№2-475/2007
РІШЕННЯ
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
14 червня 2007 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
головуючого - судді Островської О.П.
при секретарі - Линник Л.М. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права користування житловою площею, -
встановив:
У серпні 2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, та паспортного відділу Ленінського РВ УМВС України в Луганській області, в якому послався, що він з відповідачкою ОСОБА_2 знаходився у шлюбі, який розірвано 12 грудня 2006 року. З 1997 року по жовтень 2005 року вони спільно проживали у АДРЕСА_1. Відповідачка чинить йому перешкоди у проживанні та користуванні вказаною квартирою, у зв'язку з чим він змушений мешкати у своїх батьків тимчасово. Тому позивач просить визнати за ним право користування вказаною квартирою та вселити його в неї, зобов'язавши паспортний відділ Ленінського РВ УМВС України в Луганській області зареєструвати його у цій квартирі.
У подальшому позивач надав доповнення до позовної заяви, в якому також у якості відповідачів вказав Управління з питань житлового господарства і приватизації житла Луганської міської ради та ОСОБА_3, при цьому послався, що відповідачка ОСОБА_1 без його згоди приватизувала спірну квартиру, чим порушено правила приватизації житла, встановлені Законом України « Про приватизацію державного житлового фонду», крім того також без його згоди вселила у спірну квартиру відповідача ОСОБА_3 Тому позивач просить визнати свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку приватизації недійсним, зобов'язати Управління з питань житлового господарства і приватизації житла Луганської міської ради скасувати наказ (розпорядження) згідно якого видано свідоцтво про право власності на квартиру, та виселити з вказаної квартири відповідача ОСОБА_3
Ухвалою суду від 13 лютого 2007 року уточнено прізвище відповідачки, замість ОСОБА_1 вважати ОСОБА_2, оскільки вона змінила прізвище.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у його позовних заявах.
Відповідачка ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах притягнутого судом до участі у справі у якості відповідача неповнолітнього ОСОБА_4 в особі відповідачки ОСОБА_2, та її представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, послалася, що позивач у спірній квартирі постійно не мешкав, він у ній не був зареєстрований, права на жилу площу в ній він не має. Тому він не може приймати участі у приватизації цієї квартири. Вона приватизувала спірну квартиру на своє ім'я та ім'я неповнолітнього сина, який постійно проживає разом з нею у цій квартирі. Крім, того, позивач уже використав своє право на приватизацію житла, йому належить на праві
власності 1/3 частина іншої квартири. Оскільки позивач права на спірну квартиру не має, то вона мала право вселити в неї свого батька, відповідача ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_3 також не визнав позов, вважає, що він вселився на законних підставах до спірної квартири зі згоди позивачки, яка на той час була наймачем цієї квартири, у листопаді 2004 року.
Представник відповідача Управління з питань житлового господарства і приватизації житла Луганської міської ради також вважає, що при приватизації ними спірної квартири на ім'я відповідачки та її неповнолітнього сина порушень закону не допущено.
Представник відповідача паспортного відділу в особі ВГЗРФО Ленінського РВ ЛМУ УМВС України у Луганській області до судового засіданні не з'явився, надана заява про розгляд справи за відсутності представника, своїх міркувань з приводу позовних вимог не надав.
Представник третьої особи ДП « П.Дуссманн-Україна» в особі Східно-Української філії у судовому засіданні вважає позовні вимоги необгрунтованими.
Притягнутий у якості третьої особи - представник органу опіки та піклування в особі виконкому Ленінський районної у м, Луганську ради, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони порушують права неповнолітнього.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення свідків, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. . 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення, як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами , наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Судом встановлено, що позивач знаходився у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з червня 1999 року по грудень 2005 року, коли їх шлюб було розірвано. Спільне проживання у АДРЕСА_1, яка відносилася до державного житлового фонду, позивач з відповідачкою почав у 1997 році, коли квартиронаймачем цієї квартири була ОСОБА_5. При цьому позивач у вказаній квартирі зареєстрований не був, вселився оскільки проживав однією сім'єю з відповідачкою, яка мала самостійне право на жилу площу у вказаній квартирі. Доказів того, що відповідач вселявся у вказану квартиру у якості члена сім'ї квартиронаймача ОСОБА_5, та був членом її сім'ї, і у цій якості набув права постійного користування жилою площею у цій квартирі з моменту вселення, суду не надано. Та обставина, що він був членом сім'ї відповідачки не дає права вважати, що він з моменту вселення у спірну квартиру набув право на постійне користування жилою площею у спірній квартирі.
Після її смерті квартиронаймачем вказаної квартири з 19 листопада 1999 року згідно наказу №273 Управління житловим господарством Луганської міської ради стала відповідачка, з якою позивачем було укладено шлюб, однак і після цього .доказів того, що позивач набув рівного з нею права постійного користування спірною квартирою, суду не надано. Позивач залишався зареєстрованим та тим самим зберігав за собою право на- жилу площу за місцем знаходження належної йому частки квартири у іншому місці, звідки з обліку не знімався, та за місцем знаходженням спірної квартири не реєструвався. Відповідачка згоди на його реєстрацію за місцем знаходження спірної квартири не давала.
Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача та відповідача, також ці обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7., які підтвердили, що
після припинення шлюбних відносин позивач залишив спірну квартиру і більше з відповідачкою не проживає, про будь-які перешкоди з боку відповідачки у його проживанні, їм невідомо.
Таким чином, суд вважає встановленим, що незважаючи на те, що позивач протягом тривалого часу проживав у спірній квартирі, однак права постійного користування нею він не набув, а тому підстав для визнання за ним такого права та вселення його у квартиру, суд не вбачає.
Та обставина, що він під час знаходження з відповідачкою у шлюбі проживав за її згодою у спірній квартирі разом з нею, не є підставою вважати, що він в подальшому набув рівного з нею права постійного користування житловою площею у цій квартирі, як член її сім'ї, оскільки ця обставина, на думку суду, свідчить лише про наявність домовленості між позивачем та відповідачкою щодо порядку спільного користування цієї квартирою під час знаходження у шлюбі, наявність цієї домовленості підтверджується також і тим, що після розірвання шлюбу в грудні 2005 року, позивач залишив спірну квартиру і в ній більше не проживає, з позовом про своє вселення він звернувся майже через рік після того, як залишив спірну квартиру. Його посилання про те, що позивачка перешкоджає йому у проживанні, на увагу не заслуговує, оскільки ніяких доказів таких перешкод суду не надано.
Допитані судом свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що дійсно позивач проживав разом з відповідачкою у спірній квартирі під час знаходження у шлюбі, а потім з квартири пішов. Однак нікому з свідків достовірно не відомо, на яких умовах вселявся та проживав позивач у спірній квартирі, тому суд не може прийняти що покази, як докази набуття позивачем права постійного користування спірною квартирою нарівні з відповідачкою, та поважності причин не проживання позивача у спірній квартирі.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позову позивача про визнання за ним права на користування житловою площею у спірній квартирі та його вселенні у неї.
Згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» займане житлове приміщення може бути приватизоване за згодою всіх членів сім'ї, які постійно проживають у ньому, у тому числі і тимчасово відсутніх, та які мають право на житлову площу у цьому приміщенні.
Судом встановлено, що крім відповідачки право на житло у вказаній квартирі має її неповнолітній син ОСОБА_4 Відповідачкою проведено приватизацію спірної квартири на своє ім'я та ім'я неповнолітнього сина у рівних частках, що відповідає вимогам закону.
Оскільки позивач права на житлову площу у спірній квартирі не набув, суд вважає, що він також не має права на участь у приватизації вказаної квартири. Крім того, він уже використав своє право на приватизацію житла в іншій квартирі.
За таких обставин суд вважає, що він не має права вимагати визнання недійсною приватизації відповідачкою спірної квартири та свідоцтва про право власності на житло, видане їй та неповнолітньому сину, а тому у задоволенні цих його вимог, позивачеві також слід відмовити.
Судом встановлено, що відповідачкою у листопаді 2004 року, ще у період проживання у спірній квартирі позивача, заперечень проти чого позивачем не надавалось, про що свідчить відсутність доказів того, що позивачем на той час оспорювалися дії відповідачки; щодо реєстрації свого батька, було зареєстровано відповідача ОСОБА_3, який с її батьком, та який на даний час проживає у квартирі з її згоди.
Таким чином, оскільки позивач, як вже вказано вище права на житлову площу у спірній квартирі не набув, суд вважає, що його згоди на вселення відповідача ОСОБА_3 не потрібно, а тому ніяких порушень закону при його вселення відповідачкою не допущено, і " відповідно підстав для його виселення не вбачається.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову позивачеві слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 65 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, - .
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2у її інтересах та в інтересах притягнутого судом до участі у справі неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_3, Управління з питань житлового господарства і приватизації житла Луганської міської ради, ВГІРФО Ленінського РВ ЛМУ УМВС України у Луганській області, про визнання за ним права користування АДРЕСА_1 та вселення його в неї, про зобов'язання зареєструвати його у цій квартирі, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1в порядку приватизації від 12 вересня 2006 року, про зобов'язання скасувати наказ (розпорядження) №1873 від 12 вересня 2006 року про приватизацію квартири, та виселення - відмовити за необґрунтованістю.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.П.Островська