру загальної опалювальної площі відповідача.
Відповідно до п. 5.2.3. Договору, теплопостачальна організація зобов’язана повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про заміну тарифів. Разом з тим, позивач не надав суду доказів вчасного та належного повідомлення відповідача про збільшення тарифів на теплову енергію. З листів №1488 від 01.11.2005р. та №12 від 10.01.2006р. вбачається, що повідомлення про збільшення тарифів споживачу надсилались після їх збільшення із значним запізненням.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЗУ „Про захист прав споживачів”, споживач має право на одержання необхідної, доступної достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого та компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Крім того, позивачем було здійснено донарахування за опалення у зв’язку із збільшенням опалювальної площі на підставі листа Вишгородського БТІ №384 від 13.04.2006р.
Як встановлено матеріалами справи, засіб обліку теплової енергії відповідача був направлений на повірку в травні 2005р., у зв’язку з чим розрахунок оплати за теплову енергію здійснювався за розрахунковим методом, тобто залежно від опалювальної площі споживача.
В судовому засіданні встановлено, що, позивач без попередньої перевірки реально опалювальних площ та без погодження із споживачем, на підставі листа Вишгородського БТІ про площу приміщень відповідача, здійснив перерахунок суми, що підлягає до сплати за теплову енергію, при цьому в односторонньому порядку збільшив розміри опалювальної площі відповідача та донарахував кількість тепла, наданого відповідачу, ще на 111,6 кв.м.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. При цьому, господарський суд, з урахуванням положень ст. 34 ГПК України, приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 129 Конституції України передбачено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин суд вважає, що посилання позивача на лист Вишгородського БТІ №384 від 13.04.06р. не може бути, в розумінні ст. 34 ГПК України, належним доказом надання відповідачем недостовірних даних щодо опалювальної площі та не є підставою для зміни позивачем умов Договору в односторонньому порядку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що зміна вартості теплової енергії, проведена позивачем в односторонньому порядку без погодження з відповідачем, суперечить п. 9.1. та 12.3. Договору, відповідно до якого розбіжності та спори між сторонами, пов’язані з використанням та розірванням договору, вирішуються шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод, а пропозиції відносно зміни договірних величин теплопостачання надаються сторонами не пізніше 30 днів до початку кварталу, при цьому внесення змін та доповнень до цього Договору здійснюється шляхом укладання додаткових угод, які вступають в силу після підписання обома сторонами.
Більше того, як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, останній містить арифметичні помилки та розбіжності між показниками обсягів теплопостачання та нарахованих до стягнення сум. Так, при розрахунку заборгованості за січень 2006р. при обсязі теплопостачання 13,86 Гкал та тарифі 212,91, до сплати нараховано 5954,93грн., в той час як остання мала б становити 2950,93грн.
Згідно п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України і Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ними чинності. Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності вказаними законами, їх положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
За таких обставин господарський суд у прийнятті даного рішення керується положеннями ГК України та ЦК України від 16.01.2003р.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
За змістом частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. ст. 526, 525 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10794,98грн. суми заборгованості, є необґрунтованими та недоведеними.
У зв’язку з тим, що суд не вважає відповідача таким, що порушив виконання зобов’язання, вимоги про стягнення 604,54грн. пені, 177,23грн. трьох відсотків річних та 394,57грн. інфляційних задоволенню не підлягають.
За таких обставин суд, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі ст.49 ГПК України судові (господарські) витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82-84 ГПК України, господарський суд,–
вирішив:
1. У задоволенні позову відмовити.
Суддя Іваненко Я.Л.
Дата підписання рішення 14.09.2006р.