ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 1/135
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
24 травня 2011 року 15:19 № 2а-6615/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клочкової Н.В., суддів Саніна Б.В., Савченко А.І. при секретарі судового засідання Гасові Д.І. вирішив адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
провизнання недійсним рішення № 6/1/3-В-657 від 28.04.2011 року,
за участю представників сторін:
позивач ОСОБА_1;
представник відповідача Грінцов М.М.,
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 24 травня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
11 травня 2011 року ОСОБА_1 (далі –позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України (далі –відповідач, МВС України) про визнання недійсним та скасування рішення від 28.04.2011 р. № 6/1/3-В-657 про відмову визнати учасником бойових дій та зобов'язання відповідача визнати позивача учасником бойових дій. Позовні матеріали передані на розгляд судді 13 травня 2011 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2011 року відкрито провадження та закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-6615/11/2670 і призначено справу до судового розгляду.
Під час судового розгляду позивач підтримав позов у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог посилався на ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 551-ХІІ (далі –Закон № 551-ХІІ), згідно з положеннями якої учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн –військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки, перебуваючи в складі роти спецпризначення ВВ МВС СРСР, за рішенням уряду СРСР у період з 1990 по 1991 роки неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку на територіях Азербайджанської РСР, Нагорно-Карабахської автономної області, міста Баку, міста Єреван та вздовж Державного кордону Вірменської РСР з Іраном, Нахічеванської АРСР та Молдавської РСР.
Представник відповідача позов не визнав, подав заперечення проти позовних вимог. Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилався на постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі –Постанова № 63), в якій визначено перелік держав та періоди бойових дій на їх території. В даному переліку території Вірменської РСР, Нахічеванської АРСР, Молдавської РСР та загалом СРСР відсутні. Також положення Постанови № 63 поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього СРСР у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Відповідач вважає, що надані позивачем докази по справі свідчать лише про виконання ним у визначені періоди службових обов’язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах і не є доказом підтвердження його участі у бойових діях на території інших країн.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як зазначив позивач, у період з 1989 по 1991 роки він проходив службу у роті спецпризначення військової частини № 3217 ВВ МВС СРСР в м. Києві.
15 січня 1990 року Президією Верховної Ради СРСР був введений надзвичайний стан на території Нагорно-Карабахської автономної області, прилеглих районах Азербайджанської РСР, Гориського района Вірменської РСР, а також в прикордонній зоні вздовж Державного кордону СРСР на території Азербайджанської РСР. 20 січня 1990 року надзвичайний стан був введений у м. Баку Азербайджанської РСР.
У період з січня 1990 року по січень 1991 року у складі роти спецпризначення ВВ МВС СРСР з табельною зброєю, боєприпасами, бойовою технікою позивач залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку, зокрема:
- з 17.01.1990 року по 13.06.1990 року на території Азербайджанської РСР, Нагорно-Карабахської автономної області та в прилеглих до неї районах, місті Баку, місті Єреван та вздовж Державного кордону Вірменської РСР з Іраном;
- з 27.06.1990 року по 03.08.1990 року на території Нахічеванської АРСР;
- з 27.10.1990 року по 29.11.1990 року на території Молдавської РСР;
- з 05.12.1990 року по 10.01.1991 року на території Азербайджанської РСР та в Нагорно-Карабахській автономній області.
Вищевказане підтверджується архівною довідкою Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України № 140 від 10.02.2011 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
Наказом МВС України від 20.12.2010 № 2250 о/с по апарату Міністерства позивача було звільнено з ОВС у запас Збройних Сил за п. 64 “б” (через хворобу).
На звернення позивача щодо встановлення статусу учасника бойових дій за виконання завдань по охороні громадського порядку під час проходження служби у внутрішніх військах МВС СРСР в період з січня 1990 року по січень 1991 року на території Вірменської РСР, Азербайджанської РСР та Молдавської РСР рішенням Департаменту кадрового забезпечення МВС України, оформленим листом від 28.04.2011 р. № 6/1/3-B-657, позивачу було відмовлено у визнанні учасником бойових дій на території інших держав.
Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.
Позивач, як і інші військовослужбовці роти спецпризначення, був задіяний для виконання завдань по розблокуванню населених пунктів, охороні державних установ, об'єктів стратегічного призначення від можливого захвату, припинення збройних сутичок між населенням. Несення служби проходило в посиленому бойовому озброєнні та бойовій екіпіровці.
У відповідності з п. 2 ст. 6 Закону № 551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій в них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою № 63 затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові № 63, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному. 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін “інші країни” слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Слід зазначити, що в примітці № 6 до п. "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
На думку відповідача зазначена примітка свідчить про те, що п. "інші країни після 1979 року" розповсюджується виключно на військових фахівців, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР в країни, на території яких велися бойові дії.
З таким твердженням відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.
На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до п. "інші країни після 1979 року" лише встановлює, що надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР, залежить від наявності довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб, на яких розповсюджується п. "інші країни після 1979 року". Таким чином, вважати що п. "інші країни після 1979 року" стосується виключно військових фахівців, що направлялися Генеральним штабом Збройних Сил СРСР, немає ніяких підстав.
Крім того, відповідачем стверджується, що в наданій позивачем архівній довідці Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України № 140 від 10.02.2011 року відсутня інформація про те, що позивач брав участь в бойових діях на території інших держав або на їх окремих територіях. В даній довідці лише зазначено, що ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях для виконання службових завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими громадськими проявами.
Проте слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну “бойові дії”, а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Таким чином, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Нагорно-Карабахської автономної області та в прилеглих до неї районах, місті Баку, місті Єреван та вздовж Державного кордону Вірменської РСР з Іраном, Нахічеванської АРСР, Молдавської РСР, характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також враховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в середньоазійских республіках, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ МВС України № 140 від 10.02.2011 року, чи мали вказані вище спеціальні завдання МВС СРСР, на виконання яких був направлений зазначений підрозділ, характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР, Нагорно-Карабахської автономної області та в прилеглих до неї районах, місті Баку, місті Єреван та вздовж Державного кордону Вірменської РСР з Іраном, Нахічеванської АРСР, Молдавської РСР.
Проте, окрім вищезазначених офіційних документів, позивачем в судових засіданнях надані ксерокопії газет, які виходили на території вище вказаних республік під час виконання позивачем у складі роти спецпризначення військової частини № 3217 ВВ МВС СРСР спецзавдань МВС СРСР на зазначеній території. Відповідно до інформації, яка міститься в зазначених виданнях, на той час на території вище вказаних республік відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Відтак, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території Азербайджанської РСР, Нагорно-Карабахської автономної області та в прилеглих до неї районах, місті Баку, місті Єреван та вздовж Державного кордону Вірменської РСР з Іраном, Нахічеванської АРСР, Молдавської РСР з застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров’я.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати рішення Міністерства внутрішніх справ України від 28.04.2011 року № 6/1/3-В-657 про відмову визнати позивача учасником бойових дій недійсним та скасувати вказане рішення.
3. Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України визнати позивача учасником бойових дій та видати посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.
4. Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Н.В. Клочкова
Судді Б.В. Санін
А.І. Савченко