Справа №22ц/627 категорія 32

Головуючий у 1 ін ст.  Шульга О.М. 

Доповідач Кашапова Л.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

24 травня 2007 року

Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого  - Кашапової Л.М.

суддів       - Плотіциної Н.А.,  Омельчука МЛ. при секретарі - Константіновій І.А. з участю      позивача ОСОБА_1. ,  відповідача

ОСОБА_2.,  представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2,  ОСОБА_3про виконання умов договору,  виділення частки в спільній сумісній власності подружжя,  визнання права власності на частину майна,  виділ частки в спільному майні в натурі,  відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1та його представника ОСОБА_4на рішення Коростенського міськрайонного суду від 28 листопада 2006 року -

встановив:

В травні 2005 року ОСОБА_1.  звернувся в суд з позовом про виконання умов договору позики,  укладеного 15.10.2002 року,  виділення частки у праві спільної сумісної власності подружжя для накладення стягнення за зобов'язанням одного з подружжя,  стягнення з ОСОБА_2. 20670грн. боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час затримки та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Посилався на те,  що 15.10.2002 року ОСОБА_2. отримав від нього 20670грн. у вигляді безвідсоткової позики строком повернення до 15.10.2003 року,  однак до даного часу борг не повернув.

Зазначав,  що ОСОБА_2. перебуває у фактичному шлюбі з ОСОБА_3.,  має з нею спільну дитину і веде спільне господарство. За час спільного проживання ними було придбано v майно: нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1,  вартість якого істотно збільшилась внаслідок спільних трудових і грошових затрат,  а також автомобіль марки Опель-Омега державний номер НОМЕР_1,  зареєстрований в МРЕВ УДАІ м. Коростеня.

Позивач вважає,  що оскільки відповідач свої зобов'язання не виконав,  то стягнення за договором позики повинно бути накладене не лише на його особисте майно,  але й на його частку у праві спільної сумісної власності подружжя.

В позовних заявах,  поданих до суду в вересні 2005 року та лютому 2006 року,  ОСОБА_1.  просив визнати його співвласником нежилого приміщення по АДРЕСА_1,  що належить ОСОБА_3.,  з якою ОСОБА_2. підтримує фактичні шлюбні відносини та виділити йому частку вказаного майна в натурі,  закріпивши за ним лазню площею 412, 7 кв.м і стягнути з ОСОБА_2. 50000грн. на відшкодування моральної шкоди,  завданої неналежним виконанням зобов'язань за договором позики.

Посилався на те,  що розрахунок за договором позики відповідачем не проведено,  внаслідок чого йому заподіяно моральну шкоду,  яка полягає в тому,  що позивач вимушений безрезультатно вимагати повернення належних йому коштів,  постійно перебуває в нервовому напруженні,  позбавлений можливості нормально працювати та утримувати свою сім'ю.

Зазначав,  що негативні емоції і переживання призвели до погіршення стану його здоров'я,  вплинули на реалізацію його сімейних намірів та ділових стосунків.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду від 28.11.2006 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1.  20670 грн. за договором позики.

В стягненні інфляційних коштів відмовлено за необґрунтованістю.

В решті вимог відмовлено за безпідставністю.

Звільнено сторони від сплати судового збору на підставі п.18  ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Стягнуто з ОСОБА_2. 30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

 Скасовано арешт,  накладений з метою забезпечення позову ухвалою Коростенського міськрайонного суду від 07.02.2006 року на нежитлове приміщення,  розташоване по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1.  та його представник ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному об'ємі,  посилаючись на те,  що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам,  неправильно застосував норми матеріального закону,  а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Розглянувши справу в межах,  визначених  ст. 303 ЦПК України,  апеляційний суд приходить до висновку,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми,  суд виходив з того,  що вказані вимоги є безпідставними,  оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності новим Цивільним кодексом України.

З таким висновком суду погодитись неможливо,  .оскільки він суперечить вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Згідно  ст. 214 ЦК України 1963 року боржник,  який прострочив виконання грошового зобов'язання,  повинен сплатити за час прострочення три процента річних з простроченої суми,  якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як вбачається зі змісту боргової розписки відповідач ОСОБА_2. зобов'язувався повернути позику в строк до 15.10.2003 року,  однак не виконав своїх зобов'язань.

А тому позивач має право на стягнення з ОСОБА_2. трьох процентів річних з простроченої суми за період з 16.10.2006 року по день постановления рішення суду першої інстанції про стягнення суми боргу,  тобто 28.11.2006 року,  який включає 3 роки 42 дні,  в розмірі 1931грн. 70коп.,  виходячи з розрахунку,  що за кожний повний рік прострочення підлягає стягненню по 620грн. 10коп.,  а за кожний день прострочення - по 1грн. 70коп./(620.10х3)+(1.70x42)/.

За даних обставин апеляційний суд вважає,  що рішення суду в частині відмови у стягненні на користь позивача трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за безпідставністю позовних вимог не відповідає вимогам закону,  якими регулюються спірні правовідносини,  та дійсним обставинам справи,  а тому його слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1.  трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 1931грн. 70коп.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують,  не містять посилань на порушення судом норм процесуального закону чи неправильне застосування норм матеріального закону при вирішенні інших позовних вимог,  які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи,  а тому підстав для скасування рішення суду в іншій частині немає.

Керуючись  ст.  ст. 218, 303, 307, 309, 314, 317 ЦПК України, - апеляційний суд -

 вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1та його представника ОСОБА_4 задоволити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду від 28 листопада 2006 року скасувати в частині відмови в стягненні трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 16 жовтня 2003 року по 28 листопада 2006 року в сумі  1931грн. 70коп. В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.