2-885/11

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

23 травня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.

при секретарі: Кобець А.І.

за участі: представника позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів, поділ спільно набутого під час шлюбу майна та визнання права власності, суд -   

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_4 3.11.2009 року звернулась до суду із даним позовом до відповідачів, посилаючись на наступні обставини: 25 грудня 1978 року між нею та ОСОБА_5 відділом РАГС Ленінського району м. Донецька був зареєстрований шлюб, про що в книзі реєстрації зроблений актовий запис №1018.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 4 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2005 року, шлюб розірвано.

В період шлюбу, 08.10.2002 року ними: нею та відповідачем ОСОБА_5, зазначає позивачка, був придбаний автомобіль «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDВ №1400421А021235, державний номер НОМЕР_1, 13.05.2004 року - автомобіль «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083, державний номер НОМЕР_2. Вказані автомобілі були зареєстровані на ОСОБА_5, що не спростовує презумпції належності спірного майна до спільної сумісної власності подружжя.

Згідно відповідей Третього відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи м. Доненька УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області від 30.04.2009 року №9/3-4811 та від 23.05.2009 року №9/3-5507, їй стало відомо, що автомобіль «Мерседес-Бенц 420»під державним номером АН 9199 АА, на підставі довідки-рахунку КГС № 326119 від 04.06.2004 року та автомобіль «Мерседес-Бенц 1320»під державним номером АН 6269 АВ, на підставі біржового договору купівлі-продажу №00001373 від 13.07.2004 року, ОСОБА_5 були продані та зареєстровані за ОСОБА_2. Своєї згоди на продаж автомобілей, які є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і були у спільній власності як однієї сім'ї, вона, зазначає позивачка, не давала, про їх продаж їй відомо не було.

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Відповідно до ч.2 ст.60 Сімейного Кодексу України: «Вважаються, що кожна річ, що отримана під час шлюбу, крім речей індивідуального користування є загально сумісною власністю подружжя».

Відповідно до ст.63 Сімейного Кодексу України: «Чоловік та дружина мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, яке належить їм на праві загальної сумісній власності».

Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України: «Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового».

Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно чинного законодавства України, при продажі одним із подружжя спільного майна, право власності на яке підлягає державній реєстрації, повинна бути письмова згода другого із подружжя.

Таким чином, продаж вказаних автомобілів, що були об'єктом спільної власності подружжя, здійснено ОСОБА_5 в порушення вимог діючого законодавства України, а саме: ст.ст.60 ч.2, 63, 65 СК України, що у відповідності із положеннями ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, тягне за собою визнання недійсними біржового договору купівлі-продажу автомобіля «Мерседес-Бенц 1320», державний номер НОМЕР_2 від 13.07.2004 року №00001373, та довідки-рахунку КГС 326119 від 04.06.2004 року, щодо автомобіля «Мерседес-Бенц 420», державний номер НОМЕР_1, які зареєстровані за ОСОБА_2

Позивачка вказує, що законодавець передбачає, що норми цивільного права направлені перш за все на поновлення того майнового стану, що мав місце до порушення, тим самим ці норми призвані поновити її порушене право власності, що дає підстави на витребування вказаного майна у ОСОБА_2

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Згідно ст.ст.316, 317 ЦК України, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Відповідно до ч.1 ст.69 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За загальним правилом ч.2 ст.372 ЦК України, ч.1 ст.70 Сімейного Кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, яке має спеціальний порядок реєстрації права власності, може бути предметом спору між подружжям, якщо цей порядок був виконаний - це стосується і транспортних засобів. Реєстрація автомобілів на ім'я ОСОБА_5 не спростовує презумпції належності спірного майна до спільної сумісної власності подружжя.

Проте, робить посилання позивачка, відповідно до абз.2 ч.2 ст.372 ЦК України, ч.3 ст.70 Сімейного Кодексу України, при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена.

Не зважаючи на те, що при розподілі спільної сумісної власності вони з ОСОБА_5 мають рівні частки, вважає розумним, доцільним та справедливим виділити їй в натурі вказані автомобілі із стягненням з неї половини вартості автомобілів на користь ОСОБА_5, при цьому вона керується тим, що 02.04.2004 року ОСОБА_5 звернувся до Ворошиловського районного суду м. Донецька з позовом про розірвання із нею шлюбу і у позовній заяві ним вказано, що на спільно нажите майно він не претендує.

Одночасно в провадженні суду знаходилась справа про поділ нерухомого майна, належного їм із ОСОБА_5, про що останній знав і усвідомлював, що автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя, її волевиявлення і згоди на продаж не було і не могло бути, безпосередньо користуватися автомобілями ОСОБА_5 не мав бажання. Грошима від продажу автомобілів ОСОБА_5 розпорядився на свій розсуд, тобто виділення їй автомобілів в натурі не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_5, як співвласника і його правам на частку в спільному майні.

Крім того, з моменту продажу ОСОБА_5 автомобілів на цей час значно знизилась їх вартість та погіршився їх технічний та експлуатаційний стан, спільне володіння та користування майном є неможливим.

Також на виконанні у ВДВС Ворошиловського управління юстиції з травня 2009 року знаходиться виконавче провадження по стягненню за рішенням суду з ОСОБА_5 на її користь 492656,50 грн. До наступного часу ОСОБА_5 рішення суду, хоча б частково, не виконав, від сплати заборгованості ухиляється.

Згідно біржовому договору №00001373 від 13.07.2004 року, вартість автомобіля «Мерседес-Бенц 1320»складає 300 грн.

Згідно довідки-рахунку КГС №326119 від 04.06.2004 року, вартість автомобіля «Мерседес-Бенц 420»складає 1000 грн. Загальна вартість автомобілів складає 1300 грн. Половина вказаної суми складає 650 грн.

Просила:

- визнати автомобіль «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіль «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235 загальною спільною власністю подружжя, придбаною у період шлюбу, визнавши за кожним право власності по 1/2 частині;

- визнати недійсним біржовий договір купівлі-продажу 00001373 від 13.07.2004 року автомобіля «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов №67723415360083 державний номер НОМЕР_3 (попередній державний номер НОМЕР_2), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, повернувши сторони в первісний стан;

- визнати недійсною угоду купівлі-продажу на підставі довідки-рахунку серії КГС № 326119 від 04.06.2004 року автомобіля «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, державний номер НОМЕР_4 (попередній державний номер НОМЕР_1), укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, повернувши сторони в первісний стан;

- скасувати державну реєстрацію автомобіля «Мерседес- Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіля «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, за ОСОБА_2;

- виділити їй в натурі та визнати за нею право власності на автомобіль «Мерседес- Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіль «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, стягнувши з неї на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію у розмірі 650 грн.;

- витребувати у ОСОБА_2 автомобілі «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, державний номер НОМЕР_3, та «Мерседес-Бенц 1320»1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083, державний номер НОМЕР_4, зобов'язавши його передати їй дані автомобілі.

В судове засідання позивачка не з’явилась, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність. Просила позов задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримував вимоги своєї довіритель ниці. Просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився. Належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала і суду пояснила, що на думку її довірителя, ОСОБА_4 без поважних причин пропустила строки позовної давності для звернення до суду.

Окрім того, за правилами статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Так, позивачка, зазначає, що вона дізналась про порушення її права тільки 30.04.2009 року, а до суду вона звернулась 03.11.2009 року. Відповіді Третього відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи м. Донецька УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області від 30.04.2009 року №9/3-4811 та від 23.05.2009 року №9/3-5507 про те, що спірні автомобілі були продані, не є прямими доказами. Доказів того, що саме 30.04.2009 року їй стало відомо про порушення права, нею суду не надано.

Позивачка безпідставно ставить питання про витребування з ОСОБА_2 автомобіля марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDВ № 1400421А021235, державний номер НОМЕР_5 та по зобов'язанню ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 даного автомобілю.

Представник відповідача зазначає, що у судовому засіданні було встановлено, що у відповідності із відповіддю Третього відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи м. Донецька УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області від 30.04.09 р. №9/3-4811 та від 23.05.09 р. № 9/3-5507, довідки-рахунку КГС № 326119 від 04.06.2004 року та біржового договору купівлі-продажу автомобіль марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, державний номер НОМЕР_3, та «Мерседес-Бенц 1320»1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083, державний номер НОМЕР_2, було продано ОСОБА_4 ОСОБА_6 ОСОБА_7 та зареєстровано за останнім в органах МРЕВ.

Шлюб між продавцем автомобіля ОСОБА_8 та позивачкою ОСОБА_4 було розірвано рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 04 березня 2005 року, майже через рік після продажу спірних автомобілів.

Відповідно до ч.2 статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно статті 16 Закону України «Про власність»від 07.02.1991 р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин /втратив чинність на підставі Закону України від 27.04.2007 р. №997-У/ майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Сімейним кодексом України.

За правилами статті 369 ЦК України /в редакції 2004 р./, який підлягає до правовідносин, пов'язаних з укладенням правочину від 04.06.2004 р., співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Вважає, що оспорювані позивачкою ОСОБА_4 в цілому договори купівлі-продажу автомобілів від 04.06.2004 року, які не підлягали нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, у відповідності до ч.3 ст.369 ЦК України /в редакції 2004 р./ вважаються такими, що вчинені ОСОБА_5 за згодою другого із подружжя ОСОБА_9, а тому законних підстав для визнання їх недійсним не має.

Посилається на те, що судом встановлено факт, що спірні автомобілі були придбані за відплатними договорами ОСОБА_2, який не знав і не міг знати про те, що зазначені автомобілі фактично були спільною сумісною власністю подружжя (правовстановлюючі документи були оформлені лише на ім'я ОСОБА_5), а тому у відповідності до ст.ст.330, 388 ЦК /в редакції 2004 р./ спірні автомобілі не можуть бути витребувані у нового власника ОСОБА_2 та передано ОСОБА_4.

Просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник у судове засідання не з’явились. Належним чином повідомлені про час та місце слухання справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Ст..328 ЦК України, передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поняття правочину встановлено ч.1 ст.202 ЦК України, відповідно до якої, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч.1 ст..215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення право чину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України, встановлено, якщо недійсність право чину не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 ст.203 ЦК України передбачає, що зміст право чину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам законодавства, ...

Частина 3 ст.203 ЦК України передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Ст.655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст..658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Однак, у відповідності із п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі інших шляхом.

Частиною 1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані із його недійсністю.

Частиною 2 ст.216 ЦК України встановлено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину, ...

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Відповідно до ч.2 ст.60 Сімейного Кодексу України, важається, що кожна річ, що отримана під час шлюбу, крім речей індивідуального користування є загально сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ст.63 Сімейного Кодексу України, чоловік та дружина мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, яке належить їм на праві загальної сумісній власності.

Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном,  що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.      

При  укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Як встановлено в судовому засіданні, 25 грудня 1978 року між позивачкою ОСОБА_4  та відповідачем ОСОБА_5 відділом РАГС Ленінського району м. Донецька був зареєстрований шлюб, про що в книзі реєстрації зроблений актовий запис №1018.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 4 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2005 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, було розірвано (а.с.6-7).

У період шлюбу, подружжям ОСОБА_5 були придбані два автомобіля:

- 8.10.2002 року: автомобіль «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDВ №1400421А021235, державний номер НОМЕР_1;

- 13.05.2004 року: автомобіль «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083, державний номер НОМЕР_2 (а.с.16, 46).

Вказані автомобілі були зареєстровані на ОСОБА_5, що не спростовує належності спірного майна до спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5, та є підставою для визнання даних автомобілів: «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235 загальною спільною власністю подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, придбаною в період шлюбу, визнавши за кожним право власності по 1/2 частині на кожний автомобіль.

На підставі довідки-рахунку КГС №326119 від 04.06.2004 року - автомобіль НОМЕР_6, та на підставі біржового договору купівлі-продажу №00001373 від 13.07.2004 року - автомобіль НОМЕР_7, відповідачем ОСОБА_5 були продані, відповідно, за 1000 грн. та 300 грн., та зареєстровані за ОСОБА_2 (а.с.78, 79).

Будь-які відомості, стосовно того, що позивачкою, дружиною відповідача на момент продажу спірних автомобілів, надавалась письмова згода на укладення цих угод, як того вимагає ч.3 ст.65 Сімейного Кодексу України, суду не надані, що свідчить про відсутність такої згоди із боку позивачки.

Також у судовому засіданні стороною відповідача не надано ніяких доказів тому, що кошти, отримані від продажу автомобілів, були використані в інтересах сім’ї.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оспорювані договори є незаконними через порушення ч.3 ст.65 СК України при їх укладанні, а тому, вони підлягають визнанню недійсними у порядку, передбаченому ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Відповідно до положень ст.71 СК Країни, майно, що є об'єктом права спільної сумісної  власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виходячи з того, що дані речі –спірні автомобілі, є неподільними, суд вважає за можливе розділити спільно набуте під час шлюбу подружжям ОСОБА_5 майно, у вигляді автомобілів: «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, виділивши позивачці автомобіль марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, вартістю, як те зазначено у довідці-рахунку КГС № 326119 від 04.06.2004 року, у 1000 грн., визнавши за нею право власності на даний автомобіль, а відповідачу ОСОБА_5 –автомобіль марки «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083, вартістю, як те зазначено у біржовому договорі купівлі-продажу №00001373 від 13.07.2004 року, у 300 грн.

При цьому, підлягає до стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 різниця у вартості виділеного майна у розмірі: (1000-300):2=350 грн.

У задоволенні позову про витребування від відповідача ОСОБА_2 автомобілю марки «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та про визнання права власності на нього за позивачкою, необхідно відмовити, оскільки, даний автомобіль було виділено відповідачу ОСОБА_5

Також, враховуючи, що угоди купівлі-продажу спірних автомобілів було визнано незаконними, суд вважає за необхідне, скасувати державну реєстрацію автомобіля «Мерседес- Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіля «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, за ОСОБА_2, зобов’язавши його повернути автомобіль, виділений позивачці, марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235 –ОСОБА_4

Суд вважає за можливе поновити позиваці строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, як в частині визнання угод недійсними, так і в частині поділу майна, оскільки, про порушення права їй стало відомо 30.04.2009 року, а до суду вона звернулась 3.11.2009 року.

В силу ст.88 ЦПК України, підлягає до стягнення з відповідачів на користь позивачки: судовий збір в сумі по 25 грн. 50 коп., з кожного, та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі по 60 грн., з кожного.

На підставі ст.55 Конституції України, ст.ст.202, 203, 215, 216, 328, 388, 658 ЦК України, ст.ст.60, 63, 65, 71 СК України та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобілів –задовольнити частково.

Визнати автомобіль «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіль «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235 загальною спільною власністю подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, придбаною в період шлюбу, визнавши за кожним право власності по 1/2 частині на кожний автомобіль.

Визнати недійсним біржовий договір купівлі-продажу №00001373 від 13.07.2004 року автомобіля «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов №67723415360083 державний номер НОМЕР_3 (попередній державний номер НОМЕР_2), укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, повернувши сторони в первісний стан.

Визнати недійсною угоду купівлі-продажу на підставі довідки-рахунку серії КГС №326119 від 04.06.2004 року автомобіля «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, державний номер НОМЕР_4 (попередній державний номер НОМЕР_1), укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_2.

Скасувати державну реєстрацію автомобіля «Мерседес-Бенц 1320», 1988 року випуску, зеленого кольору, кузов WDB №67723415360083 та автомобіля «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, за ОСОБА_2.

Виділити ОСОБА_4 в натурі та визнати за нею право власності на автомобіль марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, стягнувши з неї на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію у розмірі 350 грн.

Витребувати у ОСОБА_2 автомобіль марки «Мерседес-Бенц 420», 1991 року випуску, коричневого кольору, кузов WDB №1400421А021235, державний номер НОМЕР_3, зобов'язавши ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 даний автомобіль.

В іншій частині у задоволенні позову –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відповідачів на користь позивачки: судовий збір в сумі по 25 грн. 50 коп., з кожного, та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи в сумі по 60 грн., з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, що може бути подана протягом 10 днів із дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено наступним чином: заява про апеляційне оскарження рішення,  може бути подана до Ворошиловського районного суду м.Донецька протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Ворошиловського районного суду м.Донецька та Апеляційного суду Донецької області протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення надруковане у нарадій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного суду

м. Донецька                                                                                                                             ОСОБА_10