Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22ц-6064/11                                                                         Головуючий у 1 й інстанції - Кудрявцева Т.О.

                                                              Доповідач  -  Демченко Е.Л.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

          головуючого –судді Демченко Е.Л.

          суддів –Волошина М.П., Басуєвої Т.А.

          при секретарі – Качур Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, комунального підприємства „Жилсервіс-4”, третя особа –Бабушкінський РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, про визнання права користування жилим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зобов’язання змінити договір найму, зобов’язання зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення, -

                                                  в с т а н о в и л а :

          У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом до ОСОБА_2, КП „Жилсервіс-4” про визнання за нею права користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1; зобов’язати КП „Жилсервіс-4” укласти з нею договір найму житлового приміщення в даній квартирі; визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням в спірній квартирі та зобов’язати відділ громадянства, імміграції і реєстрації Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстраційного обліку, мотивуючи його тим, що з квітня 2001 року вона постійно проживає в АДРЕСА_1. В дану квартиру вона вселилась із згоди відповідача ОСОБА_2 Договір найму на вказане житлове приміщення було укладено в березні 1995 року з ОСОБА_2 Після її вселення ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання до своєї сім’ї і з того часу в даній квартирі він не проживає, витрати на утримання квартири та її ремонт не несе, комунальні послуги не сплачує.

          У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про її виселення, мотивуючи тим, що він з 1995 року є наймачем квартири АДРЕСА_1. На прохання ОСОБА_3 він у 2001 році дозволив їй тимчасово проживати в даній квартирі, у зв’язку з чим тимчасово зареєстрував її в даній квартирі. Після вселення в квартиру відповідачка перестала пускати його до спірної квартири. Звернення ОСОБА_3 до суду з позовом про визнання його таким, що він втратив право користування квартирою, вимусило його звернутися з даним позовом.

          Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2011 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

          В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Бабушкінського районного суду та ухваленні нового рішення, яким задовольнити його зустрічний позов, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, зазначаючи, що судом першої інстанції не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими.

          Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що ОСОБА_3 набула право користування спірною квартирою, а      ОСОБА_2 втратив право користування даною квартирою.

          Однак, з такими висновками суду не можна погодитися в повному об’ємі.

          Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що   ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є рідні сестра та брат. У 1979 році квартира АДРЕСА_1 була надана їх матері ОСОБА_4 на підставі ордеру на сім’ю, в тому числі і на ОСОБА_2, ОСОБА_3 З 1995 року ОСОБА_2 є основним наймачем даної квартири. У квітні 2001 року за домовленістю та згодою ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_3 вселилась в спірну квартиру, в якій проживає по теперішній час, несе витрати за комунальні послуги, укладала від свого імені договори про користування електричною енергією для побутових споживачі, на надання послуг кабельного телебачення та Інтернету, за власний рахунок зробила ремонт квартири.

          Згідно роз’яснень в п.9 постанови Пленуму верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” №2 від 12 квітня 1985 року, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи приписані вони в даному житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім’ї наймача (власника) приміщення або ж для відмови їй у цьому.

          Однак відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

          На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що ОСОБА_3 на підставі ст.ст.64,65 ЖК України набула права користування квартирою АДРЕСА_1, а тому рішення суду в частині визнання за ОСОБА_3 права користування жилим приміщенням в спірній квартирі та відмові ОСОБА_2 в позові про виселення позивачки підлягає залишенню без змін.

          За змістом ст.71 ЦК України з позовом до суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням звертаються органи управління житловим фондом, наймач жилого приміщення або члени сім’ї наймача.

          Таким чином, вимоги ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням; зобов’язання КП „Жилсервіс-4” змінити договір найму, визнавши її наймачем квартири АДРЕСА_1; зобов’язання Бабушкінського РВ ДМУ України в Дніпропетровській області зняти    ОСОБА_2 з реєстраційного обліку, задоволенню не підлягають, оскільки заявлені передчасно.

          Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

          Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2011 року в частині визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зобов’язання комунального підприємства „Жилсервіс-4” змінити договір найму, зобов’язання Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області зняти ОСОБА_2 з реєстрації скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовити.

          В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 лютого 2011 року залишити без змін.

          Рішення апеляційного суду чинне з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

          Судді: